Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової під час представлення у Верховній Раді України

Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової під час представлення у Верховній Раді України Спеціальної доповіді «Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні» до 20-річчя ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини 22 грудня 2010 року

Шановний Голово! Шановні народні депутати! Шановні учасники засідання! Представники засобів масової інформації! Співвітчизники!

Права людини починаються з прав дитини — ця філософія є правилом роботи інституції українського Омбудсмана.

Ставлення до дитини, забезпечення її прав як рівної з нами, дорослими, є реальною оцінкою політики держави, стану розвитку суспільства та його духовності.

Користуючись наданою можливістю, представляю Спеціальну доповідь Уповноваженого з прав людини «Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні», яка є результатом системного моніторингу всього комплексу питань, пов’язаних з реалізацією прав дитини, у тому числі на основі аналізу звернень до Омбудсмана як самих дітей, так і в інтересах дітей.

Спеціальна доповідь підготовлена до 20-річчя ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини, що відзначатиметься 27 лютого 2011 року.

Як світова конституція прав дитини, Конвенція запроваджує сучасні універсальні стандарти, які слугують орієнтирами у забезпеченні прав дітей у світі загалом і кожній країні зокрема. Проголошується право дитини мати свою думку, а також брати участь при вирішенні будь-яких питань, які стосуються її долі.

Високі стандарти Конвенції та двох Факультативних протоколів до неї (що також ратифіковані Україною) є основою українського законодавства у сфері охорони дитинства. Зокрема, розпочався процес перетворення дитини з об’єкта батьківської власності на повноцінний суб’єкт, наділений людською гідністю. Визнано також універсальність прав дитини, що закріплені в положеннях Загальної декларації прав людини. Дітям надано громадянські права та статус суб’єкта права, кожна дитина розглядається як особистість, котра має права і несе відповідальність за свої дії залежно від віку та рівня зрілості. Конвенція, яку ратифікувала Україна однією з перших серед країн — членів ООН, відображає глибокі зміни у свідомості людства — вперше в історії дитина отримала право бути почутою.

1. Звернення дітей до Омбудсмана

З 2003 року як Омбудсман виступаю за забезпечення права дітей на індивідуальну петицію щодо порушення їхніх прав. Ця позиція була висловлена мною на Міжнародній конференції з нагоди 20-річчя Конвенції ООН про права дитини «Гідність, розвиток і діалог», яка була організована Комітетом ООН з прав дитини. Під час виступу від імені делегації України мною був підтриманий проект третього Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо процедури індивідуальних звернень, поданого на розгляд 13-ї сесії Ради ООН з прав людини.

У офісі Омбудсмана України вже кілька років функціонує механізм розгляду звернень самих дітей. Тільки за останні три роки до Уповноваженого з прав людини надійшли індивідуальні та колективні звернення за підписами понад 7,5 тисячі дітей.

Для роботи з такими зверненнями в секретаріаті Уповноваженого створено спеціальний підрозділ — відділ захисту прав дитини та ґендерної рівності, у кожному підрозділі секретаріату один із фахівців спеціалізується на розгляді звернень стосовно прав дітей. Крім того, з метою врахування в діяльності Уповноваженого думок самих дітей щодо розв’язання їхніх проблем з 2005 року була запроваджена унікальна українська модель дитячих омбудсманів, які обираються з дотриманням принципу ґендерного паритету, на конкурсній основі з-поміж талановитої молоді з активною життєвою позицією. Цей досвід було визнано міжнародною спільнотою.

У 2010 році в офісі Омбудсмана створено посаду спеціального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — з питань прав дитини, рівноправ’я та недискримінації. На цю посаду мною призначено Наталію Іванівну Іванову — знану і шановану людину в Україні, у минулому — заступника міністра праці та соціальної політики України.

З яких питань звертаються діти до Омбудсмана України? Передусім, це проблеми бідності, захисту від насильства та експлуатації, позбавлення їх житла дорослими, забезпечення прав на освіту та охорону здоров’я.

