Восени 2012 року мало хто сумнівався, що реалізація масштабного проекту Києва та Пекіна з постачання до Піднебесної українського зерна може стати для нашого АПК історичною. Власне, про те писало не одне видання, зокрема й наше. Восени 2014-го вже так не думають.
Враховуючи динаміку тамтешнього споживання і вітчизняні успіхи в сільськогосподарському виробництві, у 2012-му Україна одержала шанс стати житницею не лише Європи, а й Азії. Про такий ринок збуту можна лише помріяти, а тут раптом зерновий контракт падає, як манна з Піднебесної. Очікували, що продаватимемо до 4 мільйонів тонн зерна щороку. Мало того, Україна отримала від Пекіна кредит на 1,5 мільярда доларів США для закупівлі і поставок зерна китайській корпорації ССЕС (Корпорації машинної промисловості й генеральних підрядів). Хто б сумнівався у тому, що й сам контракт, і умови одержуваного для його виконання кредиту, як належить, пройдуть кількаступеневу юридичну і економічну експертизу! Адже цю угоду на сто відсотків гарантував уряд, а за її виконання узялося ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» (ДПЗКУ), потенційні можливості якої можна було хіба що уявити — найпотужніший монополіст, обласканий на найвищому рівні. Треба було мати дуже сильну уяву, щоб запідозрити, що корпорація такого статусу ризикне маніпулювати з виконанням контракту, який має для країни непересічне значення. Або зірве виконання кредитної угоди, яку, згідно із законодавством, має контролювати вищий орган виконавчої влади. Однак події показали, що й експертизу, й контроль пустили на самоплив, а правила міжнародної торгівлі того не пробачають. З’ясувалося, що китайці це засвоїли краще, ніж українці.
Уже навесні минулого року в ЗМІ почали поширюватися чутки: буцімто китайська ССЕС позивається в арбітражному суді до ДПКЗУ на тій підставі, що контракт не виконується. І тоді не вірилося: по-перше, не інакше, як сторони домовлялися вирішувати спірні питання поза судами, по-друге, ці чутки не одразу й далеко не вповні визнали в аграрному міністерстві та ДПКЗУ, по-третє, влітку минулого року нам було відомо про помісячний список відвантаження зерна кукурудзи та пшениці до Піднебесної.
Про подробиці «прориву» на китайський зерновий ринок, і, що важливо, з документальним підкріпленням, написала «Економічна правда» в матеріалі від 11 вересня ц. р. «Зернові «хунвейбіни». Цитую: «з грудня 2012 року по травень 2013 року ДПЗКУ спромігся поставити безпосередньо ССЕС лише 100 тисяч тонн зерна. Зрозуміло, такі темпи аж ніяк не вдовольняли китайського імпортера. Щоб дисциплінувати постачальника, ССЕС 21 травня 2013 року підписала з ДПЗКУ окрему угоду щодо торгівлі на експорт кукурудзи (договір 98) та пшениці (договір 99). За цією угодою усі операції із зерном у другому півріччі 2013 року мали проходити виключно через ССЕС... Проте очікування китайців виявилися марними. Із задекларованих 1,9 млн. тонн ДПЗКУ «розщедрилася» аж на... 445 тисяч тонн, що становило 23 відсотки від плану. Нестача — 1 млн. 455 тис. тонн». А хто не пам’ятає, як колишній міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк божився, що до кінця 2013 року Україна поставить китайським контрагентам 2 мільйони тонн зерна?!
До слова, нам було відомо про заплановані обсяги відвантаження зерна саме за цією, як сказано в публікації, додатковою угодою. Чому китайська сторона в цій угоді так ревно наполягала на «безпосередній торгівлі»? Бо неабияка частина законтрактованого зерна продавалася без участі ССЕС або її посередників, що заборонялося і базовим, і додатковим контрактом. На думку ССЕС, яку, розділяють, зокрема, і автори з Агенції журналістських розслідувань «Слідство-Інфо», українське зерно потрапляло через швейцарського посередника на ринки Сирії, Гонконгу та інших країн, тоді як його чекали на китайському.
І ще. Автор статті в «Економічній правді» переконаний: «За суттю, державна корпорація за рахунок китайського кредиту безоплатно фінансувала приватні структури». І, найпікантніше, — вказує на успадковані методи «опікунства» китайського контракту нинішнім керівництвом Міністерства аграрної політики та продовольства, Аграрного фонду, і, власне, ПЗКУ. Одне з його резюме висвітлено в підзаголовку: «Схему зламано. Крапка!» Хотілося б у це вірити, бо від того залежить інвестиційне реноме нашої країни, аграрного сектору — зокрема.
Попри це, хоч як парадоксально, на душі так і шкребуть сумніви....
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
