Коли нема кого навчати

Від припинення діяльності до остаточного закриття школи — один крок. Як правило, це рух незворотній. Цього року планують закрити школи у Ганнівцях, Куропатниках та Острові. А їхнє місце у списку шкіл, що припинили свою діяльність, посядуть навчальні заклади сіл Коростовичі та Слобідка Більшівцівська того самого Галицького району. І найбільш вразливими у цьому процесі виявилися початкові ланки освіти, хоча серед шкіл «на виліт» є й Острівська школа І—ІІ ступенів.

За словами чиновників, у всіх названих школах життя завмерло лише з однієї причини — відсутності учнів. «Ми розуміємо, що школа і церква — два стовпи, на яких тримається село, — пояснюють вони. — Але ситуація безвихідна — у селах нема дітей».

Нині в регіоні в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів налічується на сім тисяч учнів менше, ніж минулого навчального року. І така динаміка спостерігається протягом останніх п’яти років. Для багатьох прикарпатських сіл це вірна ознака вимирання. Чи не найболючіше демографічна ситуація вдарила по Галицькому району, який утримує нині сумне лідерство в кількості закритих шкіл.

— Коли нема кого вчити, навчання припиняють, — пояснює начальник управління освіти Галицької райдержадміністрації Василь Матіїв. — При цьому школа залишається адміністративною чи технічною одиницею. На її закриття потрібна згода громади. Власне, це є одним зі стримуючих чинників. Якщо громада бачить для школи якусь перспективу, приміщення утримується.

З 2005-го в районі дітей народжується дедалі менше, щороку кількість учнів скорочується на 300—320 осіб. На думку Василя Матіїва, на це є різні причини. Передусім це, звичайно, демографічна ситуація. Із впровадженням зовнішнього незалежного оцінювання спостерігається великий відплив учнів після дев’ятого класу. До того ж дається взнаки міграція населення: нерідко дітей народжують у селі, а реєструють у місті. Звісно, у таких умовах треба думати про економію державних коштів.

Як виживає Блюдниківська школа?

— Вона збудована у 1987 році. Нині тут навчаються діти із семи сіл, — розповідає директор Руслан Сиротівський. — Крім населених пунктів нашої сільради, обслуговуємо ще й сусідні Перлівці, де ніколи не було школи, і Острів, де вона припинила роботу. Незважаючи на таку кількість сіл, ЗОШ заповнена менш ніж на половину. І наступні чотири роки поповнення не передбачається.

У школі є актовий і спортивний зали, їдальня. Але проблем вистачає. Якщо зарплату платять, то на ремонт не передбачено жодної копійки, кажуть учителі. А тим часом дах протікає, вікна, двері, батареї, труби час поміняти. «Батьки нарікають, що в школі холодно, — каже пан Руслан. — І це справді так». Ще батьки хочуть, аби тут було відділення музичної, художньої школи.

У ЗОШ працює 26 педагогів. Пенсіонери та молоді спеціалісти працюють повністю незавантажені. «У молодого спеціаліста, — каже Руслан Степанович, — зарплата на 20 гривень вища, ніж у прибиральниці».

У 2008 році школа отримала новий автобус. «З 1998-го по 2003 рік діти ходили пішки, — згадує директор. — Було, що й по 12 кілометрів. Потім мали старе авто, яке самі ремонтували. Тепер краще. Але автобус мусить робити дві ходки. Діти, що їдуть першим рейсом, прибувають о 7.30 і чекають 40 хвилин інших.

...Не закриття шкіл знищує село, вважають освітяни, а знищення села веде до закриття шкіл. «Є села, де нема виробництва, жодного підприємця, не здано в оренду земельні паї, нема інвестора. Ось це губить села», — стверджують у Галицькому районі. А закриття школи — то вже наслідок такої ситуації.

Івано-Франківська область.