2. Захист прав дитини на достатній рівень життя

На жаль, бідність в Україні має дитяче обличчя. За висновками Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, протягом останніх десяти років рівень бідності в домогосподарствах з дітьми майже удвічі перевищує рівень бідності домогосподарств без дітей.

Діти, які виховуються у бідних родинах, можуть розглядатись як жертви нерівності та дискримінації, адже вони позбавлені повноцінного харчування, не мають належних одягу, взуття, житлових умов, через це їх можливості здобути якісну освіту вкрай обмежені. Вже з дитинства вони відчувають приниження людської гідності, часто стають жертвами трудової експлуатації. Як наслідок, у країні поширюється спадкова бідність та відбувається подальше розшарування населення, внаслідок чого страждають діти.

Ось що написала Уповноваженому 12-річна Люба з маленького села, що на Кіровоградщині: «Допоможіть мені, будь ласка! Два роки тому померла моя мама. Мені стало дуже погано жити. Батько почав випивати. Бувало таке, що я не їла по два-три дні. Я так чекала пенсію за маму, щоб просто поїсти, а батько її забирав і пропивав». Таких листів від дітей, на жаль, багато. Ми допомогли Любі розв’язати проблемні питання, в тому числі юридичні, адже дівчинку навіть не брали до школи. Нині її батька позбавлено батьківських прав, а вона влаштована у сім’ю старшої сестри.

Проблеми захисту соціальних прав дітей із малозабезпечених сімей, сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мною були порушені у поданні Президентові України 26 травня 2010 року. У зв’язку з цим важливими є кроки Президента, уряду та Верховної Ради України, спрямовані на підвищення рівня підтримки малозабезпечених сімей та родин з дітьми.

3. Право дитини на життя і здоров’я

У процесі реалізації Цілей розвитку тисячоліття Україна взяла на себе зобов’язання зменшити рівень материнської та дитячої смертності, суттєво скоротити захворювання на СНІД, туберкульоз, поліпшити загальний стан здоров’я населення.

Тривалий час у країні залишається досить високою смертність дітей віком до одного року — 9,4 на 1000 новонароджених, що значно перевищує показники дитячої смертності у країнах з найнижчою смертністю немовлят, зокрема Куби, Франції, Швеції, Японії, Канади.

Омбудсманом за фактами смертей матерів та дітей були відкриті провадження, якими встановлені порушення при наданні медичних послуг, зокрема, у Путивльській центральній районній лікарні Івано-Франківської області, Богодухівській центральній районній лікарні Харківської області тощо. За результатами перевірок були порушені кримінальні справи та відкриті дисциплінарні провадження, звільнені винні лікарі. Проте, хоч би які заходи вживалися, неможливе найголовніше — повернути до життя дитину або матір.

Викликає стурбованість стійка тенденція погіршення стану здоров’я дітей, зростання серед них ВІЛ-інфікованих, захворюваності органів дихання, нервової системи, травмувань.

На жаль, діти страждають від вуличного та побутового травматизму, нещасних випадків. Три роки триває провадження Омбудсмана у справі про порушення прав на життя 23-х загиблих від вибуху побутового газу в житловому будинку в Дніпропетровську, серед яких було 13 дітей від 5 до 18 років (усього 509 постраждалих).

Спільно з потерпілими і родичами жертв цієї страшної трагедії мені довелося у Верховному Суді України обстоювати їхнє законне право на встановлення винуватців цієї трагедії. Але чергове амністування керівників Дніпрогазу райсудом міста Запоріжжя пролунало наче постріл у спину всьому суспільству. Скільки ж ще дітей та їх рідних мають стати жертвами подібних вибухів газу, щоб нарешті на такі трагедії, які стали системними, звернула увагу влада, а відповідальність стала невідворотною?!

Не можу не сказати й про провадження Омбудсмана щодо свавільного відібрання невід’ємного права на життя у сільського 20-річного юнака Ігоря Індила, який дійшов до столиці заради здобуття освіти, але трагічно загинув у Шевченківському райуправлінні міліції. Наразі за участю представника Уповноваженого з прав людини розпочався судовий процес у цій резонансній справі. Провадження Омбудсмана за фактом смерті студента Ігоря Індила триватиме до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування усіх обставин, через які ця молода людина пішла з життя.

