Сьогодні думки пересічних людей безперестану крутяться довкола перспектив виживання, які зваляться на їхні немічні плечі після прийняття цілого оберемка нових реформ, у тому числі житлово-комунальної... Саме вона, разом із податковою і пенсійною, найдужче лякає пересічних українців. І найбільшою ціновою «страшилкою» в ній є її теплоенергетична складова — гаряче водопостачання й обігрів квартир, питома вага якої становить дві третини всієї комунальної вартості. До того ж, за невеликим винятком, за дуже і дуже сумнівної якості.

Ще якихось три-чотири роки Суми не були винятком. У згаданий період «Голос України» просто-таки «втомився» висвітлювати «тісне співробітництво» сумчан з монополістом із надання цих послуг — ТОВ «Сумитеплоенерго». За кожен опалювальний сезон критичних публікацій набиралося до десятка. Стібати надавача послуг, хоча й новоспеченого, і справді було за що. З початком морозів через масові пориви тепломереж обласний центр постійно потопав у клубах пари. Зрештою, і без поривів вона клубочилася цілодобово із сотень теплофікаційних камер і колодязів, щодоби викидаючи звідти назовні до третини обсягів наявного теплоносія. Тож аварійно-ремонтні бригади «Сумитеплоенерго», мов очманілі, з ранку до вечора носилися взимку на ліквідацію поривів. І всі ці втрати непомірним тягарем лягали на сімейні бюджети пересічних споживачів, у квартирах яких у «льодові періоди» частенько зуб на зуб не потрапляв.

 

У чиїх рукавах тарифні джокери...

Нарешті три роки тому ситуація в місті змінилася досить таки кардинально. Чи то тепловикам набридла газетна критика, чи то якась бабка пошептала, але в Сумах практично зникли рукотворні теплові гейзери, а в людські оселі прийшло тепло. Пориви тепломереж, звісно, ще трапляються, але переважно локального значення, тож і ліквідуються за лічені години. А ось з тарифами біда — з нинішнього лютого вони знову підскочили на 20 відсотків.

— Чому і з якої такої радості? — з цим запитанням звертаюся безпосередньо до генерального директора ТОВ «Сумитеплоенерго» Леоніда Пляцука.

— Радість одна — нам удалося створити колектив однодумців, головне соціальне завдання якого — забезпечення сумчан теплом і гарячим водопостачанням. Останні п’ять років ми постійно працюємо над пошуком нових форм надання послуг, створення умов для підвищення їхньої якості. У підприємства було кілька варіантів зниження тарифів суто на економічній основі. Утім, зростання цін на паливо гальмує ці процеси. Та все-таки, всупереч змінам у законодавстві, за підтримки міста ми продовжуємо переглядати тарифи лише раз на рік. На жаль, через майже щомісячне здороження палива та електроенергії.

Чимало проблем принесла підприємству власна ініціатива взяти на обслуговування внутрішні будинкові мережі. Під цей проект створили матеріально-технічну базу, вклали чималі кошти у створення мобільної аварійної спецслужби тощо. Але казуїстика законів — «стій на місці — йди сюди», протидія деяких партнерів серйозно гальмують цю ініціативу, хоча всі в місті знають, що краще і якісніше за теплоенергетиків цю роботу ніхто не виконає. За великим рахунком — проблема виїденого яйця не варта: потрібен лише один маленький законодавчий поштовх: дозволити органам місцевого самоврядування надавати виробнику теплової енергії право здійснювати послугу з ремонту згаданих мереж.

І все-таки колектив ТОВ «Сумитеплоенерго» не впадає у відчай. Кардинально змінивши підхід до підготовки до опалювального сезону (тепер розпочинають готувати міське теплове господарство вже у травні. — Авт.), керівництво підприємства пообіцяло городянам ліквідувати проблему впродовж двох-трьох років. Для втілення цього, як вважали городяни, утопічного плану, необхідно було насамперед вилучити з обігу баласт — зайві котельні, замінити кілька десятків кілометрів зношених магістральних і локальних тепломереж та взятися за модернізацію всієї теплової системи міста.

