Волинь: ситуація спокійна і передбачувана

А ще рік тому, коли стало відомо про наступні вибори в місцеві ради, очікувалося, що опозиція зможе взяти реванш за поразку на президентських виборах. Адже майже 80 відсотків електорату області підтримали на них представників так званого демократичного табору. Тож не випадково напередодні виборів у місцеві ради політологи пророкували, що більшість голосів волиняни віддадуть за опозиційні партії. Так би і сталося, якби визначення політичних симпатій проходило за старою системою. Тобто лише за партійними списками. Прогнози в основному підтвердилися. В обласній раді з 40 відведених на багатомандатні округи депутатських місць найпопулярніша на той час у регіоні політична сила ВО «Батьківщина» отримала 16 мандатів, її головний конкурент — Партія регіонів — 13, ВО «Свобода» — 5, «Наша Україна» та «Фронт змін» — по 3. Тобто якби вибори, як і раніше, проводилися за партійними списками, то опозиція отримала б 54 із 80 місць в обласній раді.

Однак на розстановку сил суттєво вплинули вибори в мажоритарних округах. «Батьківщина» набрала тут ще 10 мандатів, Партія регіонів — 9, третє місце із сімома мандатами зайняла Народна партія, ще чотири мандати дісталося «Єдиному центру», два — «Собору» і по одному — «Нашій Україні», «Свободі», «Сильній Україні», КПУ, «За Україну», партії «Солідарності жінок України», «Аграрній партії України», «Селянській партії України». Якщо вдаватися до елементарного математичного підрахунку, то незначну перевагу в мандатах — 39 — мали б отримати представники опозиційних сил («Батьківщина», «Свобода», «Наша Україна», «Собор», «За Україну»). Провладна Партія регіонів разом зі своїми союзниками («Народною партією», «Єдиним центром», «Сильною Україною», КПУ, Селянською партією України) набирала 38 голосів, із них 25 — в мажоритарних округах. При остаточному розподілі сил «золота акція» мала б належати «Фронту змін» — 3 мандати. Проте вже перше голосування при обранні голови обласної ради показало, що ситуація далека від очікуваної. З 80 новообраних депутатів на перше пленарне засідання прибуло 76. З них 47 проголосувало за представника Народної партії, колишнього голову Рожищенської райдержадміністрації Володимира Войтовича, якого на цю посаду рекомендував депутат від Партії регіонів голова облдержадміністрації Борис Клімчук. Колишній голова облради і водночас керівник обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолій Грицюк набрав усього 29 голосів. Якщо врахувати, що всі шість депутатів від ВО «Свобода» проголосували за Грицюка, вони демонстрували на камеру свої заповнені бюлетені, то свого лідера підтримали навіть не всі члени фракції ВО «Батьківщина». Одного з них, колишнього заступника голови ОДА Василя Байцима, який нібито з неповажних причин не прибув на пленарне засідання, згодом виключили з фракції «Батьківщини». Тобто опозиційний табір при виборах голови облради зазнав першої та вельми відчутної поразки.

Далі справи почали набирати ще більш непередбачуваного обороту. Голова облдержадміністрації Борис Клімчук оголосив про створення 28 грудня депутатської групи «Нова Волинь», яка спочатку об’єднала 23 депутатів переважно з фракцій Партії регіонів та Народної партії. Керівником групи було призначено депутата Бориса Клімчука.

А на сьогодні «Нова Волинь» вже об’єднує 42 депутати. Є серед них представники «Єдиного центру», «Собору», ВО «Батьківщина», «Нашої України», КПУ, Аграрної партії України, «Сильної України», «Солідарності жінок України». Мобілізуючою і організуючою силою групи є, безумовно, Партія регіонів і один з її лідерів Борис Клімчук. До речі, фігура останнього чи не найпомітніша в обласній раді. І справа не в тому, що Клімчук очолює облдержадміністрацію, а насамперед у його вмінні завойовувати прихильників навіть серед колишніх опонентів. Авторитет Бориса Петровича серед регіоналів тепер незаперечний. Проте так було не завжди. Нещодавно телеканал «Аверс» показав у повторі сюжет із обласної конференції Партії регіонів, на якій затверджувався список кандидатів від партії на вибори в обласну раду. Кілька делегатів тоді майже з істерикою заперечували право Бориса Клімчука очолити представницьку п’ятірку партії. Минуло лише півроку і тепер, думаю, багатьом з них соромно за проголошені тоді слова. Не буде перебільшенням, якщо скажемо: своїй лідируючій позиції в області ПР сьогодні завдячує насамперед політичній наполегливості та мудрості Бориса Клімчука.