4. Захист дітей від насильства

Останніми роками в українському суспільстві почастішали випадки жорстокості та насильства щодо дітей. На жаль, Україна визнана одним з головних центрів вироблення порнографічної продукції з використанням образу дитини. За оцінками Інтерполу, український ринок такої продукції оцінюється в 100 мільйонів доларів на рік. Лише за останні п’ять років майже 3 тисячі осіб було засуджено за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, де постраждалими були діти. Однак в Україні немає статистичних даних щодо дітей, які стали жертвами сексуальної експлуатації й торгівлі людьми, зокрема щодо віку, статі та місцезнаходження постраждалих дітей. Такий облік потрібно терміново запровадити.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій сексуальна експлуатація та сексуальне розбещення дітей набуло загрозливих масштабів у всьому світі, у тому числі в Україні.

Вважаю, що Україна має імплементувати до свого національного законодавства положення про кримінальну відповідальність клієнтів сексуальних послуг дітей, як це вже зроблено, зокрема, у Швеції і Норвегії. Переконана: аналогічно треба встановити кримінальну відповідальність клієнтів за користування в Інтернеті порнографією з використанням образів дітей, що є прямим шляхом до педофілії та інших злочинів проти дитини.

Якнайкращому забезпеченню прав дітей, постраждалих від сексуальних злочинів, сприятиме ратифікація Європейської конвенції про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, яку Україна підписала ще три роки тому.

До речі, Конвенцією передбачено ведення обліку інформації про осіб, засуджених за злочини сексуального характеру проти дітей. Зазначений міжнародний акт передбачає максимальне врахування інтересів дитини-жертви та дитини-свідка під час кримінального провадження та судового розгляду, захист їхнього приватного життя, конфіденційності та запобігання публічному поширенню будь-якої інформації, яка могла б призвести до встановлення їхньої особи, з метою захисту дитини від ризику помсти та повторної віктимізації. До того ж Конвенція встановлює стандарти захисту дітей — жертв сексуальних злочинів, визначає відповідальність за такі діяння, як організація дитячої проституції та порнографії, участь дитини в порнографічних виставах, виготовлення, розповсюдження та володіння порнографічною продукцією з використанням образів дітей на будь-яких носіях, сексуальні домагання до них. Конвенцією передбачається й ведення обліку інформації про осіб, засуджених за злочини сексуального характеру проти дітей.

Тому 11 листопада 2009 року Уповноваженим було направлене подання Президентові України Віктору Ющенку щодо необхідності ратифікації Європейської конвенції про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. Відповідний акт реагування Уповноваженого направлено й Президентові України Віктору Януковичу в березні 2010 року.

На думку Уповноваженого з прав людини, поширення торгівлі дітьми, дитячої порнографії, проституції і педофілії є брутальними проявами непродуманого запровадження у надзвичайно тонку сферу людських стосунків абсолютно цинічних ринкових правил, за якими буквально все розглядається як товар певної вартості. Особливо проявилося це в умовах глобальної фінансово-економічної кризи і породженого нею зростання соціальної нерівності, бідності та злиденності. Для подолання цих ганебних явищ потрібно змінити ідеологічний зміст реформ і всієї державної політики України. Людина, її життя та фізичне і духовне здоров’я мають сприйматися не як товар, а як мета і міра усієї суспільної діяльності.

Крім того, ми, дорослі, маємо забезпечити дитині доступ до «безпечного Інтернету», чітко визначити відповідальність за розповсюдження дитячої порнографії, реклами наркотиків, психотропних речовин на різних інформресурсах.

5. Захист прав дітей,які перебувають у конфлікті з законом

На жаль, діти не ізольовані від насильства, що ллється з телеекранів, від подвійної моралі, що майже стала нормою життя, неповаги до законів, зневажання людської гідності, а тому зростають жорстокість і агресивність у самому дитячому середовищі.

