Зубожіння вітчизняної науки

В основі найефективніших національних економік лежить виробництво з використанням інноваційних технологій, загальносвітових здобутків. При цьому рівень розвитку країни прямо залежить від кількості і, найголовніше, рівня дослідників та розробників цих технологій.

Попри високу зайнятість у сфері науки, порівняно з Польщею чи Францією, чисельність співробітників українських наукових організацій постійно скорочується. А система наукових кадрів за віковим і кваліфікаційним рівнем деградує. Вік переважної більшості академіків, членів-кореспондентів, докторів наук перевищує 70 років.

Молоді вчені через низькі зарплати та зневажливе ставлення держави до науки не прагнуть забезпечувати пріоритет наукової діяльності своєї країни.

За останній рік Україна втратила сподівання на активізацію наукової сфери, її впливу на розвиток держави та впровадження інновацій.

Загалом, складається враження, що групи, які готували щорічне послання Президента до Верховної Ради України, не узгодили між собою, що таке модернізація країни, а що таке інноваційний розвиток, і яку роль відіграє в цьому наука.

«Українська наука значною мірою перебуває на рівні вирішення інноваційних завдань, тоді як перед переважною частиною економіки стоять завдання модернізаційного характеру. Внаслідок цього значна частина результатів наукової діяльності залишається незатребуваною в Україні, а їх запровадження у сьогоднішнє вітчизняне виробництво є проблематичним», — йдеться у посланні. Це вказує на відсутність професійного розуміння владою проблематики. Можливо, саме тому Україна єдина держава у світі, де в Податковому кодексі немає жодної пропозиції стосовно преференцій, які у розвинених суспільствах отримують науковці, що є локомотивом у розробці інноваційних технологій.

Нині низку важливих державних цільових науково-технічних програм, фундаментальних та прикладних досліджень, які підтримувались попереднім урядом, скорочено.

Наразі лише 8% власників промислових підприємств намагаються так чи інакше запроваджувати інновації, а решта, що лобіюють свої інтереси через Верховну Раду та Кабінет Міністрів, роблять ставку на сировинну відсталу економіку і преференції від уряду, тому вони не потребують інновацій.

Такий, олігархічний за своєю суттю, бізнес жоден науковець не зможе переконати в перевагах інноваційної економіки, заснованої на новітніх технологіях. А оскільки економічне зростання без інновацій неможливе, то надалі варто чекати фактичного припинення фінансування пріоритетних напрямів науки і техніки, що призведе до цілковитої деградації науки в Україні.

Заяви представників влади про те, що наука фінансується відповідно до її ефективності, цинічні й невіглаські, оскільки наука за природою витратна.

А зменшуючи торік видатки на фінансування фундаментальних досліджень, вузівської науки, уряд водночас збільшив видатки в рамках численних міністерств і відомств на інвестування, яке ніхто не контролює, що створює умови для розкрадання державних коштів через корупційні схеми.

Після розвалу СРСР Україна, за даними експертів, мала найкращі стартові умови серед усіх колишніх радянських республік.

Академія наук України, в якій у 1991 році працювала 81 тисяча осіб, активно проводила цілеспрямовані наукові дослідження, розвивала нові організаційні форми взаємодії науки і виробництва, виступала з ініціативою і створювала галузеві лабораторії, інженерні центри, науково-технічні комплекси. Для впровадження власних наукових розробок, їх доведення до безпосереднього впровадження у виробництво академія мала потужну дослідно-виробничу базу, в якій працювало 28,1 тисячі працівників, що становило 35% загального складу академії. Майже половину коштів академії були позабюджетними, що надходили від сторонніх організацій, на замовлення яких проводилися наукові дослідження.

Мабуть, саме на відзначених чинниках ґрунтувалися оптимістичні припущення тодішньої української еліти.

Цього року відзначатимемо 20-річчя незалежності України. ВВП України становить наразі не більше 80% від рівня ВВП 1991 року, що вказує на деградацію економіки. 90% промислової власності знаходиться в приватному секторі.

Проведена у сумнівний спосіб приватизація і подальша політика влади сприяли появі в країні великої кількості олігархів, чиї інтереси не збігаються з національними.

Попри світову економічну кризу, яку Україна пережила дуже важко, за минулий рік кількість мільйонерів у країні значно збільшилася. Вісім громадян України увійшли до переліку найбагатших людей світу, які буквально впродовж останніх двох років потроїли свої капітали. Це представники металургії, банківського сектору та агробізнесу із загальним капіталом понад 20 млрд. доларів, що становить майже половину Державного бюджету України.

Найприкріше те, що серед української бізнесової еліти немає жодного представника, який би зробив свій капітал на основі реалізації науково-технічних досягнень. У розвинених країнах, навпаки, сотні мільйонерів, які зробили свій капітал, комерціалізуючи науково-технічні розробки.

