До парламентських слухань

15 червня відбудуться парламентські слухання на тему: «Про сучасний стан і перспективи розвитку фармацевтичної галузі України». Сьогодні «Голос України» розпочинає публікувати проблемні матеріали на цю тему, а також коментарі та пропозиції фахівців із Києва і регіонів країни.

Українці переплачують за ліки вдеcятеро

Біля аптечної вітрини жінка похилого віку неначе застигла вражена:

— Господи, що ж таке? Ще недавно ці ліки від тиску брала за 50 гривень, а сьогодні вони вже більш як 70...

— Чому ви кричите? Неначе я в цьому вина. Все дорожчає, і ліки теж. Беріть, коли треба, — «дохідливо» пояснює ситуацію аптекарка, — або йдіть до ветеранської — там знижка.

Я теж ганяюся за аптечними знижками, щоб хоч трохи заощадити на ліках. Навесні, коли сили закінчуються, а натуральні вітаміни ще не дозріли на грядках, необхідно підтримати себе хоча б вітамінними пігулками. Знаходжу потрібний препарат в одній з аптек «Фармсоюзу» і купую його з 5-відсотковою знижкою (є спеціальна картка) за 74 грн. Ці самі вітаміни моя знайома купила в сусідній аптеці за 71 грн. А колега — в аптеці «низьких цін» — за 68 грн.

Біля входу до одного з аптечних супермаркетів столиці побачила оголошення: «Ветеранам та інвалідам знижка на ліки 10%». Поцікавилася у продавця, скільки коштуватимуть мої вітаміни покупцеві, який має право на пільговий бонус? Виявилося — 71 грн. Тобто для звичайного обивателя ціна цього препарату в даній аптеці — 78 гривень! Виходить, усі «принади» зі знижками та знижковими картками — банальний рекламний трюк, який не гарантує споживачеві ліки за меншу ціну, ніж у інших аптеках. Це, насамперед, бізнес. А він працює на власний прибуток...

Якщо у світовій практиці в середньому націнка на лікарські препарати становить 2—2,5 разу, то деякі групи препаратів, котрі реалізуються у вітчизняній аптечній мережі, перевищують ціну виробника, буває, у десять і більше разів.

Націнка на ліки, які реалізуються у вітчизняній аптечній мережі, не повинна перевищувати 30%. Через неї аптекам вигідніше реалізовувати дорогі імпортні асортименти, ніж дешевий наш.

Так, співвітчизники приймають імуностимулюючі препарати за найменшого кашлю і нежитю, найчастіше без будь-якої консультації з лікарем або взагалі, «просто для профілактики», щоб «зміцнити імунну систему». В Японії, наприклад, такі ліки виписують тільки тажкохворим і під пильним спостереженням фахівця... Багато в чому таке невтішне становище стало можливим завдяки вкрай лояльному українському законодавству про рекламу, що дозволяє активно просувати в маси багато медичних препаратів, у тому числі й ті, що мають імуностимулюючий противірусний ефект.

З другого боку, парадокси того само закону про рекламу та недосконалість процедури реєстрації лікарських препаратів дають змогу масово вводити в оману українців, представляючи їм як панацею для лікування «грипу й застуди» препарати-симптоматики, які знімають основні прояви хвороби (температуру, нежить), при цьому практично ніяк не впливають на саму їхню причину.

Закон фармринку: люди хворіють, товар продається. Нездоровий споживач, хоч як крути, вигідний тим, хто робить медичні препарати. А про профілактичну медицину в нашій країні вже давно забули.

За останні кілька років світ (і Україна разом із ним) переніс кілька масштабних епідемій грипу: в 2007-му — пташиний, в 2009-му — свинячий. На боротьбу з недугою необхідно багато ліків і грошей. Природно, подібні тотальні «нездорові ситуації» приносять чималий прибуток фармацевтичним компаніям. Але, де більші прибутки, там і велика спокуса спробувати штучно моделювати ситуації, які приносять «золотий дощ».

