Єврочемпіонати: історія
Це був по-справжньому захопливий турнір, на якому виблискували господарі фінальної частини чемпіонату — французи. А їхній лідер, геніальний Мішель Платіні (на знімку) — встановив рекорд: у п’яти матчах фінальної стадії він забив дев’ять (!) м’ячів. Одне слово, команди, котра змогла б перевершити збірну Франції, у той період просто не існувало.
Цілком могло трапитися так, що якби в той рік проводився чемпіонат не Європи, а світу, то зовсім не Дієго Марадона був би у 80-ті роки названий спадкоємцем Пеле. Але піки двох найбільших зірок тієї пори випали на різні турніри. Досягнення Марадони в Мексиці-86 виявилися значнішими, ніж успіхи Платіні на Євро-84, але, найімовірніше, тільки через статус змагання. У збірній Франції 80-х Мішель Платіні не виконував однозначно роль диспетчера (роль лідера команди коливанню не підлягала). У французів був ще в’юнкий темношкірий віртуоз Жан Тігана, котрий нерідко залишав свій правий фланг і виконував функції плеймейкера.
Тоді Платіні відходив уперед і для душі грав майже нападаючого — все-таки відтягнутого назад, щоб значитися форвардом. Але на Євро-1984 Платіні приловчився сполучити обидві ролі — диспетчера і форварда. Плеймейкер вів гру своєї команди. Нападаючий забивав голи. Як це йому вдалося — важко зрозуміти. Зірки мають уміння робити те, що не піддається елементарному розгляду.
У відбірному турнірі участь брали збірні 32 країн, розділені на сім груп (три — по чотири команди і чотири групи по п’ять команд). Переможці одержували путівки до фінальної частини. Франція виходила до фінальної частини змагань автоматично, як господарка турніру.
Група 2
СРСР — Фінляндія. 2:0. Москва. «Лужники». 18 000 глядачів. Голи: Балтача, 2, Андрєєв, 56. СРСР: Дасаєв, Безсонов, Балтача, Чівадзе, Дем’яненко, Лозинський, Баль, Буряк, Оганесян (Боровський, 70), Андрєєв, Шенгелія (Євтушенко, 28). Тренер — Валерій Лобановський.
СРСР — Португалія. 5:0. Москва. «Лужники». 82 000 глядачів. Голи: Черенков, 16, 63, Родіонов, 40, Дем’яненко, 53, Ларіонов, 86. СРСР: Дасаєв, Безсонов, Чівадзе, Балтача, Дем’яненко, Сулаквелідзе, Ларіонов, Оганесян (Буряк, 74), Черенков, Родіонов (Шенгелія, 78), Блохін. Тренер — Валерій Лобановський.
Польща — СРСР. 1:1. Хожув. Стадіон «Рух». 75 000 глядачів. Голи: Бонек, 20 — Вуйчицький, 64 (автогол). СРСР: Дасаєв, Безсонов, Чівадзе, Балтача, Дем’яненко, Боровський, Сулаквелідзе, Ларіонов, Оганесян (Баль, 85), Черенков, Блохін (Андрєєв, 73). Тренер — Валерій Лобановський.
Фінляндія — СРСР. 0:1. Гельсінкі. «Олімпійський». 16 966 глядачів. Гол: Блохін, 75. СРСР: Дасаєв, Сулаквелідзе, Чівадзе, Балтача (Баль, 26), Дем’яненко, Ларіонов, Буряк, Оганесян, Черенков, Шенгелія (Андрєєв, 74), Блохін. Тренер — Валерій Лобановський.
СРСР — Польща. 2:0. Москва. «Лужники». 72 500 глядачів. Голи: Дем’яненко, 10, Блохін, 62. СРСР: Дасаєв, Сулаквелідзе, Чівадзе, Балтача, Дем’яненко, Баль, Євтушенко (Тарханов, 46), Оганесян, Гаврилов (Буряк, 82), Черенков, Блохін. Тренер — Валерій Лобановський.
Португалія — СРСР. 1:0. Лісабон. 75 000 глядачів. Гол: Жордау, 44, з пенальті. СРСР: Дасаєв, Боровський, Чівадзе, Балтача, Дем’яненко, Баль, Сулаквелідзе, Гаврилов (Оганесян, 59), Черенков, Родіонов (Євтушенко, 71), Блохін. Тренер — Валерій Лобановський.
Отже, збірній СРСР відбірний цикл Євро-1984 пройти не судилося. Хоча почалося все просто чудово. Валерій Лобановський, котрий прийшов на зміну Бескову після іспанського чемпіонату світу, поступово почав кардинальну зміну складу. На грі команди певний час це не позначалося. Восени 1982 року черговою перемогою над фінами були зароблені перші два очка, і збірна Союзу започаткувала впевнене, як здавалося тоді, просування до фінального турніру у Франції.
