Ступор із реформами, порядок — із рефлексами

Вочевидь влада та її підлеглі вже збагнули рефлексивну природу соціально-політичного розвитку. Хоч би як того владі хотілося, а економіка не видає більше, ніж може, проте політика таки справляє на неї дивовижний вплив. Проти прізвищ олігархів стоять найбільш знакові події травня — відновлення аверсного постачання легкої нафти з Азербайджану, святкування 75-ї річниці ФК «Шахтар», форвардні закупівлі зерна в Аграрний фонд, безпрецедентне списання боргів енергетичних компаній тощо. Державна податкова служба України констатувала, що задовго до опрацювання усіх декларацій кількість мільйонерів, дякуючи ефективній політиці, зросла до 1100 осіб. Чому тоді це жодним чином не покращило матеріальних статків більшості домогосподарств? Залишки на рахунках комерційних банків у травні сягнули свого історичного максимуму — 160 мільярдів гривень, але в переважної частини українців грошей стало менше, ніж було торік. В останню декаду місяця таки почав дешевшати плодоовочевий кошик, чому не радіємо? Відповіді на пекучі запитання у тому само записнику. Рахункова палата констатувала, що економічне пожвавлення не супроводжується поліпшенням стану на ринку праці, а міжнародні інвестори — що економічні реформи в Україні зайшли в ступор. І перше, і друге — виразна прикмета вкрай низького рівня регуляторного забезпечення життєдіяльності країни, покладеного в обов’язок уряду. Травневі нотатки переконують у тому, що влада керується не стратегічними планами, а рефлексами, здебільшого — ще радянських часів. Перегини з державним регулюванням спричиняють товарні шоки. «Гра» на боці олігархів обертається створенням нібито лояльних монополістів, насправді — високими внутрішніми цінами на електроенергію, нафтопродукти і продовольство, лукавою оптимізацією видатків на оплату праці й чисельність працюючих. Пошук інвестицій гальмує падіння авторитету влади в очах іноземних інвесторів. Приклади — відмова Європейського банку реконструкції та розвитку надати кредит Укрзалізниці на закупівлю нових вагонів і непризначення свого директора-розпорядника в цей банк через елементарну недбалість. Найвиразніший позитив травня у регулярній політиці — фіскальний, пов’язаний з редакційним дотисканням спрощеної системи оподаткування. Але сумнівний уже тому, що за економічного зростання станом на 1 квітня обсяг зібраних податків наперед становив 11 мільярдів гривень і невідшкодованого ПДВ — 12 мільярдів гривень. Це, не кажучи про те, що кількість безробітних зросла в січні—березні на 12,6 відсотка (до 614 тисяч осіб), за методологією Держстату.

Перший квартал сплив під знаком економічного пожвавлення, спричиненого здебільшого відновленням попиту на світових ринках і зусиллями переробних галузей промисловості, другий — пройде під знаком активізації в сільському господарстві та притоку інвестицій саме в цей сектор. Але чи задовольнять вони виробника, якщо управління аграрним сектором і торгівлею знову ж здійснюється з допомогою примітивних рефлексів, усупереч здоровому глузду? Нагадаю, з липня набере чинності положення Податкового кодексу про скасування ПДВ з експорту зерна. Запитайте в урядовців: «Чим експорт зерна відрізняється від експорту металу або добрив?» — побачите скляні очі. В першому кварталі бідкалися, що дорожчає борошно та хліб. Але що робити комбінату хлібопродуктів, який вимушений включати в свої видатки 20 відсотків ПДВ, збільшуючи вартість борошна, при тому що Держкомцін йому це забороняє? Халепа. Квотування експорту зерна тривалий час обумовлювали боротьбою з продовольчою інфляцією, але жодна область не мала зернових балансів, тож чекали на більш предметні пояснення. Але почали ділити квоти, і виявилося, що торгуватиме зерном у країні і за її межами монопольно тільки одна компанія — напівдержавна. У травні квоти скасували, але нова халепа: аграрне відомство виступає проти встановлення мита. Зрештою, це логічно, оскільки і квоти, і мито не лише гальмують торговельні потоки, а й збільшують витрати сільгоспвиробників, що позначається на цінах зерна, борошна та хліба.

Ще на початку року від президентської адміністрації пролунало побажання збирати не менш як 80 мільйонів тонн зернових на рік. Іноземні інвестори порахували, що для цього знадобиться інвестувати в кожен гектар землі не менш як 300 доларів США, якщо перемножити на 14 тисяч гектарів, вийде непідйомна цифра для уряду. Але, як на мене, не утопічна, якщо управляти розумом, а не рефлексами. З’ясувати для початку, чому за всі роки існування державний холдинг «Хліб України» не побудував жодного елеватора? Чому при тому, що країна вважається найбільшим у світі виробником олії і одним із найбільших продавців кукурудзи, в собівартості мало не кожного продукту, який лежить на полицях магазинів, «сидить» корупційний податок — відкати й хабарі? Попри все це політика не ладна зіпсувати неписаних економічних законів. Як на мене, другий квартал покаже, що ми зберемо таки пристойний врожай. І це якщо не зменшить, то принаймні стабілізує високі ціни на продовольство, посилить конкурентоспроможність власної продукції проти імпортної. Тримати на прив’язі курс гривні до американського долара, як на мене, стало невигідно вже у травні, восени може виявитися, що згубно.

Топ-темою місяця знову стала газова через відвідини Києва главою «Газпрому» Олексієм Міллером і намір українського уряду переглянути формулу ціни на природний газ від січня 2009 року. Українські резони справедливі: базова ціна природного газу завищена, оскільки не враховує теперішні реалії, ігнорує відстань транзитного шляху і прив’язана до вартості газойлю, а не вугілля. Резони росіян — логічні: треба виконувати міжнародні договори, а хочете перегляду — погоджуйтесь на спільне підприємство НАК «Нафтогаз» і «Газпрому». Але логічні лишень в інтерпретації прихильників останньої ідеї, яка, на моє тверде переконання, принесе плачевні наслідки для України. Треба виконувати договори — авжеж, але український уряд його підписав, нагадаю, у момент безпрецедентного форс-мажору, влаштованого постачальником газу. А ще нагадаю, що газовий тиск із елементами політичного шантажу розпочався на три роки раніше 2009-го, коли іншою угодою було розірвано зв’язок між ціною на російський газ для України і вартістю транзиту до Європи, яка дотепер є непорівнянною з європейськими ставками. Всі принади «Північного» чи «Південного потоку» в обхід України, якими хизуються заангажовані росіянами експерти, смішно навіть порівнювати з техніко-економічними показниками української ГТС. «Південний потік» не пріоритетний для ЄС і не здатний посунути транзитні поставки через українську ГТС до небезпечного для України рівня. І, судячи з висловлювань Президента Віктора Януковича на тему злиття української та російської компаній, він це розуміє. Як на мене, переговорному процесу щодо модернізації української ГТС зараз бракувало представника від ЄС — кінцевого споживача російського газу. Згадайте, як ображались росіяни, коли Україна домовлялася з ЄС без їхньої участі! Модернізувати нашу ГТС треба, але ми одержимо найбільшу вигоду, якщо оголосимо тендер серед бажаючих узяти участь у такій модернізації. У ході нього може виявитися, що низка європейських країн віддасть перевагу синиці в руці, а не журавлю у небі («Південному потоку»). Біда тільки в тому, що часто-густо рефлекси беруть гору над здоровим глуздом. Адже після харківських домовленостей перегляд формули розрахунку газових цін для України став ще більш примарним.