Як організувати підвезення дітей до навчального закладу, якщо територіально населений пункт не охоплений програмою «Шкільний автобус»? Йдеться не про сільські, а про селищні школи, розкидані на території міської громади.
У зв’язку з реформуванням системи освіти уряд визнав за необхідне скоротити певну кількість шкіл через їх некомплектацію. На Луганщині негативну роль зіграло закриття чотирьох десятків вугільних підприємств. Заповнюваність шкіл шахтарських селищ у середньому становить лише 46 відсотків, собівартість утримання їх дуже висока.
Скорочення, звичайно, не пройде безболісно, до того ж «нездужання» уже почалося. Це погіршить ситуацію з підвезення дітей до шкіл. Скажімо, після закриття двох ЗОШ, розташованих у найвіддаленіших шахтарських селищах Гідрошахта та Вєрочка, які входять до адміністративної структури міста Красний Луч, діти повинні будуть добиратися до найближчих навчальних закладів за 5—10 кілометрів.
— У нас немає грошей на придбання запчастин, коліс, бензину, — каже начальник управління освіти міськвиконкому Тетяна Поскрякова. — Низька заробітна плата водія нікого не приваблює, його немає ким замінити у разі хвороби. А якби була державна програма з підвезення учнів міських і селищних шкіл орендованим транспортом, то цих проблем уже не було б.
У сусідньому з Красним Лучом місті Свердловську інша ситуація.
Наприкінці 80-х тут провели експеримент, об’єднавши місто і район в одну адміністративну одиницю. Здебільшого між навчальними закладами відстань 3—5 км, але є й віддалені села, до шкіл яких 2—15, а то й більше кілометрів. Крім двох машин, отриманих за програмою «Шкільний автобус», учнів возять орендованим транспортом за рахунок міського бюджету. А підвезення учнів, котрі мешкають у розкиданих по території Свердловська робітничих селищах, програмою не передбачено.
Міська влада поки що виділяє кошти на оренду транспорту, але чи впорається вона з цим після скорочення навчальних закладів, коли відстані до найближчої школи збільшаться?
— Якщо ми проведемо реорганізацію шкіл І—ІІ ступенів, то, закінчивши дев’ять класів, діти змушені будуть продовжувати навчання в інших віддалених базових закладах. На жаль, про підвезення десятикласників до профільних округів, базових шкіл не йдеться у законі про освіту, — каже начальник управління освіти Свердловського міськвиконкому Тетяна Задороженко.
За державною програмою Свердловськ одержав лише дві машини, одну з яких — чотири роки тому. А потрібно — 16. Втім, наявність власного парку шкільного транспорту має і плюси, і мінуси. Він здешевить перевезення дітей, але збільшить витрати на утримання. Тому директорів шкіл більше влаштовує оренда автобусів.
У адміністративних територій Луганщини різні можливості. В Антрацитівському районі, наприклад, знайшли можливість за кошти бюджету купити шість автобусів для сільських школярів, іншим районам допомогли спонсори. Але проблема й тут — за які кошти утримувати транспорт?
Без продуманої державної програми, мабуть, не обійтися.
Луганськ.