Як наслідок, маємо проблему дитячої злочинності. У 2009 році майже 13 тисяч осіб віком молодше 18 років у нашій країні скоїли злочини. За останні п’ять років тільки за умисні вбивства та замахи на них засуджені понад 500 неповнолітніх.

Наполягаючи на необхідності якнайшвидшого розв’язання проблеми дитячої злочинності, Уповноважений з прав людини наголошує: держава, дбаючи про своє майбутнє, повинна «не збувати» неповнолітніх за ґрати, а піклуватися про них, передусім долаючи їхню невлаштованість у житті та соціально-педагогічну занедбаність.

Завдяки послідовному здійсненню заходів щодо гуманізації каральної політики держави намітилася тенденція поступового зменшення кількості неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, причому з 2000 року — втричі!

Нині у 10 виховних колоніях перебувають 1452 засуджених, у тому числі 102 дівчини. Кожного другого засуджено на строк від трьох до п’яти років, кожного третього притягнуто до відповідальності за крадіжки, розбій або пограбування. Ще близько тисячі заарештованих тримаються у слідчих ізоляторах, очікуючи вироку суду.

Більшості засудженим неповнолітнім бракувало у житті повноцінного батьківського піклування та виховання. Практично кожен четвертий з них ніде не навчався та не працював. Тому дуже актуальною є проблема адаптації до міжнародних стандартів системи виховних колоній, аби малолітні порушники закону перебували в нормальних умовах, були оточені увагою педагогів та психологів, а установи, де вони утримуються, — повною мірою відповідали цим стандартам.

Під час відвідування виправних колоній, СІЗО, ІТТ мені постійно доводиться спілкуватися з дітьми, які опинилися за ґратами. З відчаєм вони звертаються по допомогу. Під час однієї з таких зустрічей 14-річний Валентин зазначив: «Я круглий сирота і потрапив до тюрми з дитячого будинку, не маю ні допомоги, ні підтримки і, дивлячись уперед, я не бачу для себе ніякого іншого майбутнього, крім як знову красти».

Тому передусім слід усунути причини цих явищ на державному рівні, а також створити правосуддя для дітей відповідно до міжнародних стандартів.

Вважаю за необхідне привернути увагу й до такої проблеми. В Україні 84 дитини віком до трьох років перебувають у будинках дитини в місцях позбавлення волі разом зі своїми матерями, зокрема у Чернігівській та Одеській жіночих виправних колоніях. А в дошкільних закладах «Дитячий будинок інтернатного типу», куди дітей передають після досягнення трьох років, — їх наразі 530.

Уповноважений з прав людини особисто відвідала обидва будинки дитини — в Чернігові й Одесі — та продовжує опікуватися долями тих, чиє дитинство разом з їхніми засудженими матерями минає у пенітенціарних закладах. Тому їх підтримка суспільством вкрай необхідна, зокрема і з боку громадських організацій.

Так, спільно з громадською організацією «Зоряна мрія» вдалося захистити права ув’язненої Чернігівської виправної колонії матері-одиначки Лариси Неруш та її маленького сина, з яким її було розлучено. Нині вона умовно-достроково звільнена і влаштована разом з дитиною до одного із соціально-реабілітаційних центрів Київщини.

6. Право дитини на сім’ю

Великий український вчений і педагог Василь Сухомлинський стверджував, що «сім’я — це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро». Однак моніторинг Омбудсмана свідчить, що державна політика не завжди спрямована на підтримку інституту сім’ї. Хоча за останні п’ять років кількість рішень судів про позбавлення батьківських прав зменшилася, проте залишається значною: у 2009 році — понад 12 тисяч. З прикрістю констатую, що не всі такі рішення приймаються виважено та не всі відповідають інтересам дитини.