А що ж опозиція? У попередньому складі обласної ради з 80 депутатів 40 були з фракції Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ), 18 представляли «Нашу Україну — Народну самооборону», ще шість — прихильну до них Українську народну партію, від Партії регіонів і Блоку Литвина було всього по чотири депутати, від Соцпартії — три, а виборчий блок Бориса Клімчука, який стояв переважно осторонь політичних дискусій, мав усього п’ять депутатів. Однак серед представників так званої демократичної більшості не було єдності. Показовими у цьому плані стали вибори одного з двох заступників голови облради Володимира Банади. Основними опонентами його обрання стали його ж політичні партнери з «НУ—НС». І це при тім, що Володимир В’ячеславович — один із ветеранів Народного руху України, керівник його обласного осередку. Уся провина останнього полягала в тому, що підтримав на виборах голови обласної ради не представника «НУ-НС», а депутата від БЮТу Анатолія Грицюка. Півроку тривали на сесіях дискусії з цього питання, ламалися списи, порушувалася депутатська етика. Врешті-решт, суд, за поданням колег з «НУ—НС», позбавив Банаду цієї посади. За п’ять років союзники так і не зуміли налагодити конструктивної роботи. Багато часу йшло на з’ясування стосунків, взаємні образи, безплідні дискусії. Врешті, це певною мірою і вплинуло на результат минулорічних виборів голови облради.

Немає узгодженості дій серед опозиції і в обласній раді шостого скликання. Так, депутати від ВО «Свобода» були категорично проти обрання представника опозиції члена ВО «Батьківщина» Валентина Вітра заступником голови обласної ради, оскільки вважали, що опозиційні сили мають дистанціюватися від діючої влади. Вони не підтримували й кандидатуру іншого заступника голови облради регіонала Юрія Лобача, який, на їхню думку, нічим не зарекомендував себе, працюючи головою Іваничівської райдержадміністрації. Фракція ж «Батьківщина» підтримала обидві кандидатури. Коли фракція «Свободи» почала блокувати трибуну і згодом таки зірвала пленарне засідання, поруч з ними не було жодного депутата від «Батьківщини». І таких прикладів неузгодженості в діях опозиційних депутатів чимало. Тобто опозиція на Волині сьогодні нагадує розчепірену п’ятірню.

Опозиційні партії програють ще й тому, що не мають чітко визначеного лідера. Поки що на цю роль формально претендує колишній голова облради, керівник обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолій Грицюк. Однак, на думку багатьох політологів та й журналістів, у нього відсутня одна важлива для політика риса: вміння консолідувати, згуртовувати людей, робити з опонентів союзників. Анатолій Грицюк часто робив навпаки. Саме завдяки його неконтактності, схильності до конфліктів з партії свого часу пішло багато авторитетних в області людей. Можливо, й тому на деяких мажоритарних округах по виборах в обласну раду не було депутатів від «Батьківщини», а на деяких, хоч і були присутні, але відверто слабкі. Не випадково депутати від партії перемогли лише у кожному четвертому виборчому окрузі, й результати в мажоритарних округах виявилися значно гіршими, ніж у багатомандатному. І це при тій величезній підтримці електорату, яку мала на Волині «Батьківщина»! Не випадково партія в області поступово втрачає позиції. Ні, її електорат не переходить на сторону регіоналів. Нішою для них стає більш радикальна «Свобода».

Тож питання про лідера в обласній опозиції залишається відкритим. На нього, на думку багатьох політологів, міг би претендувати один з ветеранів Народного руху України Володимир Банада, а серед молодої генерації політиків — керівник обласної організації партії «За Україну», безкомпромісний депутат обласної ради тридцятилітній Ігор Гузь. На жаль, сьогодні опозиція не сприймається суспільством як реальна альтернатива нинішній владі. Зниження рівня довіри підтримки нової владної команди автоматично не призвело до підвищення рейтингу опозиції. Події останніх місяців показали, що переважна більшість волинян втомилася від політики і розчарувалася в політиках, незалежно від того, до якого табору вони належать. 

А прикладом того, що діяльність самої опозиції бажає бути ефективнішою, може стати проведений в Луцьку мітинг протесту проти зростання цін і зубожіння населення:  попри настрої, що панують серед волинян, на Київський майдан обласного центру до будинку обласної ради прийшло лише біля сотні осіб — переважно зібрана організаторами акції молодь і декілька десятків пенсіонерів.

Народ дратують невиконані обіцянки політиків. Чи не скажуть їм незабаром виборці відому репліку матроса Желєзняка: «Прошу припинити засідання! Караул втомився і хоче спати...».

 

Волинська область.