Нюрнберзький процес: незасвоєні уроки

Шановний Сергію Михайловичу, шановні учасники конференції!

Блискуча доповідь Валерія Дмитровича Зорькіна передує подальшій дискусії в руслі правових уроків Нюрнберзького процесу, його впливу на удосконалення міжнародного права, розвиток системи правосуддя в інтересах миру та безпеки.

Мене ж, як історика та політика, безпрецедентна історія тринадцяти Нюрнберзьких судових процесів приваблює складними та малодослідженими аспектами історичної пам’яті, політичної моралі, філософським та, я б сказав, цивілізаційним осмисленням уроків Другої світової війни.

Розпочну з самої дати — 65-річчя не баченого раніше в історії людства міжнародного судового розгляду, який поставив правову крапку в найзгубнішій із воєн.

Зазначу, що до цього жодна війна не була так юридично грамотно завершена.

Втім, у нашій політичній культурі і, так би мовити, історіографічному протоколі міцно вкоренилася практика відзначати саме дати, а не їх глибинний зміст, їхнє значення, як своєрідних «маркерів» у рамках історичної епохи, віх, які повинні неодмінно враховуватися в стратегічному плануванні майбутнього і сучасному розвитку суспільства.

Розшифрую цю тезу на такому прикладі.

Документи і матеріали Нюрнберзького процесу видані багатьма мовами світу. Зокрема, видання англійською, французькою і німецькою мовами налічують по декілька десятків томів. У Радянському Союзі видавались — однотомник у 1952 році, двотомник — 1954-го та тритомник — у 1966-му. І, нарешті, наприкінці 80-х років вийшов 8-томний збірник матеріалів МВТ, які й понині є основним джерелом для вітчизняних дослідників. Зрозуміло, що ці видання містять матеріали, що дають загальне уявлення про хід процесу і про оцінку злочинів, здійснених переважно на території Радянського Союзу.

Для порівняння: у США, нашому союзникові і партнерові по Нюрнберзькому процесу, протягом останніх 50 років не припинялася робота з поглибленого аналізу документів усіх його 403 засідань. За цей час тільки Юридична школа Гарвардського університету опрацювала й опублікувала понад мільйон сторінок документації! Антинацистський сайт Гарвардської юридичної школи існує вже 14 років! Бібліографія документів німецькою мовою також вражаюча — 33 тисячі сторінок.

Я не кажу вже про те, що на Заході за минулі 65 років видані сотні документальних та популярних книг про Нюрнберзьке правосуддя.

Можна по-різному ставитися до цих фактів, але не можна не визнати, що основний історичний, правовий та суто людський матеріал, що викриває нацизм, так і не став загальним надбанням громадян наших держав, які зробили визначальний внесок у розгром фашизму та знищення нацистської ідеології.

Очевидно, за «ідеологічними мотивами» наші народи не повинні були мати повної інформації. Хіба це не парадоксально і не аморально? Відповідно маємо, окрім усього іншого, багато спекуляцій, корисливого підходу до уроків Нюрнберга. Зокрема, політичні «розумування» в намаганнях переставити акценти і навіть переписати цю подію. Хоча не можна перелицювати, переписати те, що в повному обсязі ще не написане.

Тому й страшно, що, за даними соціологів, вражаючий відсоток наших співгромадян не може назвати дати початку війни, а кожен десятий взагалі не знає, з ким воював СРСР.

Віруси забудькуватості та незнання повинні нас особливо непокоїти. Бо в чомусь дивним та навіть закономірним є те, що огидне насіння екстремізму, примітивні форми нацизму та ксенофобії проростають у свідомості вже пострадянських поколінь, загрожуючи спалахами диких сутичок та виступів проти цінностей воєнного і післявоєнного поколінь, «війною з пам’ятниками», на які так щедра наша земля.

Недавній приклад цьому — абсурдні за своїм безглуздям та вражаючі за провокаційною суттю зіткнення у Львові на День Перемоги, які призвели до обміну жорсткими офіційними заявами України та Росії. Хоч, якщо відверто, тут потрібна розмова більш предметна й ґрунтовна.

Сьогодні доводиться з гіркотою констатувати: переможці та їхні нащадки розділені і навіть деморалізовані. На зміну пам’яті суворого режиму приходить безпам’ятство.

