Готель «Баккара». Далі буде?

Нагадаю коротко, про що йшлося. Торік восени, за розпорядженням транспортної прокуратури Києва, причальну стінку Дніпровської набережної звільнили від дебаркадерів, на яких розташовувалися готелі та заклади громадського харчування. Один з них — п’ятиповерховий плавучий готель «Баккара» на 200 місць пришвартувався зовсім недалечко — через ріку навпроти, поблизу метромосту, не лише спотворивши мальовничий краєвид на Довбичку, а й порушивши низку природоохоронних законів і забравши частину берега — «дикого» пляжу у відпочивальників і рибалок.

Редакція зверталася до прокуратури Дніпровського району, прокуратури Києва і до Генпрокуратури, КМДА. Слід сказати, що про «Баккару» газета писала кілька разів, вимагаючи від органів влади та правопорядку відповісти, на якій підставі готель пришвартований там, де це робити заборонено? З районної прокуратури одержано відповідь, що вона не вбачає підстав для прокурорського реагування, решта адресантів узагалі не відповіла на запити редакції. 

На критичну публікацію відізвався один з акціонерів компанії-власника «Баккари» Вілен Матвєєв. Не переповідатиму всю розмову з підприємцем, зупинюся лише на типових для такої ситуації моментах. 2006—2009 року це товариство з обмеженою відповідальністю — готельний і ресторанний комплекс уклало цілком легальні угоди з Фондом держмайна, державним підприємством «Адміністрація річкових портів» і КП «Плесо» на розміщення плавзасобу біля причальної стінки Дніпровської набережної терміном на 10 років. Але торік транспортна прокуратура Києва заявила, що перебування тут «Баккари», як і інших дебаркадерів, — незаконне і змусила їх забиратися. «Баккара» цього зробити не спроможна: її п’ять поверхів не проходять ані під мостом метро, ані під Парковим.

Вілен Матвєєв згоден: готель не має стояти там, де він швартується. Ще й тому, що стоїть на підводній «розі вітрів», а це потребує додаткових коштів для його утримання. Але й іншого місця для дебаркадера немає. На думку пана Матвєєва, є лише один варіант: перетягнути готель на 300 метрів далі — до мосту метро, звідки він начебто не перекриватиме вхід до Венеціанської затоки. Розроблено проект нової стоянки і вже поглиблюють дно річки для нового швартування. Справа — за рішенням Київради, до якої адміністрація готелю звернулася за його затвердженням і дозволом про надання земельної ділянки для паркування автомобілів і швартування.

Я запитала у пана Матвєєва: «Що, коли такі дозволи Київрада не надасть?». «То розбиратимемо верхній поверх споруди і рушатимемо до одного з грузинських міст, з яким є про це домовленість, — відповів він. — Якщо Україні не потрібен готель для гостей «Євро—2012».

Утім, чи варто запитувати, що буде з цим шматочком природи, коли Київрада надасть дозвіл?

Важко сказати, які з наданих «Баккарі» українською владою дозвільних документів відповідають вимогам законодавства. Адже для того, щоб з’ясувати це, журналіст має покласти на «олтар» справедливості мало не життя: чиновники, що в’юни — не даються в руки. З другого боку, які можуть бути дозволи на те, що законодавством заборонене? Я б і поспівчувала пану Матвєєву і його компанії, які теж, мабуть, стали жертвами українського вседержавного безладу. Але коли відверто, то мені більше шкода інших заручників нашої влади — громадян, у цьому разі киян, які дуже швидко втрачають те, що подарувала їм  природа, — водойми, парки, узбережжя.

І насамкінець. Досі крутиться на думці запевнення пана Матвєєва про те, що охоронці «Баккари»... дозволяють городянам рибалити поблизу готелю. А щодо зливу технічної води у Дніпро, то, за наявності величезної кількості «точок» громадського харчування та за відсутності системи каналізації у Гідропарку, купатися в такій річці небезпечно. З чим я цілком і повністю згодна. Тільки ж допоки це триватиме? Адже якби з самого початку влада думала чим треба у таких випадках, не надаючи сумнівних гарантій, то й підприємці, можливо, не один раз «відміряли», перш ніж вкладати величезні гроші в такі проекти.