Через безвідповідальне ставлення чиновників до своїх обов’язків діти дедалі частіше позбавляються родинного виховання, навіть і без судових рішень. На це звертає увагу і Європейський суд у своєму рішенні за справою «Савіни проти України». У цій родині — семеро дітей. Євросудом визнано, що при позбавленні батьківських прав подружжя Савіних із Сумщини, які від народження є сліпими, було порушене право на повагу до приватного і сімейного життя; «не було враховано думку дітей, а також те, що поміщення дитини в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків», а мотиви прийняття рішення є не адекватними і «не достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя заявників».

Тобто завданням держави є захист і підтримка сім’ї, а не позбавлення дитини права на виховання у родинному середовищі, навіть якщо така сім’я опинилася у складній життєвій ситуації. Але поки що органами влади не зроблені відповідні висновки щодо недопущення необґрунтованого відібрання дітей у батьків. Трагедія сталася у вересні цього року в Лохвицькому районі Полтавської області через неправомірне відібрання у матері двох малолітніх діток — семирічного сина та однорічної доньки. Як наслідок — 32-річна одинока матір покінчила життя самогубством. У ході провадження Омбудсман дійшла висновку, що державні органи не мали достатніх правових підстав для таких дій.

На жаль, необґрунтоване вилучення дітей у батьків у цьому районі стало системою. Тільки цьогоріч таких випадків було 13.

Тому Уповноважений з прав людини внесла відповідні подання голові Полтавської облдержадміністрації, міністрові України у справах сім’ї, молоді та спорту, а також запропонувала Генеральному прокуророві України здійснити спільну комплексну перевірку дотримання законодавства при відібранні дітей у батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Пріоритетними в державі повинні бути програми, спрямовані на своєчасне надання допомоги кризовим сім’ям, індивідуальну реабілітаційну та коригувальну допомогу дітям, які виховуються у таких сім’ях. Реалізація таких програм сприятиме подоланню насильства над дітьми, дитячої безпритульності та бездоглядності, запобіганню поширення такого явища, як соціальне сирітство.

7. Захист прав дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування

У 2010 році в Україні налічувалася майже 101 тисяча дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Більшості з них було встановлено цей статус, оскільки їхні батьки ухилялися від виконання своїх обов’язків, фактично кидали дитину і не займалися її вихованням.

З 2007 року в Україні здійснюється Державна цільова програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За цей час зменшилася кількість вихованців інтернатних закладів, простежується поступова відмова від практики переміщення дітей з одного закладу в інший. Реформування дитбудинків у заклади змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку створює умови для проживання разом братів і сестер різного віку. Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що скорочення кількості інтернатних закладів не повинно супроводжуватися переведенням дітей до закладів, розташованих в інших регіонах. Адже у дітей залишаються рідні, переважно це дідусі й бабусі, які через поганий стан здоров’я та матеріальну скруту неспроможні взяти на виховання онуків-сиріт, але відвідують їх, забирають на канікули. Тому переведення дітей до віддалених закладів може зруйнувати родинні зв’язки.

Омбудсман України стурбована й тим, що з метою збереження наповнюваності деяких закладів простежується така тенденція, коли їхні керівники вмовляють багатодітні сім’ї влаштувати до них своїх дітей. А батьки не завжди мають можливість їх відвідувати у віддалених інтернатах, і це стає в подальшому формальною підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Останнім часом активно запроваджуються альтернативні форми піклування. Значно зросла кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Усиновлення дедалі більше стає в Україні пріоритетною формою влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування. З 2009 року запроваджено святкування Дня усиновлення, поліпшується соціальний захист сімей, які беруть дітей у свої родини на виховання, — з 1 січня 2010 року виплачується одноразова державна допомога при усиновленні дитини, надається соціальна відпустка усиновлювачам для адаптації дитини в сім’ю.

Однією з позитивних тенденцій, починаючи з 2006 року, є перевищення національного усиновлення над іноземним. Проте відсоток іноземного усиновлення залишається ще досить високим — 42 % в 2010 році. При цьому більшість українських дітей віком старше трьох років усиновлюються поки що іноземними громадянами. А в Одеській, Запорізькій, Кіровоградській, Чернігівській областях усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями й досі переважає національне.