Друга теза, на якій вважаю за доцільне акцентувати увагу, лежить у площині політичної моралі та психологічного здоров’я суспільства. Ця проблема складала основу однієї з чотирьох основних позицій звинувачувального акта Нюрнберзького трибуналу — злочинів проти людяності.

Нюрнберзький процес увів до міжнародної політичної лексики термін «банальність зла». Потворність цього явища полягає в тому, що нацизм, так би мовити, «нормалізував немислиме». Величезні лиходійства в історії людства здійснювались не фанатиками і соціопатами-садистами, а звичайними людьми, переконаними в тому, що вони діють у рамках прийнятої державної політики, а тому їхні дії цілком нормальні та виправдані.

Злочини проти людяності набули в нацистській Німеччині характеру рутини, системної, чітко організованої «роботи». Тобто огидні й нелюдські злочини були «нормалізовані» ідеологією і політичною системою до стану звичайної банальності. Висловлюючись сучасною лексикою, знищення людей і навіть окремих народів було запущене нацистськими злочинцями «в серійне виробництво».

Втім, потрібно визнати, «банальність зла», доведена Гітлером до такої собі досконалості, була притаманна всім історичним періодам та епохам. Достатньо поглянути на статистику жертв європейських воєн за декілька століть: якщо у ХVІ столітті війни забрали у Європі 3 мільйони осіб, у ХVІІІ ст. — 5,2, у ХІХ ст. — 5,5, під час Першої світової війни — 10, то в роки Другої світової — 60 мільйонів. Як відомо, Радянський Союз втратив у цій війні понад 27 мільйонів громадян, а Україна — майже 10 мільйонів.

За різними оцінками, її людські втрати сягають від 30 до 40 відсотків загальносоюзних. Стосовно України, то особливо показовим є і той факт, що бойові дії на її території тривали близько 86 відсотків загального часу участі СРСР у війні з нацистською Німеччиною. В різні періоди Україна поставляла на фронт від кожного п’ятого до кожного третього солдата.

Це щодо питання про ціну Перемоги!

Підбиваючи підсумки шести з половиною десятиліть, що минули після Нюрнберзьких рішень, ми повинні, очевидно, запитати себе: чи вдалося нам прищепити імунітет нашим суспільствам проти «банальності зла»? Якщо ні, то де витоки спалахів тероризму, що дедалі частіше повторюються на території країн СНД та й практично по всьому світу? Звідки коріння націоналістичних та ксенофобських проявів, інцидентів расистського характеру, що почастішали, особливого цинізму малолітньої злочинності? Чому нестримне насилля стало нормою нашого життя, в тому числі й завдячуючи ЗМІ?

Чому вбивство без суду і слідства архітерориста бен Ладена, який повною мірою заслуговує на смертну кару, сприйняте як торжество правосуддя й святкувалося мільйонами з тріумфом і захопленням? Що це — біблійне «око за око, зуб за зуб»?

Якщо так, то воно мало чим відрізняється від позиції Сталіна в Тегерані у 1943 році, коли в ході переговорів Великої трійки була порушена тема покарання нацистських злочинців. Очевидці стверджують, що під час вечері Сталін виголосив тост: «Вип’ємо за правосуддя розстрільної команди!». Правда, до часу Ялтинської конференції він переглянув свою позицію й побачив глибокий політичний і правовий смисл Міжнародного воєнного трибуналу. Справедливий суд Нюрнберга допоміг повернути правосуддя у «правильне» біблійне річище: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому. Бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим.12.19).

Складається дивне враження «зворотного» процесу історії. Адже протягом кількох тисячоліть гуманістична думка послідовно еволюціонувала у бік морального, політичного та правового осуду насильства і війни як засобу розв’язання конфліктів між народами та державами.

Нюрнберзький процес по-різному оцінюється сучасними істориками, юристами, політиками. На мій погляд, особливо зараз на перший план мають виходити його гуманітарно-правові аспекти. Бо ми винесли з Другої світової війни переважно той урок, що треба бути сильним. А в наш час потрібне нове щеплення для посилення генів пам’яті на підставі гуманістичних та моральних принципів. Відомий російський вчений Д. Лихачов казав: «Без пам’яті немає совісті». Дозволю собі перефразувати його слова і скажу: у безсовісних немає пам’яті.