А 27 квітня 1983 року в Москві, просяклій п’янким запахом розквітлого бузку, наші футболісти здобули одну з найяскравіших і вражаючих перемог у своїй історії. Команду Португалії вони просто знищили — 5:0! І тоді здавалося, що Лобановський знайшов найефективніший варіант переможного складу, поєднавши, здавалося, несумісні стилі — київський динамівський і спартаківський.
Потім збірна СРСР вимучила гостьову перемогу над фінами. На тлі португальської ейфорії матч у Гельсінкі захоплення не викликав. Але все також завершилося переможним ударом Блохіна і торжеством тактики Лобановського. Потрібний був результат — результату домоглися. Зрештою, як відомо, переможців не судять.
Восени в «Лужниках» без ускладнень були переграні поляки. А паралельним курсом свої очка збирала й сильно бита нашими Португалія. І доля путівки на Євро-1984 мала вирішитися в очній зустрічі фаворитів 13 листопада 1983 року.
Лобановський, схоже, зробив ставку на нульову нічию, бо виставив у стартовому складі п’ятьох оборонців плюс відтягнутих назад хавбеків. Цей намір, на жаль, виявився програшним. На 43-й хвилині хтось із португальців зробив ривок у бік нашого карного майданчика. І приблизно за метр до нього мінчанин Боровський звалив прориванця. Біда, бо зір у той момент підвів французького рефері Мішеля Вотро, котрий призначив пенальті...
Перестановки, зроблені в перерві, і заміни не принесли бажаного. Збірна СРСР була не готова до ролі наздоганяючого у вирішальному матчі. А вміння саме змінити ситуацію, зламати хід боротьби якраз і є ознакою класу. Наша команда, хоч як це прикро, в другому таймі мала жалюгідний вигляд. Її гравці постійно втрачали м’яча, оборона розвалилася (португальці ще тричі пробачили наших і ще раз влучили в бокову стійку). А от своїх моментів, щоб урятуватися, збірна СРСР так і не створила.
Наші вилетіли з чемпіонату Європи, куди, якщо судити за виступами у всіх попередніх матчах аж до останнього, мали входити і за рівнем гри, і за іншими показниками. А от збірна, котра програла нам за підсумками двох поєдинків (0:5, 1:0), котра забила вирішальний гол за допомогою рефері і здолала Польщу за її сприяння, випередила футболістів СРСР. Але, як ми вже зазначали, вирішальний матч був програний нашими не лише з вини довгов’язого Вотро, а заслужено — такий от парадокс...
Разом із тим потенціал тієї збірної дозволяв утішатися думкою, що в Європі наша команда проявила б себе. Можливо, й так. Але Євро-1984 точно мав би тоді іншу історію. Втім, у Франції відбувся кращий на той історичний момент фінальний турнір чемпіонату Європи. І чи додав би фарб йому виступ збірної СРСР, лишається тільки фантазувати і припускати.
Отже, сім команд — переможниць відбірного циклу і господарка турніру французька збірна — були розподілені на дві групи. Свої турніри вони провели вже у Франції.
1/2 фіналу
Марсель. Франція — Португалія. 3:2. Голи: Домерг, 25, 115, Платіні, 119
— Жордау (74,98).
Ліон. Іспанія — Данія. 1:1 (пенальті — 5:4). Голи: Маседа, 66 —Лербю, 6.
Фінал
Франція — Іспанія. 2:0. Голи: Платіні, 57, Беллон, 90.
Франція: Батс, Баттістон (Аморос, 72), Ле Ру, Боссі, Домерг, Жиресс, Тігана, Фернандес, Платіні, Лякомб (Женгіні, 80), Беллон. Тренер — Мішель Ідальго.
Іспанія: Арконада, Уркіага, Сальва (Роберто, 85), Гальєго, Сеньйор, Альберто (Сарабіа, 77), Віктор, Камачо, Франсіско, Сантільяна, Карраско. Тренер — Мігель Муньйос.
Вилучено Ле Ру, 85.
Рефері — Войтек Христов (Чехословаччина).
27 червня 1984 року. Париж. Стадіон «Парк де Пренс». 47 368 глядачів.
Фінальний поєдинок до розряду видатних віднести було важко. Але це не зіпсувало чудового враження від чемпіонату в цілому. Свій черговий гол забив Мішель Платіні. Отже, лідер французів вирізнився у всіх матчах чемпіонату. І цей м’яч фактично вирішив долю європейського «золота».
Французи розіграли штрафний удар, Платіні вдарив низом, а іспанський воротар Арконада пустив «метелика» поміж руками. Природно, що іспанці намагалися відігратись. Але «гальські півні» оборонялися дисципліновано і пильно. А на останній хвилині всі футболісти збірної Іспанії, крім Арконади, перейшли на чужу половину рятувати матч. І... наразилися на контратаку. Бруно Беллон швидко втік від переслідувачів і перекинув м’яча через Арконаду, котрий вискочив назустріч втікачеві. 2:0! Чемпіонат завершено. Щасливі переможці підкидали двох Мішелей — тренера Ідальго і свого лідера Платіні...