Вітчизняний ринок ліків, через відсутність на ньому власних українських фармацевтичних мегакорпорацій світового масштабу, ще не доріс до великої гри з великими грошима. В українському сценарії історії зі свинячим грипом свої акценти розставила внутрішня політика. Виділялися мільйони на боротьбу з епідемією з бюджету та резервного фонду, закупалися вакцини й ліки, а в результаті — медичні склади були забиті протигрипозними препаратами, термін придатності яких минув або добігав кінця.

Багато хто говорив: «Епідемія на руку вітчизняним фармвиробникам». Але вони до неї не були готові: фармпідприємства працювали з коліс у три зміни, і все одно не встигали задовольнити попит на противірусні препарати. Це зайвий доказ неглибокої інтеграції українських компаній у світовий ринок, і, як наслідок, неготовність вчасно вловлювати глобальні тенденції на ринку й бути готовими одержати від цього свою частку прибутку.

Поки медикамент дійде до покупця, свій інтерес у його вартість закладуть усі, хто бере участь у цьому просуванні: ті самі дистриб’ютори й аптеки. Аптекам невигідно торгувати дешевими препаратами. Така, на жаль, логіка бізнесу. В цій ситуації, звісно, за існування численних дешевших аналогів того або іншого препарату насамперед провізор пропонує покупцеві дорогі ліки.

Питання в тому, як знайти баланс між державними інтересами й бізнесом. Експерти стверджують: монополія держави в ціновій політиці лікарських засобів в умовах ринкової економіки ні до чого хорошого не приведе. І хоча в Росії запровадили регулювання на рівні закупівельних цін, що відбилося і на вартості медикаментів уроздріб, в Україні, за нашої демократії ринку, такий диктаторський захід не пройде.

Якщо зверху спустити аптекам директиву продавати ліки не вище, скажімо, ніж по три гривні, вони просто закриються. Не вигідно. І подібний бойкот може спричинити банальний дефіцит.

Почасти спробою навести порядок із цінами на ліки можна вважати Список життєво необхідних препаратів, затверджений на рівні уряду. Націнка на ліки з даного переліку не повинна перевищувати десяти відсотків. Таке рішення повною мірою можна назвати компромісним, бо зазначеними в цьому списку ліками, в принципі, можна лікувати більшість захворювань. От, наскільки ефективним буде лікування, якщо багато чого із зазначеного в ньому не є останнім словом у медичній науці. Та, по суті, й не має бути таким, тому що це лише мінімально гарантований список, за яким пацієнт одержить мінімально необхідну базову допомогу.

Деякі аналітики вважають: вийти з подібних ситуацій допоможе запровадження обов’язкового медичного страхування. Про це давно говорять, але запускати його вже багато років не квапляться. Тому є безліч причин. Наприклад, відсутність на сьогоднішній день чітких затверджених стандартів лікування різних захворювань. Прийняття і повсюдне впровадження таких стандартів насамперед захистить українців від можливих лікарських помилок, з одного боку, і дозволить звести до мінімуму необґрунтоване призначення ліків, чим дуже часто грішать наші медики, з другого. Іншими словами, для кожної хвороби буде вироблено чіткі критерії лікування, де буде чітко вказано необхідні для його проведення ліки. При цьому зазначено не у вигляді торговельних марок, а лише як міжнародні непатентовані назви (за діючими речовинами). Отже, за наявності таких стандартів уже зараз можна істотно знизити витрати співвітчизників на лікування. Як? В аптеці за рецептом лікаря провізор стане пропонувати наявні препарати різних торговельних марок із тією самою діючою речовиною, але за різною вартістю. На жаль, така ситуація не завжди можлива, бо є оригінальні препарати, які через існуючі у світі патентні обмеження поки що не мають своїх аналогів-конкурентів. У такому випадку вже неможливо буде вирішити дану проблему без медичної страховки.

А поки це питання не розв’язане, ми продовжуємо працювати на аптеку.