Нюрнберг по праву є символом торжества справедливості для всіх жертв нацистського терору. На цьому ґрунтуються не тільки політика і філософія пам’яті багатьох держав і народів, які були об’єктом агресії Німеччини та її союзників, а й самоідентифікація жертв війни, їхній морально-психологічний стан і соціальний статус.

Проектуючи спадок Нюрнберга на сьогодення, на відносини між державами і народами, а також на їхні внутрішні проблеми, вважав би за доцільне конспективно виділити важливі, на мій погляд, моменти:

1. Виростають нові покоління людей, які позбавлені, так би мовити, імунітету і від нацизму, і від сталінізму. 84,1 відсотка нинішнього покоління українців народилися після Другої світової війни (у Росії — 80 відсотків). Тому те, що раніше сприймалося як даність, без коментарів, як аксіома, з плинністю часу сприймається по-іншому. У томі числі — з власної чи невласної волі обростає хибними думками, піддається політичній аберації. Особливо, якщо врахувати, що вистачає лукавих і недобросовісних тлумачів усього, що прожито і пережито людством в ту неоднозначну епоху.

Як наслідок — поляризація настроїв, зростаючий радикалізм соціуму, особливо в молодіжному його сегменті.

2. У цьому контексті — дедалі настійнішою є вимога переосмислення взагалі історії, а не тільки наслідків та уроків минулої війни. Підкреслю: саме переосмислення, а не ревізії, перегляду, а тим більше переписування. При цьому потрібно чітко розмежувати поняття — історія війни і історія перемоги.

Не треба забувати, що у великої перемоги була велика духовна передісторія, яка вирішальним чином позначилася на результатах війни.

Тому неприпустима втрата історичної пам’яті, як духовно-моральної опори людини.

Як відомо, майбутнє народжується у минулому, переходячи через теперішнє.

Віддаючи належне рушійним силам та дійовим особам цієї великої битви, варто позбавитися кон’юнктурних політичних нашарувань, здатних лише заводити в історичні глухі кути, відмовлятися від ретроградних стереотипів, догм та міфів.

Узагалі хотілося б, аби, уникаючи політики, про такі складні та неоднозначні проблеми більше висловлювали свою думку фахівці. Політика у цьому питанні тільки шкідлива перепона.

Тоді не буде спекулятивного гендлювання перемогою, а буде серйозніша, чесніша, совісніша розмова. Й менше — перекручувань, істерики, політиканства.

І, що не менш важливо, — буде менше історій, а більше пам’яті.

3. Роблячи вибір на користь пам’яті, ми автоматично визначаємо і чіткі моральні орієнтири свого розвитку. А це життєво необхідно сьогодні, коли подібно війні з її злочинами проти людяності набирає сили нова реалія вже нашого часу — тероризм. Передусім і страшніше за все — міжнародний, який не визнає ні кордонів, ні національностей, ні милосердя.

Якщо повоєнний мир утримувався завдяки принципам, проголошеним у Нюрнберзі, що отримали дальший розвиток у міжнародних документах, і багато в чому завдяки взаємному ядерному стримуванню, то сьогодні ці запобіжники вже не спрацьовують у належному обсязі.

Рівень суспільної небезпеки істотно перевищує використання терористами сучасних інформаційних і воєнних технологій, а також уразливість цивільного населення, яке виступає об’єктом терактів. Колективне та індивідуальне заручництво виводить тероризм на рівень злочинів проти людяності. У нього немає народу, про добробут якого він має турбуватися.

Отже, людство просто зобов’язане об’єднатися перед загрозою спільного ворога. Якщо будемо це розуміти і допомагати один одному, підтримувати, нести спільну відповідальність — ми обов’язково будемо єдині в протистоянні злу. І не тільки у боротьбі з ним, його конкретними проявами, а й в усуненні умов та передумов, що його породжують. Ми маємо об’єднатися, відсунути вбік реальні й надумані протиріччя, розбіжності та образи. Саме в цьому і є глибинні витоки нашої спільної перемоги.

Проявивши таку єдність, таку волю до відповідальності, міжнародна спільнота доведе на ділі, що вона як слід і назавжди засвоїла уроки і великої війни, і епохального судового процесу, що поставив у ній правову крапку.

Загальний висновок: сьогодні Нюрнберг вимагає зовсім іншого відправного моменту і динаміки мислення. Вимагає відповідальної і моральної політики, відповідальних і моральних політиків.