Омбудсман України переконана, що іноземне усиновлення має здійснюватися лише у виняткових випадках, на засадах двосторонніх угод з країнами, в які найбільше усиновлюється українських дітей та де є українська діаспора, українське коріння. Це надало б можливості найліпше забезпечити контроль за дотриманням прав українських дітей, усиновлених в іноземні сім’ї.

8. Право дитини на житло

Уповноважений неодноразово обстоювала інтереси, у тому числі в судах, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які були позбавлені конституційного права на житло через неналежне виконання службових обов’язків посадовими особами органів опіки та піклування, зловживання батьківськими та опікунськими правами.

Уповноважений сприяла поновленню права на житло дитини-сироти Миколи Кожушка з міста Дніпропетровська, який сім років добивався поновлення своїх житлових прав. А нині, вступивши в доросле життя, Микола створив громадську організацію «Допоможемо дітям», яка захищає права дітей-сиріт.

Значного резонансу набула справа безвинно засудженої за не скоєне вбивство, а пізніше виправданої Світлани Зайцевої: троє дітей-сиріт після її смерті, а також їхня прабабуся-опікун через шахрайські оборудки спритних ділків опинилися без житла, на їхню квартиру було накладено арешт. Омбудсману довелося дійти до Верховного Суду України, аби обстояти права трьох неповнолітніх дітей-сиріт та їх опікуна на житло.

У Спільному зверненні Омбудсмана України та Представника Дитячого фонду ООН 

(ЮНІСЕФ) в Україні шановної пані Юкіе Мокуо до органів влади і громадськості України з нагоди 20-ї річниці Конвенції ООН про права дитини наголошено, що через відсутність механізмів реалізації законодавчих норм щодо надання житла у разі повернення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з інтернатних закладів або від піклувальників, ці діти наразі залишаються просто неба і поповнюють лави безпритульних.

Переконана, що в новому Житловому кодексі України потрібно закріпити норму щодо взяття дітей, позбавлених батьківського піклування, на позачерговий квартирний облік у разі неможливого проживання в одному помешканні з батьками, яких позбавлено батьківських прав.

Про необхідність розв’язання житлової проблеми осіб з числа дітей-сиріт йдеться і в поданні Уповноваженого з прав людини до Президента України від 26 травня 2010 року щодо захисту соціальних прав дітей із малозабезпечених сімей, сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

9. Право на освіту

Уповноважений постійно приділяє увагу питанням забезпечення конституційного права дітей на отримання якісної освіти та рівного доступу до неї.

Однією з найскладніших є проблема дошкільної освіти. У 2010 році у 15,5 тисячі дошкільних навчальних закладах перебувало 1214 тисяч дітей. Проте існуюча їх мережа не може належним чином задовольнити потреби. Загальний відсоток охоплення дітей цими закладами впродовж 2007—2009 років залишався на рівні 54—56% загальної кількості дітей дошкільного віку. Цей показник у міських дошкільних закладах становить 66—68%, що удвічі більше, ніж у сільській місцевості. У середньому в країні на 100 місцях виховується 108 дітей, а у Львівській області — 131 дитина, у Волинській — 126 дітей, у Сумській — 131 дитина, у Чернівецькій — 119 дітей.

Водночас на початок 2010 року понад тисячу дошкільних навчальних закладів в Україні взагалі не працювали, найбільше — у Автономній Республіці Крим — 129, у місті Києві — 113, у Луганській області — 90.

Проте навіть за нестачі місць у дитячих садках 811 закладів здавали площу в оренду. Тільки в місті Києві приміщення 212 дошкільних навчальних закладів орендують комерційні фірми. І це тоді, коли на масивах «Позняки» та «Осокорки» у дитячих садочках не вистачає понад тисячі місць, на Печерську — близько 1,2 тисячі, у Шевченківському районі — понад 900, в Оболонському районі — 500. При цьому впродовж останніх двох років у столиці відкрито лише чотири нових дитячих садки.

