Група компаній «УкрАгроКом» — це вертикально інтегрований агрохолдинг в Олександрійському районі на Кіровоградщині. Він динамічно розвивається в аграрному секторі України та поєднує в собі сільськогосподарську діяльність, агропереробку і торгівлю на внутрішньому та міжнародному ринках.
Не у всіх криза
Поки державні мужі виправдовуються перед народом з приводу труднощів, спричинених кризою, генеральний директор групи компаній «УкрАгроКом» Анатолій Кузьменко цього року підвищив усім працівникам господарства заробітну плату на 25 відсотків, а всім пайовикам орендну плату до чотирьох відсотків.
— Це не забагато для нинішніх кризових часів? — запитую Анатолія Івановича.
— Яка криза, де вона? — обурюється він із властивою йому твердістю у голосі. — Господарства працюють, продукцію реалізовуємо, зарплату є з чого платити. Треба менше говорити, а більше про людей дбати. Мені як керівникові дуже важливо, з яким настроєм іде хлібороб на роботу. Бо від цього залежить кінцевий результат. Отож моє завдання — зробити так, щоб тваринники та механізатори, працівники інших підрозділів, ідучи на роботу, не думали, де взяти кошти, щоб заплатити чи то за газ, чи то за навчання дітей, чи купити собі якусь добротну річ. Ми намагаємося створити такі умови, щоб трудящій людині і працювалось, і жилося добре, — каже Анатолій Іванович.
І це не просто слова. Пройдіться селом, поцікавтеся думкою людей — усі як один хвалять свого керівника, справжнім господарем називають. Співрозмовників собі я не вибирала. Просто, йдучи вулицею, звертала до якогось двору, де бачила господарів, і ми розмовляли про те, як живеться нині в селі Головківка — центральній садибі господарства.
— На моєму віку було шість голів колгоспів, — каже пенсіонерка Марія Сніжко. — Та вже 23 роки, як очолив господарство наш Анатолій Іванович Кузьменко. Кажу наш, бо він наш і є, головківський, сільський. З діда-прадіда хліборобського роду. Ось як він став до керма, то й діла пішли вгору, думає про людей, дбає про село. Дай, Боже, йому здоров’я!
Колишня завідувачка ферми Лідія Кузнєцова розповіла, що розрахунок проводиться з урахуванням потреб і побажань пайовиків — грошима або сільгосппродукцією, і слова Кузьменка ніколи не розходяться з ділом. До нього люди йдуть і за порадою, і за підтримкою. У господарстві не перевелася традиція проводити «вогники» та свята. Як ще розказала пенсіонерка, селяни дуже задоволені, що тричі на тиждень людям привозять свіжі хлібини просто із сільської пекарні — зовсім недорого і майже до хати.
— Уся соціальна сфера села справно працює завдяки директору господарства, — почула я від жінки.
Виробництво і переробка
Нині «УкрАгроКом» господарює більш як на 60 тисячах гектарів у п’яти районах Кіровоградщини, має вісім тисяч пайовиків, що проживають у 20 селах. Тільки торік фонд річної оплати за паї сягнув 18 мільйонів гривень. У структурних підрозділах господарства трудяться понад дві з половиною тисячі працівників, які мають забезпечені законом соціальні гарантії. В агрохолдингу не лише успішно розвивають рослинництво, а й дбають про тваринницьку галузь, яка займає чільне місце у структурі господарювання. Утримують тут більш як дві з половиною тисячі голів худоби, в тому числі 810 дійних корів, є своя племферма, що спеціалізується на розведенні української чорно-рябої породи. Річний надій молока на фуражну корову на фермі сягає понад 5 тисяч кілограмів. А ще тут вирощують більш як 8 тисяч свиней.
«УкрАгроКом» має три потужні елеватори, побудовані разом із партнерами «Гермес Трейдінг», що дає змогу господарству динамічно розвиватися в аграрному секторі України, поєднуючи в собі сільськогосподарську діяльність, агропереробку і торгівлю на внутрішньому та міжнародному ринках.
Придбав агрохолдинг й Олександрійський цукровий завод, який входить у п’ятірку кращих цукроварень нашої країни.
