Із травня почалась плеяда «сімейних свят» — День матері, сім’ї, захисту дітей, попереду, хоч і не визнаний поки що на державному рівні — День тата. На тему охорони материнства і дитинства «Голос України» бесідував із народним депутатом п’яти скликань, єдиним лікарем-педіатром у складі нинішнього парламенту, головою жіночої громадської організації «Союз українок» Лілією Григорович.
У травні ми відзначали День матері. Часто доводиться відповідати на запитання, чому з більшим розмахом святкують усе-таки 8 Березня. Відповідь природна і чітка, як аксіома: цей день почали значно раніше святкувати, він ніколи не заборонявся, підтримувався номенклатурою, владою, тому і прижився. А надто на тлі таких заідеологізованих дат, як день революції чи 1 Травня. Це ж було легке, ліричне свято — народ гуляв.
День матері в Україні започаткувала жіноча громадська організація «Союз українок», яку я маю сьогодні честь очолювати, а до мене її скеровувала вдова В’ячеслава Чорновола Атена Пашко. Відродився він у 30-х роках, відзначався ще й у 40-х, але потім заборонили нашу громадську організацію, а відтак і День матері. Ми разом відновили і це свято, і наш жіночий союз. А за наказом Президента Леоніда Кучми у 1999 році його визнали державним. Отже, 8 Березня в нашій історії існує вже майже сто років, а День матері — фактично лише з десяток літ. Але для нас це свято абсолютно органічне, притаманне українському народові. Зрештою — світом править рука, яка гойдає колиску.
І в День матері, і напередодні, і нині часто чую: а що держава робить для того, щоб жінка народжувала? Дуже правильне запитання, але й неправильне водночас. Якби жінка впродовж усієї нашої ери розраховувала на урядові програми, ми не мали б ані Леонардо да Вінчі, ані Тараса Шевченка, ані Ісака Ньютона, ані Івана Франка, ані Лесі Українки — бо тоді не було кабмінівських програм. Материнство — це не матеріальна категорія, а моральна.
Я можу дати чітку відповідь на запитання, коли світ припинить своє існування — коли дискваліфікується такий професіонал, такий фахівець, такий високопосадовець, як мама. Так, ми живемо у ХХІ меркантильному столітті. Перейшли від соціалізму, який програв, у дикий ринок. Гроші мають дедалі більшу вагу. Знаємо, що нині все дорого коштує: і догляд, і лікування. Але якщо ми ставитимемо питання так: «Державо, заплати і ми будемо народжувати» — виходить якийсь інкубатор. Хіба це припустимо в суспільстві? Скажіть, будь ласка, хіба тій, яка на панщині пшеницю жала, було легше? Вона була кріпачкою, підневільною... Але знаходила час у непростій праці в солом’яній хаті без зручностей, без світла, без нічого взяти дитину за руку і повести до церкви, до Бога, навчити якихось чеснот. Зрештою, й безпритульних дітей тоді не було. Умови були важкі, але в серці було більше моралі. Сиріт адаптовували дядьки, тітки, бабусі. А матері, які в часи Другої світової війни везли дітей в евакуацію — своїх, чужих — різних... Хіба вони робили це за допомогою кабмінівських програм?
І ми доходимо до запитання: що ж таке материнство? Материнство — це любов, це сенс життя, продовження роду. Прикро, що це переводиться у формат «ти мені гроші — я тобі дітей». Чи знаєте ви, що дитина до 7 років — це на 70 відсотків сформована особистість? Хто її має сформувати, хто заспіває їй колискову — міський чи обласний голова, чи міністр? Чи, можливо, ми маємо скласти кошторис для мами: яка вартість колискової, скільки коштує почитати казку? Це має бути природно і робитися з любов’ю.
Не хочу применшувати матеріальний чинник. Я одна із співавторів базового закону про охорону дитинства. Те, що Президент Віктор Ющенко почав збільшувати виплати на народження дитини і нинішній глава держави цю тенденцію підтримує — це правильно. Усього я доклалася, мабуть, до 30 відсотків норм, які оберігають ніжний вік у нашій країні. Але ж іще є низка законопроектів, які поліпшують становище матері і дитини. Скажімо, після року маля потребує багато одягу, продуктів, і 150 гривень, які виділяє держава, — це надзвичайно мало. Особливо, якщо мама не працює, а тато отримує 800 гривень по безробіттю. Тому ми пропонували виплачувати прожитковий мінімум, та, на жаль, нинішня більшість не погоджується з цим. Але я, як законодавець, розумію — треба більше, більше і ще раз більше коштів.
Ми, «Союз українок», десь із 2007 року проводимо багато різних конференцій. Наприклад, благополучна родина — запорука міцної держави тощо. Але це сприймається на рівні «жінки там про щось говорять». На щастя, тепер високорейтинговий Савік Шустер почав порушувати ці теми на Першому Національному. Нині нікого не здивуєш ситуацією, в якій дитина ходить у дорогий садочок у супроводі няньок та охоронців, але просить вихователя, щоб він із нею поговорив, бо вдома цього ніхто не робить. У скількох родинах так? Ця дитина може знайти підтримку в садочку, у школі, але коли їй виповниться 13 — вона вийде на вулицю і знайде там співрозмовників із неблагополучних родин. Це не залежить від матеріальних статків, якщо батько і мати не виконують своїх функцій.
Хоч як прикро, маємо нині тихий саботаж батьківських обов’язків. Жінок, які отримують допомогу на народження, а потім кидають дітей, у нас три-п’ять відсотків. Зауважу, що натомість близько мільйона сімей хочуть мати маля. Далеко не всі батьки «п’ють-гуляють».
Україна на передостанніх місцях за всіма соціальними показниками, це ні для кого не секрет. Особливо від цього страждають діти. З дорослими інакше — старших людей, сформованих і самодостатніх, не треба розважати. А дитина потребує виховання. Отож, виходить, що в нас і держава погано виконує свої обов’язки перед маленькими громадянами, і два високопосадовці — батько і мати — теж із цим не справляються. Не хочу образити когось — є сьогодні когорта молодих батьків, які добросовісно займаються своїми нащадками і усвідомлюють важливість доброго виховання. На диво, цьому особливо сприяють лікарі-гінекологи, які багато розповідають про те, як треба поводитися з дитиною. Українська мама перемагала в часи і кріпаччини, і голодомору, думаю, переможе вона і в цей важкий період.
Нас у парламенті лише двоє жінок-депутатів п’яти скликань. Чимало я зробила і багато планів на майбутнє. Але знаєте, що я найкраще в житті зробила, — народила двох дітей!
Записала Надія СМІЯН.
