Чи зможуть переробники протриматися без сировини хоча б добу
Радикальну акцію пропонує селянам Хмельниччини одна з політичних сил: хоча б один день відмовитись від здавання молока переробникам. У такий спосіб активісти намагаються привернути увагу до низьких цін на сільськогосподарську продукцію, а головне — продемонструвати виробничникам, що без важкої праці селян, котра дуже низько цінується, може бути поставлена під загрозу робота гігантських молочних монополістів.
Хоча важко собі уявити, що аграрії усерйоз сприймуть заклики до подібного страйку, проте не можна залишити поза увагою молочну проблему. Не перший рік йдеться про глибоку прірву, що пролягла між закупівельними цінами на сировину і вартістю молочних товарів у роздрібній торгівлі. Віднайти золоту цінову середину, котра влаштовувала б і селян, і переробників, в області спробували на черговому зібранні їх представників, куди запросили ще й представників влади різних рівнів. Однак говорити про нові рецепти вирішення давньої проблеми поки що не доводиться.
Лідери серед виробників — перші серед бідняків
Хоч би якими тривожними не видавалися показники скорочення стада і зменшення молочного валу порівняно з минулими часами, чи то міцний колишній потенціал, чи то одвічна звичка подолян працювати важко, але від корови не відмовлятися, втримали область у числі лідерів із виробництва молока в країні. Щоправда, акценти давно змістилися від великих товаровиробників до дядьківських дворів. Саме там утримується 129 тисяч корів, від яких протягом першого кварталу одержали 86 тисяч тонн молока. Це — третій показник у державі. Якщо додати до цього ще й молоко, надоєне в агропідприємствах, можна припустити, що область має серйозну основу для фінансового благополуччя. У пошуках молочних запасів потужні переробні корпорації відправляють сюди своїх заготівельників навіть за сотні кілометрів. І це мало б зробити місцевих селян чи не найзаможнішими серед інших областей. Адже є невідворотне правило ринку: що менше товару — то вища його ціна.
Насправді наш молочно-сировинний ринок працює з точністю до навпаки. На початку року за закупівельними цінами на молоко область посідала 21-ше місце в державі. Протягом першого кварталу краю вдалось піднятись на п’ять позицій вверх. Однак сезонне підвищення ціни навряд чи можна назвати чинником економічних змін. Навпаки, як зазначив голова ОДА Василь Ядуха, якщо в сусідніх областях закупівельні ціни все-таки піднімаються, на Хмельниччині навпаки — впали.
Цими днями середня закупівельна ціна на молоко становить в області 1,92 гривні за літр. Усе вирахувано до копійки. Але ті, хто кожного ранку несе свій бідон молока здавачеві, серйозних цінових зрушень так і не відчули. Адже є райони, скажімо, такий як Славутський, де за молоко платять і по 1,7 гривні за літр.
Тепер спробуємо порівняти з цінами на ринку. Найдешевшу півторалітрову пляшку там можна виторгувати не менше як за сім гривень. А в магазині вартість літра молока обійдеться у вісім-дев’ять гривень. Тож, як мовиться, відчуйте різницю.
Ображає не так ціна,як ставлення
Саме ця різниця і найбільше обурює селян. Роками вони пробують знайти відповідь, куди діваються надприбутки, зароблені на їхній праці. Якщо навіть на молоці така різниця у вартості, а це чи не найдешевший продукт цієї категорії у магазині, то що говорити про різні молочні делікатеси, як-то сири, йогурти, різні десерти, де і за сто грамів можна заплатити не менше, як за літр магазинного молока. Про ціни на сири навіть згадувати не доводиться.
Кожного разу виробничники наводять свої пояснення: мовляв, податки, витрати на енергоносії, транспорт, заробітну плату з’їдають левову частку прибутку. Якщо ще додати ризики нереалізованої продукції — взагалі копійчані сльози залишаються. От і доводиться на всьому економити.
Чи насправді все це так, ніхто достеменно не знає. Як правило, залишається довіряти слову переробників. Але сумніви щодо нерентабельності їхнього бізнесу залишаються величезними. А найбільше питання — чому регулятором прибутковості весь час виступає закупівельна ціна, яка діє для селянина? Чому саме він має перекривати за рахунок власної праці всі мінуси виробництва?