Українські олігархи між тим зовсім не зацікавлені в запровадженні наукових розробок, особливо тих, які стосуються економії енерговитрат. Безкінечні бідкання на дорогий російський газ видаються сумнівними з огляду на стрімке збагачення власників промислового комплексу, які за останні роки так і не спромоглися впровадити у виробництво альтернативні, економні види палива.

Така марнотратна політика підтримується урядом. Цікаво, що вперше в історії Україна має уряд мільйонерів. При цьому збагачення міністрів уряду Азарова відбувається на тлі масового зубожіння рядових українців, у тому числі науковців і освітян.

Згідно з соціологічними опитуваннями, переважну більшість українців нині найбільше непокоїть власне економічне становище, зокрема співвідношення цін на основні продукти і зарплат. Попри обіцянки влади покращити життя вже сьогодні, цей соціальний песимізм зростає і небезпідставно.

Впливові міжнародні рейтингові агентства прогнозують цьогоріч уповільнення темпів зростання ВВП України до 4%. Збільшення зовнішніх запозичень, які потім повертатимуться з кишені цих самих зубожілих громадян, — це єдина реальна «реформа» уряду Азарова.

Нещодавно в Україні відбулася міжнародна конференція зі збору коштів на чорнобильські проекти. Наразі зібрано 550 мільйонів євро. Загальна вартість будівництва чорнобильських об’єктів становить 980 мільйонів євро. Серед донорів цих проектів з-поміж українських олігархів згадується лише Рінат Ахметов із внеском в 1 мільйон доларів.

Це означає, що більшість з них вважає Україну просто територією для заробляння своїх капіталів, а не Батьківщиною, де житимуть їхні діти та онуки. Чи не тому вони скуповують найдорожчі помешкання, будинки, а дехто навіть цілі квартали за кордоном. Українські олігархи шокують ощадливих європейців витратами на святкування ювілеїв, вартістю придбаного ними майна тощо.

При цьому влада постійно акцентує увагу на безальтернативності інноваційного розвитку країни. Реально ж науково-технічний потенціал держави доведений до стану, що унеможливлює його ефективне використання в інтересах інноваційного розвитку суспільства.

За період 1991—2011 рр. кадровий потенціал науки скоротився більш як утричі. 1991 року за кількістю виконавців наукових і науково-технічних робіт на 1000 осіб населення Україна була першою серед європейських країн. Сьогодні втричі відстає від Німеччини, вдвічі — від Іспанії, Словаччини, Угорщини, Чехії, Естонії, перебуваючи на рівні Болгарії та Румунії.

Науково-технічна діяльність стала непрестижною. Висококваліфіковані науковці, і передусім молодь, не затримуються в науці. Із загальної кількості докторів та кандидатів наук в Україні (94,8 тисячі) науковою діяльністю на постійній основі займається лише 22,7 %, на засадах сумісництва — 36,2%.

На сьогодні науково-технічний потенціал становить 146,8 тисячі осіб, з яких: дослідників 92 403 особи, у тому числі 4,4 тисячі докторів наук та 17,1 тисячі кандидатів наук, 1463 докторантів та 34 115 аспірантів.

Загальний обсяг витрат на науку становить 0,86% ВВП, що майже втричі менше, ніж у 1991 році. Це найнижчий показник за всі часи.

У науково-технічній сфері віком до 40 років працює 25 492 осіб (27% від загальної кількості), з яких 16 % кандидати та доктори наук, а віком понад 55 років (пенсійного та передпенсійного віку) — 28 535 осіб (31% від загальної кількості), з яких 38,4% кандидати та доктори наук.

Порівняно з 1991 роком кількість докторів та кандидатів наук, зайнятих науково-технічною діяльністю, скоротилася на 8848 осіб (на 28 %), незважаючи на те, що їх загальна кількість постійно збільшується. Збільшилась також у 2,5 разу кількість студентів, аспірантів та докторантів, однак якість їх підготовки суттєво погіршилась.

Середній вік докторів та кандидатів наук становить для докторів наук — 61,8 року (у 1991-му — 55 років), кандидатів наук — 47,5 року (у 1991-му — 47 років). Чисельність працівників у НАН України скоротилася майже удвічі, більш як у 10 разів скоротилася кількість працівників у дослідно-виробничій базі, на 8,2% поменшало кандидатів наук.

Ці зміни призвели до перерозподілу порівняно з 1991 роком наукового потенціалу в секторах науки. В галузевому та вузівському секторах науки кількість зайнятих науковою та науково-технічною діяльністю, скоротилася відповідно з 72,6% до 47,7% та з 8,8% до 7,3%, а в академічному секторі збільшилася з 18,5% до 38,7%.

