Добру техніку для обробітку невеликих наділів можна побачити хіба що на виставці, а та, що в магазинах, — кусається ціною
Люди старшого покоління часто згадують про свою важку працю в полі. Та за минулі десятиліття сталося чимало позитивних змін як в економіці, так і суспільному житті. Й мало ж би, враховуючи значний поступ передових технологій, ставати дедалі легше жити і працювати, адже звітують раз по раз наші науковці про здобутки й досягнення.
Але всі підстави для самоповаги та надій на поліпшення умов праці розбиваються, мов мильні бульбашки, з приходом весни. Знову, як і торік, позаторік, як два чи три десятиліття тому, витягаєш зі сховку сапу та граблі й день у день, як лиш видається вільна хвилина, трудишся біля землі. Якщо впорядковувати квітники в березні (пізніше вже буде не до них), поратися в садку на початку квітня чи засаджувати грядочки не потребує великих зусиль, то гарячі деньочки садіння картоплі перетворюються на справжній «армагеддон». Сусід Володимир Якимович культивацію (двічі, аж до пухкої землі) зробив мотоблоком зі спеціальною насадкою, цією ж міні-технікою — і рядки. А більшості городників доводилося годинами виглядати трактора, за яким навіть черга була (того дня податківці перевіряли дозвільні документи, тож «ліваки» поховалися). Не маючи конкуренції, заїжджий механізатор за кілька хвилин абияк «подряпав» суху площу, навіть груди не розбив. І так далі — до інших господарів. Зате до кишені за десять соток вісімдесят гривень поклав! За рядки на тій самій площі треба було заплатити шістдесят гривень.
Закинути картоплю самотужки на десяти сотках та опісля загорнути її потребувало цілого дня. Зрозуміло, що спина під вечір аж гуділа, руки відвалювалися, а настрій... Найбільше ж пекло те, що стільки роботи доводиться робити вручну. І я — не виняток. За кілька днів активної роботи в полі лише в одного ґазди помітила сучасну компактну картоплесаджалку, яка заразом і рядки робила, й загортала бульби (до речі, обробити сотку коштувало всього вісім гривень — економія!). Та більшість господарів поралася сапами. «Рученьки терпли, злипалися віченьки», як писав Павло Грабовський ще півтора століття тому. Здалося, що й мої руки від тієї щоденної тяжкої роботи витягнулися вже до колін...
Тема важкої ручної праці біля землі нині актуальна, чимало моїх співрозмовників дивуються, чому, приміром, спеціалісти районного управління агропромислового розвитку не налагодять таку форму роботи, щоб можна було замовити на певну годину картоплесаджалку в фермера або ж організувати кооператив із обробітку землі, як то колись практикувалося. Богдан Гудима пригадує, що в колгоспні часи селяни так не гарували: місцеве господарство допомагало технікою, можна було й у спеціалізованих організаціях замовити, як от у «Сільгосптехніці». А Любомир Шостак разом із зятем Русланом розповідають, що в Польщі, куди часто їздять на заробітки, із сапою в полі взагалі не працюють. Там є різноманітні компактні трактори із пристроями для оранки, боронування, точного висіву насіння тощо. А в нас на сільськогосподарських виставках нібито демонструють досягнення вітчизняної науки, та простий селянин зиску від цього не відчуває. Якщо є така техніка, то через дорожнечу не можуть придбати, а скооперуватися, мабуть, не вистачає снаги.
Разом зі ще однією такою ж трударкою Андріаною Іванків, учителькою місцевого училища, підраховуємо витрати на вирощування картоплі. Почну з того, що восени я таки мала підстави для радості: ретельно перебравши зібрану картоплю, була певна, що посадковий матеріал буде, чималі рештки продам і натомість оновлю насіння. Та навесні, з’ясувалося, з відкладеного чимало бульб або зовсім без ростків, або ж — із ниткоподібними. Довелося ще раз перебирати, кожну бульбину, як малу дитину, акуратно, щоб не обірвати живців, складала до ящиків. Багато вибракувала, отож продавати вже не було чого. А поновлення насіння коштувало недешево: кілограм картоплі першої репродукції у місцевій насіннєвій станції реалізували по вісім гривень, а в спеціалізованій крамниці — по дванадцять. Довіряти ж випадковим продавцям на ринку було страшнувато: а раптом він виявиться не таким ретельним щодо відбору насіннєвих бульб? Рахуємо далі. Майже п’ятидесятикілограмовий мішок міндобрив коштував двісті гривень. За культивацію і рядки в середньому витрачали сто тридцять, а ще як порахувати би оплату ручної праці, а відтак — придбати засоби боротьби з колорадським жуком та фітофторозом... Зібрати картоплю, нехай навіть і кілька тонн, знову перебрати, занести до підвалу... Виорати город, внести органіку... Воно й не дивно, що дедалі частіше люди залишають без обробітку свої земельні наділи.
Щоразу, натрудившись до знемоги, подумую про це і я. Та наступного дня, зі свіжими силами та думками про майбутній урожай, знову за сапу — і в поле...
Городенка
Івано-Франківської області.
