Медіація — не медитація

— Медіація — це позасудовий, швидкий та ефективний спосіб урегулювання спорів самими сторонами спору за посередництва кваліфікованого фахівця, який допомагає їм знайти взаємовигідне рішення, — зазначив О. Тищенко.

При цьому важливо, що ця процедура не вимагає застосування таких формальних процедур, як позов до суду та залучення адвокатів, що, як відомо, потребує чималих коштів. «Тут немає формальних процедур. Є лише угода про медіацію та фінальний договір про врегулювання спору, а отже, цей процес швидкий та малозатратний», — каже він та додає, що оскільки на сьогодні в Україні таке поняття, як медіація, вже існує, то цей законопроект має врегулювати цю діяльність на офіційному рівні. При цьому він наголошує, що медіація як інструмент позасудового вирішення спорів допоможе розвантажити судову систему, прискорити виконання судових рішень та зменшити рівень корупції в судах.

Ще один учасник прес-конференції, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань правосуддя, народний депутат Юрій Кармазін якраз і звернув увагу на ситуацію, що склалася в судовій системі. «Нині в судовій системі спостерігається маленький колапс, а до кінця року він загрожує перерости у колапс великий», — сказав він, зазначивши, що причиною цього є непрофесійне проведення судової реформи. Наприклад, наразі у Верховному Суді накопичилися десятки тисяч справ, але, щоб розглянути якусь справу, треба, аби всі судді взяли в цьому участь. «Чи можливо це?», — ставить риторичне запитання народний депутат. Отож і не дивно, що на сьогодні Україна посідає третє місце за зверненнями до Європейського суду з прав людини.

Закон про медіацію якраз і міг би припинити отой безкінечний похід громадян та юридичних осіб по судових інстанціях. Тож Ю. Кармазін запропонував авторам законопроекту звернутися до Президента з пропозицією, щоб він вніс його до парламенту як невідкладний, бо закон про медіацію — це ще й вклад у боротьбу з корупцією. «Оскільки люди не підуть до медіаторів, якщо й там треба буде давати хабарі, то в досудовому порядку та за взаємної згоди можна буде врегулювати чимало дрібних справ, які зачіпають інтереси двох осіб», — вважає Ю. Кармазін.

Сьогодні врегулювання більшості спорів здійснюється через судову систему, а це означає, що після винесення судового рішення одна сторона завжди залишається невдоволеною. До того ж дуже часто на момент винесення судового рішення порушені під час звернення до суду питання через довготривалість розгляду втрачають свою актуальність. Утім, навіть якщо актуальність на момент винесення рішення ще не втрачена, то це може статися в процесі його виконання, яке затягується на роки, якщо взагалі виконується.

Натомість медіація передбачає пошук взаємоприйнятного рішення не на основі формальних документів, а на підставі переговорів за участю медіатора як незалежної особи, зацікавленої лише в досягненні порозуміння між учасниками конфлікту.

Продовжуючи перелік переваг медіації порівняно із судовим розглядом, треба звернути увагу ще й на таке: по-перше, суддя, діючи лише в межах законів, не може застосовувати не передбачені конкретними законодавчими нормами правила врегулювання спору, навіть якщо ці правила прийнятні для обох сторін; по-друге, при здійсненні судочинства суддя керується законом та наявними доказами у відповідній справі, трактуючи останні лише як достовірні та недостовірні й оцінюючи їх на власний розсуд, тоді як під час позасудового врегулювання спору будь-яка зі сторін може визнати, що претензії іншої сторони до певної міри є обґрунтованими, та може погодитися на компромісне рішення; по-третє, після винесення судового рішення виконавче провадження відкривається лише у передбачених ним межах, тоді медіація надає сторонам можливість самостійно узгодити шляхи виконання домовленості.

Найголовнішими завданнями законопроекту «Про медіацію» його автори вважають:

До речі, медіація навіть попри відсутність відповідного закону розвивається в Україні вже багато років. Як зазначає партнер правової групи «Павленко і Побережнюк» Олександра Павленко, котра брала участь у розробці цього законопроекту, центри медіації діють навіть за відсутності спеціального закону, оскільки законодавство не забороняє допомагати сторонам домовлятися. Але наявність такого закону допоможе суспільству повірити у можливість та ефективність позасудового врегулювання спорів. Зокрема, нині в цій царині вже працюють Український центр медіації та Український центр порозуміння, а провідні фахівці цих організацій брали безпосередню участь у роботі над законопроектом «Про медіацію». При цьому експерти наголошують, що оскільки Україна прагне отримати асоційоване членство в ЄС, то ухвалення закону про медіацію сприятиме переговорному процесу. Це пов’язано з тим, що директива Європарламенту від 21 травня 2008 року зобов’язує членів ЄС до 21 травня 2011 року впровадити закони про медіацію, а Верховна Рада, відповідно, рекомендувала Кабміну забезпечити наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС.

Одне слово, хоч медіація й не медитація, але, як жартують самі медіатори, щось спільне між ними є, оскільки медитація сприяє відновленню душевного спокою та гармонії людини, а медіація — відновленню порозуміння між конфліктуючими сторонами.