— До того ж лише в комплексі, а не наскоками, як це робилося раніше, коли в одному місці латали, а в десяти інших проривало, — наголошує Леонід Дмитрович. — Тож оновлення господарства повели на всіх напрямах. Тим паче що намічена модернізація паралельно забезпечувала виконання більш важливого стратегічного завдання: різке зменшення енерговитрат на одиницю виробленої продукції.

За твердженням фахівців, започаткована доктрина виправдала себе щонайменше на двісті відсотків. Так, приміром, виведення з експлуатації й консервація третини з донедавна діючих 38 та реконструкція двох малоефективних котелень забезпечили щорічне зменшення експлуатаційних витрат на 5,9 мільйона гривень, у тому числі скоротили споживання природного газу майже на 2,3 мільйона кубометрів.

Постійним головним болем колективу залишаються тепломережі загальною довжиною близько 340 кілометрів, половина з яких відпрацювала нормативний термін експлуатації ще за царя Панька. За роки реалізації комплексної програми із зменшення витрат теплової енергії повністю замінено аварійну ділянку загальною довжиною близько 30 кілометрів. Хтось скаже: малувато буде. Сумчани іншої думки, адже нинішнього опалювального сезону аварійних поривів, та й то здебільшого в теплових мережах, поменшало проти позаминулого року майже у п’ять разів — з 800 із хвостиком до 190.

Завдяки реконструкції 11 центральних теплопунктів та заміні аварійної дільниці кабельних ліній забезпечили річну економію ще 1,1 мільйона кіловат-годин електроенергії.

— Задіяна нами система управління спрямована насамперед на зниження вартості тарифів послуг, раціональне використання енергоресурсів, запровадження планового господарства з публічним захистом усіх щорічних витрат, — розповідає Леонід Пляцук. — А відтак у тариф нині ми закладаємо лише фіксовані втрати теплоносія. Ці та наступні заходи дадуть нам змогу за 5 років жорстко регламентувати навіть зменшення тарифів за постійної ціни на газ. Чому газ, а не вугілля? Ні для кого не секрет, що на теплові електростанції поставляють продукт найнижчої кондиції та ще й за захмарними цінами. У разі використання такого «палива» капітальний ремонт парового котла потрібно здійснювати раз на два роки, тоді як у разі використання газу — раз на п’ять років. А вартість ремонту перевищує 5 мільйонів гривень. Скажіть, дбайливий господар викидатиме гроші на вітер? Отож бо. Утім, знаючи, що батогом обуха не перебити, колектив «Сумитеплоенерго» постійно вишукує власні резерви для поліпшення якості й утримання прийнятних тарифів на послуги. І, треба сказати, досить успішно. Так, якщо у 2005 році втрати теплоносія становили близько 50 відсотків від загальної кількості виробленого продукту, то минулого року скоротились більш як утричі — до 17 відсотків.

— А можна було б і більше?

— Можна, — погоджується співрозмовник. — Якби суміжники, передусім житлово-експлуатаційні контори, не вибудували частокіл перепон, який до того ж базується на чинних законах.

Справний господар для уникнення головного болю та підвищення ефективності господарювання прагне утримувати господарство в одному кулаку. У цьому разі йдеться про справжню ахіллесову п’яту багатоповерхівок — вже згадувані внутрішні будинкові тепломережі, на які у споживачів найбільше нарікань.

— Перебувають вони у віданні жеків, без чийого дозволу нашим ремонтникам дорога туди закрита, — зітхає Леонід Дмитрович, — навіть коли в будинку рвуться мережі. Це — «чужа» зона. А жекам все по барабану. Їм за людський спокій і затишок важливіший прибуток, адже в їхніх тарифах закладено 25 копійок за один метр обслуговування цих мереж. І власники жеків готові битися за них на смерть, як оті 300 спартанців під Фермопілами...