Підтримуючи ініціативу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України про повернення дитсадків у профільне використання, Уповноважений вважає, що треба якнайшвидше припинити практику здачі в оренду приміщень дошкільних навчальних закладів, відновити роботу непрацюючих і будувати сучасні дитячі садки.

Для середньої освіти залишається пекучою проблема, пов’язана із закриттям шкіл під гаслами оптимізації системи освіти. Упродовж останніх п’яти років закрито та ліквідовано 2 тисячі шкіл, з них 80 — у 2010 році. Одним із чинників закриття шкіл є зменшення учнівського контингенту, що пов’язано із негативними демографічними процесами. Попри таку ситуацію, скорочення мережі шкіл, насамперед сільських, повинно бути виключним заходом і відбуватися лише за умов вирішення питань підвезення дітей до місць навчання, розвитку інших форм їх доступу до якісної освіти.

Однією з найгостріших проблем, про яку йдеться у зверненнях до Уповноваженого юнаків і дівчат, у тому числі з особливими потребами, є доступність та безоплатність вищої освіти. Уповноважений з прав людини стала на захист студентів-інвалідів Державної металургійної академії України, яким було відмовлено у навчанні на п’ятому курсі за бюджетні кошти. Лише після повторного звернення до керівництва Міністерства освіти і науки України з проханням про поновлення їх на навчання за рахунок бюджетних коштів, як виняток, академії було виділено 12 місць державного замовлення для студентів — інвалідів по зору. Так молодь із малозабезпечених родин змогла завершити навчання.

На жаль, приклади порушення прав дітей на доступ до безоплатної та якісної освіти не поодинокі. На моє переконання, у кожному навчальному закладі має бути створено безбар’єрне середовище, а також обладнані навчальні місця і санітарні кімнати для людей з особливими потребами.

У Будинку прав людини — секретаріаті Уповноваженого — з перших днів нами створено безбар’єрний простір, обладнані пандуси. Ми щороку проводимо новорічне свято Омбудсмана для дітей, хворих на дитячий церебральний параліч. Я звертаюся до представників влади та бізнесу не забувати цю категорію дітей і вишукувати можливість дарувати їм хоч інколи свято тепла та піклування.

Особлива увага у представленій Спеціальній доповіді приділена також дітям інших уразливих груп, зокрема дітям-біженцям, неповнолітнім шукачам притулку без супроводу дорослих, ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД.

Висновки

Ще донедавна можна було стверджувати, що в Україні створена система органів виконавчої влади, які опікуються становищем дітей, серед яких центральне місце посідало Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. За роки незалежності воно неодноразово реорганізовувалось, змінювалися його функції, повноваження і структура. Відсутність протягом певного часу центрального органу виконавчої влади, який мав здійснювати реалізацію державної політики в галузі забезпечення прав дитини, негативно позначалася на ефективності такої політики і забезпеченні прав дитини.

Тому як Уповноважений з прав людини я послідовно підтримувала створення міністерства з відповідними повноваженнями щодо забезпечення прав сім’ї та дітей. Наявність такого міністерства була, безперечно, досягненням України.

Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року це міністерство ліквідоване. У ході адмінреформи виявилися зайвими цілий інститут сім’ї, а також структури з усиновлення. Інакше кажучи, «з водою вихлюпнули й дитину» — у прямому розумінні.

Переконана, що таке «реформування» неминуче призведе до послаблення державної політики у забезпеченні прав дитини і сім’ї. Саме тому мною внесено подання Президентові України Віктору Януковичу «Про недопущення у ході адміністративної реформи послаблення державної політики у сфері сім’ї, дітей та ґендерної рівності». Сподіваюся, що така позиція Омбудсмана, яка підтримана в країні, буде почута Президентом України. Міністерство у справах сім’ї та молоді буде збережене як центральний орган виконавчої влади.

Доля дітей, захист їх прав і людської гідності — це головне, що має об’єднати все українське суспільство!

Дякую за увагу.

Друкується за рішенням Верховної Ради: 

Постанова № 3193-VІ за 5 квітня 2011 р.