Отже, стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрат наукових шкіл, наукового кадрового потенціалу держави, його спрямованості на інноваційний розвиток держави.

У червні минулого року Комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти проведено слухання з питання реалізації законодавства у сфері наукової та науково-технічної діяльності. За висновком учасників комітетських слухань, основною причиною, що досить тривалий час негативно впливає на науково-технічну сферу, є хронічне невиконання законодавства та неефективний рівень державного управління науково-технічною та інноваційною сферою.

Що стосується законодавства, то основні положення чинних законів створюють необхідні, хоча й недостатні, умови підтримки та розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні.

На базі вітчизняного законодавства щодо питань наукової та науково-технічної діяльності підготовлено низку модельних законів для країн СНД.

Законом України передбачається бюджетне фінансування наукової діяльності на рівні 1,7% ВВП, яке має здійснюватися шляхом базового та конкурсного програмно-цільового фінансування, державна підтримка наукових установ усіх форм власності, що входять до Державного реєстру, збереження наукових об’єктів, що становлять національне надбання, підтримка належного статусу наукового працівника та рівня його пенсійного забезпечення тощо. Важливо, що законодавством передбачено систему прогнозування та розробки пріоритетів, залучення наукового потенціалу до вирішення потреб держави через формування та реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності. На ці цілі має передбачатися не менше 30% відсотків коштів від загального обсягу коштів, що мають спрямовуватися на наукову діяльність. Передбачено самоврядний статус діяльності національних академій наук, їх державну підтримку та закріплення за ними державного майна, а також заходи державної підтримки і субсидіювання інноваційної діяльності, діяльності технологічних та наукових парків.

На жаль, більшість положень законодавства не виконується, часто вносяться зміни, які призупиняють їх дію, а в деяких випадках положення підзаконних актів стають над законами. Отже, недотримання виконавчою владою положень законодавства стало основною причиною руйнівного стану наукової та науково-технічної сфери. І при владі Януковича-Азарова ці тенденції посилилися.

У 2010 році з держбюджету на наукову і науково-технічну діяльність виділено 0,43% ВВП, а в 2011-му — 0,37% ВВП. Поряд зі зменшенням видатків збільшується й кількість розпорядників бюджетних коштів. На сьогодні їх уже 39. Зменшуються обсяги фінансування державних цільових програм. У 2010 році обсяги фінансування державних цільових програм та державного замовлення становили 264,3 млн. гривень (5,5% від загального обсягу коштів, спрямованих на науку), а в 2011 році на ці цілі заплановано спрямувати 221,4 млн. гривень (4,6 відсотка).

Щодо законодавства. За пропозицією Президента із Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» 2010 року вилучено положення щодо фінансування на рівні 30% від обсягів коштів, що виділяються на науку, державних цільових науково-технічних програм та державного замовлення, що спрямовуються на реалізацію пріоритетів. Це практично ставить під загрозу реалізацію зазначеного закону.

Ухвалено Податковий кодекс, в якому ліквідовано преференції щодо діяльності технологічних парків та інноваційної діяльності. Технопарки сьогодні не працюють, а за часи дії Закону «Про наукові парки» не створено жодного наукового парку.

Прийнято закон про державні закупівлі, який не враховує специфіку діяльності наукової сфери, зокрема специфіку статутної діяльності Національної академії наук та інших національних академій наук України.

НАН України кожного року виконує за держзамовленнями, програмами різного рівня, а також конкурсами близько 3600 науково-технічних, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються державою. Щорік наукові установи НАН України розпочинають роботи за понад 1600 новими науковими і науково-технічними проектами різного рівня.

Для забезпечення організації і проведення конкурсних закупівель НАН України необхідно залучати близько 70 кваліфікованих спеціалістів, для забезпечення яких тільки заробітною платнею, за мінімальними підрахунками, знадобляться додаткові витрати понад 7 мільйонів державних коштів на рік, які для НАН України держбюджетом на 2011 рік не передбачені.

Розпорядженням Кабінету Міністрів від 19 січня 2011 року дано доручення Держагентству земельних ресурсів підготувати зміни до статті 142 Земельного кодексу України щодо припинення права користування земельними ділянками підприємств, установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук та галузевих академій, за рішенням Кабінету Міністрів України. Зараз таке вилучення може здійснюватися лише за рішенням президій академій.

21 грудня 2010 року, за день до прийняття держбюджету, близько 1,5 тисячі наукових працівників НАН України пікетували Кабінет Міністрів та Верховну Раду з вимогами дотримання законодавства, покращення фінансування науки та підвищення статусу наукових працівників.