— І б’ються, і стоять на смерть. І це за того, що ми просимо ці мережі не в оренду, а лише в управління, — обурюється Леонід Дмитрович. — Однак суміжники і слухати не хочуть. Натомість за найменшої аварії всі стрілки переводять на нас. А споживачу глибоко фіолетово, чия вина: йому взимку потрібне тепло в оселі. Однак вірять жеку, бо той ближче. І невтямки, що там немає ні професійних виконавців, ні технічних засобів для виконання складних робіт. Коли ж доходить до серйозних пошкоджень — б’ють у дзвін і викликають наших ремонтників. Ми, звісно, їдемо, розуміючи, що в морози достатньо дві-три години для розмороження всієї будинкової системи.

За словами Леоніда Пляцука, чимало клопотів очолюваному ним колективу ще й досі завдає радянська містобудівна гігантоманія. Так, генеральний план 250-тисячних Сум, розроблений на початку 80-х років минулого століття, був розрахований на 700—750 тисяч мешканців.

— Відповідно під таку кількість населення будували й тепломережі. До того ж майже 80 відсотків, що вдвічі більше за потреби міста, на кінець того «епохального» десятиріччя вже було задіяно в роботі, — зітхає візаві. — І вся ця махина працювала вхолосту до середини нинішнього десятиліття. Уявляєте, на скільки сотень мільйонів гривень тепла, загалом енергоресурсів через оцей «запас міцності» вилетіло в «трубу»? Ось тепер цю «запасну» мережу доводиться вилучати з обороту. А це мільйони гривень додаткових витрат.

Зазначу, «комфорт кожному сумчанину» — головна домінанта в політиці ТОВ «Сумитеплоенерго». Наведу ще кілька прикладів.

В опалювальні сезони найбільше скарг на недоброякісні послуги надходило від мешканців хіммістечка, де проживають до 40 тисяч осіб. Проблема була в потужній, але технічно застарілій котельні з коефіцієнтом корисної дії менш як 30 відсотків. На розв’язання цього завдання тепловики згаяли два роки і витратили близько 3,5 мільйона гривень. Тож нинішньої зими мешканці мікрорайону провели в теплі. Тепер на черзі розв’язання теплової проблеми в центральній міській лікарні та Роменському мікрорайоні, де проживає чверть населення обласного центру. Загалом в модернізацію, реконструкцію, локалізацію та інші технічні й технологічні новації «ТехНова», під патронатом якої працює ТОВ «Сумитеплоенерго», вже вклала понад 40 мільйонів гривень. Утім, це, схоже, лише початок.

Можновладні баталії за комунальну «свитину» в розпалі...

— Сьогодні ми націлені на збільшення генеруючих потужностей теплоелектроцентралі більш як утричі — до 120 мегаватів, — відкриває завісу Леонід Пляцук. — Наша доктрина: заробляти кошти на електро-

енергії, а не на споживачах. Для цього потрібна одна передумова — енергетична складова має переважати теплову. І що вища вона буде, то нижчі виявляться тарифи для населення. Я не відкриваю жодної Америки: цю аксіому вже давно зрозуміли на Заході. А ось наші можновладці, тільки заїкнешся про це, чомусь одразу сичать і, відповідно, натискають на всі доступні їм гальма. Хоча добре знають, що саме електроенергія спроможна забезпечити мільярдні інвестиції в економіку держави. Та, либонь, у чиновників з верхніх ешелонів влади явно не державницькі пріоритети. І це за того, що середня собівартість однієї кіловат-години в Україні не перевищує 11,2 копійки. 

Зрештою, гальмують вони не лише розвиток енергетики. Співрозмовник вважає, що та само «картина маслом» з боку держави спостерігається також у питанні реформування житлово-комунального господарства.

— Розклад такий: або в державних кріслах сидять зовсім не ті, або столичні зверхники ніяк не можуть між собою поділити комунальну «свитину», — припускає візаві. — Подумати лишень! У Кабміні й досі не визначилися, якому відомству затверджувати комунальні тарифи. Чи не звідси недолугі тендери і підозрілі «вікна одного замовника» та інші «прогресивні» економічні перли, від яких голова постійно йде обертом? Чи не тому у країні й донині немає чіткого розуміння шляхів розвитку житлово-комунального господарства країни?..

Суми.