Коли чую, що математики розв’язали «проблему великих відхилень для випадкових еволюцій з незалежними приростами у схему асимптотично малої дифузії», а фізикам «удалося з’ясувати механізми зародження, формування і розповсюдження... циклонів, тайфунів, торнадо», — я, лірик, почуваюсь дискомфортно. Від нерозуміння про що йдеться. Але «причесавши» терміни шановних учених і з’ясувавши, що вони в першому випадку мають можливість «отримувати достовірні статистичні оцінки в реальних експериментах», а в іншому знайшли рецепти «боротьби зі стихійними лихами», усвідомлюю: без науки — як без води...
... Ще тридцять років тому в Україні працювали 194 тисячі науковців, серед яких десятки тисяч — доктори і кандидати наук. У найбільшому науковому центрі — Академії наук — із 81 тисячі працівників вісім тисяч були докторами і кандидатами, 344 — академіками і членами-кореспондентами. Нині в Національній академії наук України 10863 доктора і кандидата наук та 572 академіки і члени-кореспонденти. Зате кількість працівників НАНУ зменшилася вдвічі. А середній вік, зокрема, кандидатів наук — менше 50 років.
Це сухі цифри для порівняння. Оцінювати ж роботу вчених мужів слід за головним показником — розвитком фундаментальних досліджень. Як у НАНУ, так і в університетах. А вони, зрозуміло, у повній залежності від фінансування.
Неважко уявити, чого досягли б науковці в хіміко-металургійній, енергетичній та багатьох інших пріоритетних галузях, якби фінансування було не 2,95 мільярда гривень, як торік (0,4% від ВВП), а бодай удвічі більшим.
Ураховуючи можливості держави, вчені прагнуть вигідно для неї ж продати свої мізки. Скажімо, торік установи НАНУ (а це 3 секції, до яких входять 14 відділень наук, 6 регіональних та інноваційний центри) виконали понад 4,5 тисячі робіт за замовленням; впровадили близько 1700 сучасних розробок; отримали 742 патенти на винаходи і корисні моделі; уклали 48 ліцензійних угод. Рік у рік зміцнюються міжнародні зв’язки із зарубіжними країнами: нині 113 організацій 48 держав успішно співпрацюють з українськими установами. «Наслідили» наші вчені, зрозуміло, і на рідній землі, впровадивши свої проекти фактично у всіх регіонах.
Дбає НАНУ і про майбутнє науки. Тут, між іншим, переконалися, що адресна допомога молодим перспективним працівникам, підтримка обдарованих дітей у Малій академії наук вельми ефективні. Скажімо, із 500 науковців, яким ще десять років тому надавались стипендії Президента (200) і НАНУ (300), понад 60% працюють на науковій ниві. Із них кожен десятий став доктором, а кожний другий — кандидатом наук.
Як відомо, університетська наука здебільшого «дрімає». Але з тими ВНЗ, де науковці активно шукають і знаходять, Національна академія продуктивно співпрацює. Бо немає освіти без науки, а науки без освіти. Як позитивний приклад — діяльність спільних науково-навчальних структур, кількість яких за п’ять років зросла вп’ятеро.
Колись О. Бальзак сказав, що ключ до будь-якої науки — знак запитання. Користуючись нагодою, побажаємо сьогодні науковцям побільше знаків оклику.