— Підприємство не припиняло роботу з 1961 року, тобто з моменту пуску в експлуатацію, — каже Анатолій Іванович. — Постійно збільшуємо площі посівів цукрових буряків, паралельно нарощуючи потужності їх переробки, які на сьогодні становлять чотири тисячі тонн солодких коренів за добу. На 75 відсотків господарство забезпечує завод власною сировиною — цьогоріч розмістили солодкі корені на 6,6 тисячі гектарів. До речі, продукція Олександрійського цукрового заводу має високу якість. Отож торгову марку підприємства цінують не лише на Кіровоградщині, а й за її межами.
Спогади матері
Радіє серце Марії Матвіївни Кузьменко, яка живе в селі Головківка, коли до неї навідуються сини Анатолій, Іван, Віктор — усі троє працюють в одній компанії. Анатолій — генеральний директор «УкрАгроКому», Віктор — виконавчий директор ВАТ «Шарівське», Іван очолює колектив потужного автопарку «УкрАгроКому». Її соколята, її гордість, її надія і добрі сподівання, які справдилися. Бо виросли її діти славними, чесними, працелюбними. Саме про це вона мріяла, коли разом із чоловіком Іваном Вікторовичем ростили діток та тяжко працювали в колгоспі: вона — в рільничій ланці, а чоловік — на тракторі. Мріяла про гарну долю для дітей, коли вдосвіта — вже й господарство впорано, і хлібини гарячі, щойно з печі, на столі рушниками прикриті, і наварено, і сорочечки для хлоп’ят чистенькі розкладено — хутенько спішила на роботу. Думками — коло дітей. А вони, малі, прокинуться вранці і кожен свою роботу знає: хто трави нарвати, хто курям води принести, хто двір підмести... Та хлопчаки дедалі більше прагнули допомагати батькові й матері в полі.
— Було, Толя з вечора просить: «Мамо, розбудіть мене рано, я з вами піду на роботу». А мені ж його шкода, думаю, хай поспить, — розповідає Марія Матвіївна. — Так він сам схопиться раненько і прибіжить до мене на поле. Ще й сердиться: ну чого ви мене не розбудили. Він старший із дітей, то ще змалечку брав на себе відповідальність за все, старався допомогти. Душа у нього добра! Він такий уважний завжди, прийде, розпитає, порадить. Менші сини — Ваня і Вітя — з нього приклад брали. А що вже дружними мої діти були завжди, ніколи не сварилися між собою, і нині так само. Свої сім’ї мають, дітей та онуків. У мене таке багатство: три сини, шість онуків, вісім правнуків. Серце болить і радіє за них.
Вісімдесят шосте літо мережить сивиною скроні Марії Матвіївні. Ми розмовляємо з нею в її просторій гарно прибраній світлиці, яку прикрашають родинні фотографії батька-матері, її весільний знімок із чоловіком Іваном Вікторовичем (на жаль, він помер понад двадцять років тому, бо фронтові рани вкоротили життя). Вона про нього розповідає так, ніби він просто на якийсь час відлучився з дому.
Світла хустка обвиває її сивину, ясний погляд час від часу туманить сльоза спомину про незабутнє. У Марії Матвіївни була нелегка молодість, бо довелося багато пережити: голодомор, війну... Коли окупанти виловлювали молодь для відправки до Німеччини, двічі вдалося втекти. А потім, потім — вічна робота в колгоспі. Та й удома роботи не бракувало. Натруджені руки мовчать на колінах, вузлуваті пальці виказують, як тяжко ті руки працювали, скільки вони переробили всього за свій вік...
Зате хоч тепер у мами щаслива старість. Їй є ким пишатися, є й чому радіти.
Від батьківського порогу
— А починалося все із трактора, саме батьківського трактора, — згадує Анатолій Іванович. — Я й виріс у ньому та в мами на полі. Бачив, як вони тяжко працюють, і так хотілося їм допомогти. Закінчив школу і став навчатися на токаря. Кілька років відпрацював на радіорелейному заводі, потім ще будівельником. У рідному селі навіть приміщення контори збудував, не знаючи тоді, що прийде час і доведеться тут облаштовувати свій робочий кабінет. Час ішов, я працював, та все, що робив, було не до душі.
