Пейзаж трьохсотлітньої давності

На срібній шаті висотою 350 сантиметрів та шириною 158 сантиметрів внизу розміщений герб ктитора гетьмана Івана Мазепи, його ознаки сильної влади: гармати, діжки з порохом, ядра, рушниці, списи, козацькі клейноди.

Окрім цих промовистих деталей, привертають увагу й інші. Так, ліворуч гербового зображення — козацький табір. А праворуч герба — фортеця. Маємо описи тієї доби Києва, Полтави, Чернігова, Новобогородицька. Тож їх порівняння із контурами фортеці на шаті кіота дає підставу говорити про інше місто. Яке? Передусім воно не повинне бути випадковим у Троїцькому соборі Чернігова. По-друге, вміщення його біля герба мало б символізувати певну значимість для гетьмана. На щастя, маємо пояснення сучасника — що саме було зображене у нижній частині шат.

За згадкою канцеляриста С. Величка, «гетьман Мазепа, віддаючи хвалу Богу і пресвятій Діві Богородиці за з’явлені йому добродійства, що підняли його від злиденного гноїща, звільнивши від тісних запорозьких кайданів ... і посадили із земними князями, поставивши його гетьманом землі Малоросійської ... немалим коштом зробив срібнокований кіот пречистої Богоматері в Чернігівському Святотроїцькому Іллінському чудотворному монастирі». Отже, з цього випливає, що автор цього твору у нижній частині зобразив Запорозьку Січ та Батуринську фортецю гетьманської столиці?

Аргументи на користь цієї версії справді є. Козацький табір явно не похідний — обнесений валом, має, крім наметів, ще й у нижній частині дві громадські споруди тривалого користування.

Батуринська фортеця, на перший погляд, могутня і це ніби суперечить реконструкціям, що здійснені після археологічних розкопок. Водночас на зображенні шати є подробиці, що підтверджують результати останніх.

Відомо, що у гетьманській столиці у 1692 р. при Троїцькому соборі був поставлений особливий протоієрей — намісник київського митрополита — «первый по киевском протопопе, чести ради гетманской, яко же и киевский первый, чести ради столицы первобытной». За документами Бендерської комісії, І. Мазепа виділив понад 20 000 золотих на побудову цієї кам’яної церковної споруди. Трибанний Троїцький собор розміщений ліворуч вгорі зображення Батуринської фортеці. Його контури відповідають відшуканому археологами фундаменту. На шаті бачимо ще на цитаделі дві бані з хрестами. Очевидно, одна з них належить старій дерев’яній церкві Св. Миколи (Мазепа виділив 4 000 золотих на побудову нової, кам’яної, але не встиг реалізувати проект). А інша — високій дзвіниці, що стояла поряд.

Привертають увагу чотири вежі з прапорами на їхньому верхів’ї. Можливо, так позначалися гетьманські установи. Адже у фортеці були гетьманська скарбниця «в полатах каменных», «войсковой каменной малой дом у три полати», палац, де жив гетьман, канцелярія. До цитаделі прилягали три високі кількаярусні вежі. У 1691 р. гетьман повідомляв царям, що міська стіна в багатьох місцях обвалилася. У 1692 р. писав у Москву: «ныне вновь прошлые зимы то четыретысящное число бревен сыскав имеем сего летнего времяни города Батурина башни и где потреба выводы строить неоткладно».

Можливо, на шаті бачимо оновлені оборонні споруди, обмазані глиною. Хоча у 1692 р., мабуть, ремонтувалися насамперед башти «Большого города», тобто ті, які стояли на зовнішньому валу фортеці.

На шаті цитадель виглядає як мурований замок. 

Маємо й інші авторитетні свідчення. У повідомленні англійського посла Чарльза Вітворта від 17 листопада 1708 р. йшлося про те, що «князь негайно послав полковника в батуринський замок, обнесений кріпкою кам’яною стіною». Дипломат був далеко від Батурина, міг і помилитися. Але є ще одне важливе свідчення. Шведський історик Георг Нордберг, учасник походу Карла ХІІ, занотував 11 листопада 1708 року: нападаючі «що лиш могли, пограбували, а бідних безборонних мешканців повбивали». «З руїн, — писав він, — можна припускати, що це було гарне, з цегли збудоване місто, яке своїми будівлями перевищувало інші міста в Україні».

У листі царів з Москви 1691 р. фортеця згадується як така, що має дві частини — «Большой город» і «замок», тобто «земляной город» та, швидше за все, муровану цитадель. Хоч археологічні розкопки практично не дали доказів останній тезі, варто згадати реалії ХVІІІ століття. Населення округи після 1708 р. часто користується дефіцитною дармовою цеглою для побудови льохів, печей. Цей будматеріал виймали навіть з фундаментів (окрім хіба що церковних). А ще у Батурині часів гетьмана К. Розумовського та опісля цегла з руїн цитаделі використовувалася при закладці фундаментів. Цим і можна пояснити ретельне «зачищення» території фортеці від цегляних решток.

У той же час у кінці ХVІІІ століття у Батурині розібрали так званий Мазепин стовп (явно кам’яну башту!), з котрого пізніше «одержано декілька тисяч пудів заліза і стільки ж цегли, що було достатньо для побудови церкви» (Прибавление к Черниговским епархиальным известиям. — 1872. — № 23. — С. 582).

Навпроти замку, як показують джерела, стояли старшинські кам’яниці, дім для приїжджих «особъ Ихъ Ц(а) рского Пресветлого В(е) л(и) ч(е) ства».

У фортецях також були порохові погреби, гарматні цехгаузи, в’язниці, льодовні, склади для продовольства, фуражу. У Батурині стояв російський полк, і його персональний склад проживав у відповідних приміщеннях.

Зрозуміло, мурована цитадель — лиш версія, що потребує підтверджень.

Водночас дослідники не відкидають й іншу версію. Мистецтвознавець Анатолій Адруг, досліджуючи архітектуру фортеці Чернігова, дійшов висновку: «укріплення... з дерева вкривались глиною і білились». Допускаємо, що подібним чином і в Батурині могли поліпшувати вигляд цитаделі й забезпечувати її вогнестійкість. Можливо, дерев’яні конструкції обкладалися глиняними плитами спеціального замісу.

Відкрите зображення Батуринської фортеці на кіоті ікони Іллінської Богоматері дає привід для нових розвідок архітекторів та істориків.

 

Чернігівська область.