Піднятися в небо і побачити рідний край з висоти пташиного польоту мав змогу кореспондент «Голосу України», сівши в літак, який належить приватному сільгосппідприємству «Агротехсервіс».

Дощ льотчикам не перешкода

Ще їдучи до польового, дивом вцілілого аеродрому, що на околиці села Промінь Луцького району, побачили в небі літак. Маленький АН-2, більш відомий в народі під назвою «кукурузник», розсипав над ріпаковим полем міндобрива. Оскільки дійство відбувалося майже в самому обласному центрі, у трикутнику між шосе Луцьк—Львів і Луцьк—Демидівка, то за сміливими маневрами льотчика, що вів свою крилату машину на висоті 30—40 метрів, спостерігали чимало людей. Допоки швидкою іномаркою проїхали десяток кілометрів, «кукурузник» не лише встиг зробити кілька кіл над полем, а й повернутися на аеродром, заправитися черговою порцією мінеральної поживи і вже зарулював для чергового зльоту.

Хвилин через десять вже розмовляємо з пілотом АН-2 Віктором Зайцем.

За штурвалом літака, як з’ясувалося, він з 1980 року. Працював спочатку в Луцькому 

аеропорту, але вже майже два десятиліття підприємство існує лише на папері. Тож коли трапилася нагода, перейшов у приватне сільгосппідприємство «Агротехсервіс», яке придбало АН-2 і підшукувало досвідченого пілота.

— Літак для підприємства — справа вигідна, — вважає Віктор Заєць. — За день підживлюю добривами 300—400 гектарів посівів. Самі розумієте, як це важливо у весняну пору. До того ж трактор не може виїхати на поле в негоду. Нам дощ не страшний. Ми не травмуємо рослини гусеницями чи колесами. Точність роботи контролюю за спеціальним приладом, тому огріхів не допускаю. Утім, скоро самі все побачите.

Допоки «небесний тихохід» знову полетів, розмовляю з керуючим відділку «Промінь» ПСП «Стир-Агро» Юрієм Кучмою.

— Поля тут лише за кілька кілометрів від злітної смуги, — пояснює Юрій Несторович. — Тож і літак витрачає на політ тільки 7—10 хвилин. За цей час він встигає розсіяти 1250 кілограмів добрив. Якщо врахувати, що норма на гектар — 120 кілограмів, то, вважайте, щохвилини літак підживлює гектар озимини. Яка ще наземна техніка може забезпечити таку продуктивність?!

Зверху Луцьк ще красивіший

Нарешті настала і моя черга піднятися в небо. Пілот швидко інструктує, як поводитися. Надягає навушники і показує на кнопку на рулі-дублері: «Захочете щось сказати, натискайте. Міцніше тримайте фотоапарат, а то вирве з рук. Не знайдете потім».

Короткий розбіг асфальтованою доріжкою і ми вже в небі. Курс — у район вже відомого роздоріжжя, як кажуть у Луцьку, «біля солдата» (меморіальне військове кладовище). Прилипаю до відкритої кватирки кабіни. Під нами охайні будиночки дачного масиву «Промінь», залізнична колія на Львів, корпуси Гнідавського цукрового заводу. Раптом літак робить різкий крен на ліве крило і заходить на розворот. Ми вже над ріпаковим полем. З висоти видно, що зима минула для нього непросто. Недарма ж підживлюють. Ще один крен, тепер вже на праве крило. Добре, що Віктор попередив, а то б полетів мій фотоапарат униз. Після кількох таких маневрів мотор почав працювати з меншим напруженням, понад тонну добрив уже розсіяли. Тепер обіцяна мандрівка до Старого Луцька і замку Любарта.

Пролітаємо над підшипниковим заводом, його житловим масивом, заплавою річки Стир, що, як лук, охоплює стару частину міста, звідси і його назва. Шкода, що летимо трохи зависоко. Але яке прекрасне сонячне місто, парк, з його розбудженими весняним теплом деревами. Ще кілька хвилин і ми знову на польовому аеродромі. Тут нас уже чекає засновник, а нині голова наглядової ради сільгосппідприємств «Агротехсервіс» та «Стир-Агро» Степан Москвич.

«Двічі не обідаю, і два костюми на себе не вдягаю»

— Ну як політ? — цікавиться Степан Овсійович. Саме йому завдячний цій мандрівці в небо. Місяць тому пообіцяв і не забув. Людина слова.

— Надзвичайно цікаво, але, напевно, дорого коштує це задоволення, — кричу у відповідь, ще не відійшовши від гуркоту авіаційного мотора.

— Але вигідно. Маємо 5,5 тисячі гектарів ріллі. Озимої пшениці — дві з половиною тисячі, озимого ріпаку — півтисячі гектарів. Не впоралися б вчасно, якби не мали такого надійного небесного помічника, — жартує керівник. — А так збираємо з кожного гектара по сорок і більше центнерів пшениці, 20—25 центнерів ріпаку, гречки — 15—20, цукрові буряки торік видали по 500 центнерів. Сіємо 300 гектарів сої, півтисячі гектарів ярої пшениці, а також кукурудзу, ячмінь. Порожніми наші комори ніколи не бувають. Завершили друге підживлення ріпаку. Пройде дощик, почнемо вдруге розсівати добрива над пшеницею: вона цього року чомусь дуже ослабла. Не забуваємо і про тваринництво. Маємо тисячу голів великої рогатої худоби, в тому числі 300 корів, тисячу голів свиней.

— Степане Овсійовичу, вас нещодавно призначили директором найбільшого в області державного комбінату хлібопродуктів №2, але, бачу, з селом ви не збираєтесь розлучатися?

— Я тепер тут голова наглядової ради. Та і як можу розлучитися, коли тут усе зроблено моїми руками. Воно піднято з нічого. Усі п’ять господарств, які ввійшли до нашого складу, були розвалені: ні техніки, ні худоби, поля в бур’янах. Тепер зовсім інша картина. Маємо і прибутки. Майже всі використовуємо на розвиток соціальної сфери. Наші села газифіковані, мають асфальтовані дороги. Лише в одній Боратинській сільській раді проклали їх 38 кілометрів. А зведені нами в Боратині адмінприміщення сільської ради і стадіон, є одними з найкращих в Україні. Тепер хочемо осучаснити центр села Радомишль, відремонтувати там будинок культури.

У Рованцях школу побудували, якої там ніколи не було. А це багатодітне село. Щороку в ньому народжуються близько 80 малюків. У Коршовці цими днями відкриємо дитячий садок. Допомагаємо людям обробляти городи, підтримуємо, чим можемо, старих немічних людей. Знаєте, Москвич двічі не обідає і два костюми на себе не вдягає. Хочеться, доки є сили і здоров’я, щось зробити для людей.

Додому я повертався окрилений: і тому, що здійснив політ у весняному небі, а насамперед від того, що зустрівся з непересічними особистостями, які чимало докладають зусиль, щоб зробити життя щасливішим, вселити в серця надію. Всі ми, незважаючи на вік, хочемо літати. Принаймні у мріях.

Фото автора.

Степан Москвич роботою пілота задоволений.

З неба Старий Луцьк і замок Любарта здаються такими маленькими.

За плечима у Віктора Зайця тридцять років  льотного стажу.