— А чого вона прагла, душа? — запитую у нього.
— Чого душа прагла? — перепитує мій співбесідник, і на мить замислюється. — Душа хотіла бути ближче до землі, на якій виріс, боліла за рідний колгосп, де працював батько, бо тут кожні два роки змінювалися керівники. Я вирішив повернутися в село. Попервах працював водієм, згодом — трактористом, комбайнером. У 1978 році мене направили навчатися до Кіровоградського технікуму керівних кадрів, який я закінчив із відзнакою. А 1981-го призначили головним агрономом господарства. Без відриву від виробництва закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут за спеціальністю вчений-агроном.
У 1988 році Анатолія Івановича одноголосно обрали головою колгоспу імені Калініна: так тоді називалося господарство. Відтоді очолює колектив. Тільки назву господарства змінили. Бо, звісно, до чого тут Калінін? Минав час, у сільському господарстві розпочалася анархія, доводилося реформуватися, якось виживати, зберігати робочі місця для селян. Добре розумів Кузьменко, що найголовніше — не допустити розвалу майнового комплексу, а водночас шукав шляхи не лише для виживання господарства, а й для розвитку. І це керівникові вдалося. Створили агрофірму «Головківська», яка мала 5 тисяч гектарів землі, з якої, власне, й починався «УкрАгроКом».
Добра слава про мудрого і совісного керівника швидко облетіла довколишні села. І люди там відхрещувалися від хазяїв-невдах і просилися приєднати земельні паї до головківського господарства.
Турбота про людей
Якщо говорити про соціальну сферу, то у всіх селах, які входять до структури господарства, відремонтовано ФАПи, амбулаторії, придбано автомобілі «швидкої допомоги», виділяють кошти на утримання дитсадків, харчування дітей та ремонт приміщень у школах — а їх аж 20. Щороку понад півмільйона гривень іде на ці невідкладні потреби. Звичайно, найбільше зроблено в Головківці, де він господарює понад 20 років. Збудовано величний храм, який міг би прикрасити навіть велике місто, споруджено спортивний комплекс, у день відкриття якого відбувся товариський матч сільської футбольної команди з ветеранами київського «Динамо». Звичайно, виграли динамівці, зате така подія ніколи не забудеться.
Тепер за рахунок господарства утримують дві спортивні команди. Поставлено пам’ятник козакові Головку, який заснував село, заасфальтовано вулиці, збудовано амбулаторію та закуплено найсучасніше медичне діагностичне обладнання. Та з особливою вдячністю головківці кажуть про те, що завдяки Кузьменку невдовзі селяни матимуть природний газ. До речі, зовсім недавно з’явилося блакитне паливо в селищі Нова Прага — головним інвестором у цій справі був знову-таки «УкрАгроКом».
Про Анатолія Кузьменка як керівника, депутата обласної ради і просто людину можна говорити дуже багато. Але він ніколи не хизується своїми успіхами, не дивиться зверхньо на людей, ніколи не схибив перед власною совістю. І, мабуть, ніколи нікому не відмовив у допомозі. Сумлінну працю славного трударя держава пошанувала різними нагородами, відзнаками, грамотами. Зокрема, за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Української держави А. Кузьменка було нагороджено орденом «За заслуги» третього ступеня, а очолюваний ним колектив — найвищою нагородою області «Честь і слава Кіровоградщини».
— Усе, чого нам удалося досягти, — заслуга всього трудового колективу, — наголошує Анатолій Іванович. — Але наш девіз — «Не зупинятися на досягнутому». Своєю діяльністю ми доводимо те, що українське село може бути сучасним і перспективним, як і те, що аграрний бізнес є основним джерелом збагачення України. Патріотизм для нас — не просто красиве слово, це щоденна праця.
Слухаючи Анатолія Івановича, споглядаючи досягнення очолюваного ним колективу, розумієш, що саме такі керівники, як він, — гордість нашої країни.
Кіровоградська область.
На знімках: Анатолій Кузьменко біля новозбудованого храму; Марія Матвіївна з синами — Анатолієм (ліворуч), Віктором та Іваном.
Фото автора
