Ще в середині ХІХ століття письменник, культурний діяч і педагог О. Духнович писав, що «школа в селі має стати «кузнею освіти», школою моральності, центром культурного життя населення, а отже, джерелом світлого майбутнього всього народу». Це залишається вкрай актуальним і сьогодні. У сільській місцевості функціонує 8,8 тисячі дошкільних навчальних закладів (понад 60 відсотків ДНЗ держави) та 13,3 тисячі шкіл (66 відсотків ЗОШ України).
Соціально-економічні перетворення, що відбуваються останніми десятиріччями істотно загострили освітні проблеми села, зумовили значні зміни в діяльності закладів. До нерозв’язаних проблем, зокрема, варто зарахувати:
— не завжди вмотивоване скорочення мережі;
— відсутність вчасного і повного забезпечення навчальних закладів програмами, підручниками, навчальним обладнанням;
— відсутність відповідних освітніх середовищ для організації профільного навчання, розвитку обдарованих дітей;
— неповну кадрову забезпеченість викладачами низки предметів;
— дефіцит ДНЗ;
— відсутність позашкільних закладів, центрів культури;
— обмежені можливості самоосвіти вчителя;
— недостатнє методичне та наукове забезпечення навчально-виховного процесу;
— відсутність чітких орієнтирів у випускників щодо застосування здобутої освіти в майбутньому тощо.
Однією з найболючіших проблем є скорочення чисельності учнів.
За даними Державного комітету статистики, за останні 20 років кількість шкіл скоротилася на 1600 одиниць.
Безперечно, зменшення кількості дітей позначається на мережі навчальних закладів, призводить до зменшення середньої наповнюваності класів та шкіл, збільшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів з малою чисельністю учнів.
Як повідомляє Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, на кінець 2009/2010 навчального року 1461 школа І—ІІ ступенів (27,6 відсотка їх загальної кількості) мала наповнюваність менш як 40 учнів. Із них 1434 школи (29,9 відсотка від загальної кількості шкіл із малою чисельністю) розташовано в сільській місцевості. 605 шкіл І ступеня (30 відсотків їх загальної кількості) мають наповнюваність до 10 учнів. Майже кожна третя сільська ЗОШ має наповнюваність менш як 100 учнів.
Прикро, але останнім часом термін «оптимізація освітньої мережі» асоціюється з поняттями «скорочення», «закриття», «ліквідація» шкіл. Адже на практиці процес оптимізації не завжди відповідає головній меті — створенню умов для забезпечення доступності учнівської молоді до якісної освіти, урізноманітнення послуг, забезпечення комфортних умов навчання і виховання.
Украй важливо, щоб у процесі оптимізації місцеві органи державної виконавчої влади, представники територіальної громади дотримувалися чинного законодавства.
Сільська школа в нинішніх умовах потребує спеціальної програми державної підтримки, яка забезпечувала б реалізацію таких завдань:
— удосконалення мережі відповідно до потреб населення;
— впровадження варіативних моделей розвитку сільських шкіл, побудованих на принципах інтеграції та кооперації; запровадження опорних шкіл, які мають стати центрами освітніх округів та організація на базі опорних шкіл міжшкільних профільних груп; створення міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, що реалізуватимуть програми допрофесійної та початкової професійно-кваліфікаційної підготовки учнів;
— оновлення навчально-матеріальної бази; реалізація державної програми комп’ютеризації, забезпечення доступу до мережі Інтернет, широкого використання мультимедійних засобів навчання та дистанційного навчання.
— реалізація програми «Шкільний автобус» (у сільській місцевості транспортом забезпечено лише 67,4 відсотка від потреби);
— удосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази, зокрема, внесення змін до чинного законодавства щодо зменшення наповнюваності класів із п’яти до трьох учнів; щодо реорганізації або ліквідації навчальних закладів комунальної власності винятково за згодою територіальної громади, призначення пенсії педагогічним працівникам в розмірі 80 відсотків їхньої заробітної плати; запровадження пільгового оподаткування підприємств, установ, організацій, що надають фінансову допомогу школі.
Євген КРАСНЯКОВ, головний консультант секретаріату Комітету Верховної ради України з питань науки і освіти, народний депутат України ІІ—ІІІ скликань.
