Пристрасті навколо нової редакції закону України «Про вищу освіту», схоже, згасли. На початку року два альтернативні законопроекти жваво обговорювали у всіх ВНЗ. 
У профільному комітеті Верховної Ради вважають, що до обговорення має долучитися широка громадськість, а не тільки фахівці.
До цього закликав і екс-міністр освіти, голова Громадської ради освітян і науковців Станіслав Ніколаєнко. Особисто він виступає проти ухвалення нового закону, пропонуючи «внести до чинного окремі необхідні зміни». Чому? У законопроекті групи депутатів, який, до речі, профільний комітет Верховної Ради України вирішив прийняти за основу, є низка серйозних недоліків.
Станіслав Ніколаєнко зазначає, що в статті 50 відсутня норма про право на безплатне житло. Зникла також чинна норма про обов’язковість прийому на І курс ВНЗ не менш як 51 відсоток студентів за рахунок бюджету. Нічого не зазначено про необхідність запровадження університетської автономії, прав колективів самим обирати деканів, ректорів, директорів інститутів на п’ять—сім років, а не на рік чи два.
Проектом, на думку лідера громадської організації, істотно порушуються права студентів
Прем’єр-міністр Микола Азаров висловив свою зацікавленість в ухваленні нової редакції закону.
«Я хотів би, щоб ті проекти закону про освіту, які подано народними депутатами на розгляд Верховної Ради, було детально проаналізовано Міністерством освіти. Необхідно провести консультації і з керівництвом вузів, і зі студентською спільнотою: максимально проаналізувати й узагальнити пропозиції, доповісти уряду про результати цієї роботи, і потім уряд прийме рішення», — наголосив Микола Азаров.
А вже через місяць, 3 березня нинішнього року, він створив експертну робочу групу з доопрацювання проекту. До неї ввійшли представники НАПН, міністерств, ВНЗ, студентських організацій. Від громадськості, до речі, — жодного.
Гарячі дискусії, зокрема, експерти вели щодо обов’язкового затвердження переліку спеціальностей (це, на думку опонентів, обмежує автономію університетів); про стандарти, типові програми (експерти не проти них, але за умови, що ВНЗ зможе вносити до них своє, «фірмове»); про держзамовлення (зійшлися на 51 відсотку від кількості студентів, у тому числі заочників). Обговорювалися питання, чи можуть навчальні заклади відкривати приватні підприємства; про типи ВНЗ, національний заклад, ліцензування освітньої діяльності та акредитацію спеціальностей тощо.
У «Голосі України» друкували думки читачів та навряд чи міністерські чиновники взяли їх до уваги, принаймні редакцію про це не інформували. Не дивно: свого часу парламентська газета оприлюднила загалом дюжину матеріалів до парламентських слухань про 12-річний термін навчання в школі. Жодного листа із МОНМС про реакцію на ті дописи ми не отримали, хоча були в них раціональні зерна «за» і «проти». 
Невже освітян не цікавить думка тих, кому вони надають свої послуги? Чи річ у тому, що там, нагорі, нікому організувати громадську полеміку?
Тоді незрозуміло, про що доповідатиме міністерство уряду. Мабуть, про сумнівну якість продукту, звареного у власному соку.