Кілька років тому наша газета згадувала про письменника Івана Лисенка, що створив (сам!) тритомну «Енциклопедію Валківщини». І ось Лисенко видав книжку «Черемушна». Це енциклопедія села Валківського району на Харківщині, звідки родом автор.
Подібні енциклопедії вже не дивина, є навіть розкішні глянцеві видання. Але ця скромна чорно-біла книжка викликає багато несподіваних думок. Приміром, таку: коли в якомусь селі на 2010 рік було 538 мешканців — багато це чи мало?
Адже якщо селу чотириста літ, то його людність обчислюється іншими цифрами, бо історія включає в свої списки не лише тих, хто живе тепер. Про це й думаєш, гортаючи книжку. Скажімо, береш поширене тут прізвище Кобець — й поринаєш в історію, де вони всі поруч. Кобців у книзі близько сорока душ — хтось іще живе, інших давно нема. Один з них, Оліян, зарубав дочку в 1933 році й був засуджений. Серед Кобців — три вчительки, радіофізик, двоє підполковників-ракетників. Кобець Гаврило — колишній матрос, відомий у 1940—1950-х роках бандит. Він та його брати наводили жах на всю округу, аж поки Гаврило не закохався і не перестав розбійничати. Є поміж Кобців лісоруб, коваль, льотчик-випробувач, мати-героїня, парторг, голова колгоспу. Є генерал-майор, а є лейтенант, що зник безвісти. Один розстріляний трійкою НКВС, другий сам був чекістом, але 1933 року сів за антирадянську агітацію. А ось Кобець Захар — одноосібник, що мав бібліотеку й торгував картинами. Є ланкова, агроном, ветлікар, перший комсомолець, поліцай. Ще один убив батька (нібито за зраджену матір), потім був повстанцем...
Кілька історій — як сценарії для кіно. Ось стаття «Пластунівська справа 1943». Йдеться про те, що після відступу німців у селі лишилося чимало зброї. Якось черемушнянські парубки не поділили дівчину з хлопцями на Пластунівці. Озброїлись і пішли на хутір. Очолив їх Юрій Бабенко. Назустріч вийшли двоє радянських офіцерів, що ночували на хуторі. Один хотів утихомирити парубків і був прошитий автоматною чергою. Потім усі розбіглися. Бабенко, чий батько був партійний, пішов на фронт, а не в тюрму. По війні став юристом. Батько його, колишній крамар, потім голова колгоспу, зник безвісти в черемушнянському лісі. Інший Бабенко, Петро Гаврилович, по війні був валківським прокурором, потім парторгом колгоспу, а восени 1951 року вбитий пострілом через вікно. Хто стріляв — невідомо й досі. Тої самої ночі хотіли вбити й голову колгоспу Григорія Черкаса, чоловіка жорстокого, та не застали вдома й спалили хату, а Черкас ще два роки ходив з охороною...
...Ми, звісно, не збиралися переказувати книжку, а лиш хотіли показати, скільки неповторних історій може вміститися на двох тисячах гектарів малої батьківщини.