Дати хоча б часткову відповідь на це спробував директор Деражнянського молочного заводу, голова асоціації молочних переробників області Валерій Яглінський. Тож, як ситуацію бачать переробники, багато в чому винні самі селяни. Мовляв, далеко не всі є патріотами рідного краю, тому й готові тисячі тонн молока вивозити за його межі, незважаючи на те, що й місцеві заводи потерпають від нестачі сировини. Та й славнозвісні договори між виробничниками і здавачами молока часто відсутні зовсім не через те, що відповідальності уникає виробник. Навпаки, за твердженням керівника, дуже часто селяни відмовляються підписувати будь-які документи, боячись взяти на себе відповідальність за якість молока. Адже недаремно навіть його підприємство платить господарствам-партнерам по 3,15 гривні за літр, а селянам — лише по 1,8 гривні, оскільки останні не гарантують високої якості та стабільних обсягів поставок.
Горезвісна якість молока давно стала паличкою-виручалочкою для кожного, хто хоче зекономити на вартості сировини. Але чи й справді домашнє молоко має найнижчі стандарти? І чи дійсно десятки тисяч господинь розбавляють його, псують різними домішками, хитрують із жирністю?
Якщо корова —бізнес, то справа потребує інвестицій
На ці запитання так само немає відповідей. Селянам, як правило, доводиться лише зігнути голову, погоджуючись з усіма звинуваченнями, і отримувати те, що дають, але зовсім не те, скільки по-справжньому коштує їхнє молоко.
В області називають цифру: собівартість літра молока становить не менше 1,85 гривні. Це лише затрати на утримання худоби, про оплату селянської праці навіть не йдеться. То чому ж тисячі людей, вважаючи продаж молока чи не основним своїм заробітком, готові миритись із безоплатною працею?
«Від безвиході, — почуєш у більшості сіл. — Бо не здаси за малою ціною, взагалі нічого не отримаєш. Та й молоко про запас не покладеш. Не у рів же його виливати, якщо заготівельник не приїде». Все це так. Але ж можна подивитись на цю проблему з іншої точки зору. Якщо молоко перетворилося на невеличку сімейну бізнесову справу, то чому б не подбати про розвиток свого бізнесу? Це теж одна з головних вимог ринку й успіху на ньому. Зрозуміло, що кожній родині поодинці це важко зробити, особливо зважаючи на селянські статки. Але чому не скористатись колективним досвідом?
Скільки вже говорено-переговорено про створення молочних кооперативів. Але реально запрацювали лише одиниці. Хто повинен обладнати в селі молокоприймальний пункт, оснастити його лабораторними установками, холодильниками врешті-решт?
Чомусь досі вважається, що це справа переробників. Але за багато років вони так і не пішли на такий крок. І це означає, що цей шлях хибний. Ніщо не спонукає виробника вкладати додаткові гроші в справу, де він і без того має надприбутки.
Тож вихід треба шукати в протилежному — селянські кооперативи повинні подбати про свій розвиток, і тільки тоді можна сподіватись на прибутки. Звучить, можливо, дещо пафосно, але хіба різниця в цінах на молоко, здане колективними господарствами та одноосібниками, не агітує саме за таку політику?
Не десятки, сотні зустрічей аграріїв і виробничників за «круглими столами», де звучали заклики домовитись, знайти спільну мову щодо цін, підтримати один одного, потоваришувати, так і не дали результатів. З року в рік закупівельна ціна дедалі більше відстає від реалізаційної на молочні продукти. Тож очевидно, що ніякої дружньої домовленості бути не може. Повинне працювати хоча й жорстке, але невідворотне правило ринку: хто має якісний товар, той і повинен диктувати ціну.
Лише в області сьогодні працює десять великих переробних підприємств та близько тридцяти дещо менших приватних. Якщо додати потужних виробничників із сусідніх Тернопільської, Вінницької, Волинської та Рівненської областей, котрі також не проти купити подільську сировину, стає зрозумілим, що попит на неї просто шалений. Та й розвиток молочного бізнесу свідчить про те, що справа ця вигідна й перспективна. Жодна з галузей переробки не розвивається нині такими ж темпами. То що ж заважає селянам скористатись цією ситуацією?
Низька ціна? Не треба на неї очікувати. Треба пропонувати ринку свою. Правда, не забуваючи при цьому за якість. Бо інші шляхи, включаючи й державні дотації, навряд чи змінять ситуацію.
Хмельницька область.