У 2010 році 20 мільйонів гривень, які були виділені в держбюджеті для придбання житла науковим працівникам НАН України, втрачені. Це сталося тому, що НАН України опинилася між двома структурами: Міністерством фінансів і Службою безпеки України, які намагалися нав’язати своїх забудовників, що у нормальній державі кваліфікуються як діяння, що мають ознаки корупції. В результаті академія так і не змогла провести тендер і кошти було повернуто до держбюджету.

У 2010 році за розпорядженням Кабінету Міністрів проводилося скорочення до 30% наукового потенціалу академій наук. У зв’язку зі зменшенням бюджетного фінансування науки у 2011 р. такі скорочення тривають. Звільняються передусім наукові працівники пенсійного віку, які ще працездатні і можуть ефективно працювати. Молодь, особливо вищої кваліфікації, через низький соціальний статус науковця, низьку заробітну платню та безперспективність в отриманні житла, у вітчизняній науці не затримується.

У Національній академії, інших наукових підрозділах України є чимало наукових об’єктів, що мають статус національного надбання. Добре, що вдалося забезпечити їм хоча б мінімальне фінансування. Але є й великі наукові об’єкти з таким статусом — згадаймо хоча б Національну бібліотеку імені В. Вернадського або Національний ботанічний сад імені М. Гришка. Це всесвітньо відомі наукові установи, якими може пишатися Україна. Але чи належну увагу приділяє держава закладам такого рівня? Національна бібліотека робить зараз дуже великі зусилля, щоб перетворитися на науково-інформаційний центр справді світового рівня. Але при такому фінансуванні, яке вона має, і ставленні до цього унікального об’єкта навряд чи це вдасться зробити.

Нещодавно комітет звернувся до прем’єра з приводу виділення додаткових коштів для фінансування Національної бібліотеки імені В. Вернадського. Це питання виникає щорічно. Недостатнє фінансове забезпечення ставить бібліотеку на грань виживання.

Не краще становище з Національним ботанічним садом імені М. Гришка, що є одним з найбільших ботанічних садів світу. Торік наукова спільнота відзначала 75-річчя з часу його заснування. Протягом року комітет тричі звертався до уряду з приводу виконання двох постанов Верховної Ради України та відповідного рішення комітету щодо покращення фінансового стану Національного ботанічного саду імені М. Гришка, збереження його колекцій та цілісності.

Починаючи з 1991 року уповноважений державний орган виконавчої влади у сфері управління наукової і науково-технічної та інноваційної діяльності змінювався більше десяти раз. Лише за останній річний період діяльності чинного уряду та повноважень Президента такі зміни відбулися п’ять разів. Це ще раз підтверджує недостатню обґрунтованість та виваженість проведеної адміністративної реформи. Отже, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації, діяльність якого має міжвідомчий характер, підпорядковується Міністерству освіти, науки, молоді та спорту. Ліквідується Вища атестаційна комісія України. Міністерству економічного розвитку і торгівлі підпорядковується галузева наука, в якій зосереджено більше половини науково-технічного потенціалу держави. В цьому міністерстві сконцентровано, практично, головний інвестиційно-інноваційний потенціал та відповідні важелі його реалізації.

Це свідчить про недостатнє науково-експертне обґрунтування, виваженість та прогнозування наслідків запропонованої реформи центральних органів виконавчої влади, яку розпочато згідно з указом Президента ще в грудні минулого року. У квітні цього року іншим указом Президента ця система знову корегується, деякі органи виконавчої влади ліквідуються, а деякі змінюють свої назви, у тому числі Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації стає Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації.

За радянських часів питання науково-технічного розвитку належали до компетенції першого заступника глави уряду. Президент Академії наук України запрошувався на засідання Кабміну і брав участь у його роботі. У попереднього уряду також були намагання застосувати таку практику. Сьогодні точка зору вітчизняної науки з багатьох суспільно-значимих питань у багатьох випадках не враховується владою. Доречно пригадати, що на початку 2010 року НАН України подані Президенту, Верховній Раді, уряду України дві національні доповіді: «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави» та «Новий курс: реформи в Україні 2010—2015», які, практично, проігноровані владою.

Незрозуміло також, за яким принципом при формуванні нового складу Ради національної безпеки і оборони України нинішнім Президентом України виключений зі складу Ради президент Національної академії наук України, який завжди входив до її складу.

Викликає занепокоєння таке ставлення до наукової еліти. Не зрозумілим також є й те, чому понад півроку не підписується указ Президента щодо присудження Державних премій у галузі науки і техніки за 2010 рік, що стало предметом обговорення в засобах масової інформації.

Указом Президента ліквідовано Вищу атестаційну комісію України, що не відповідає положенням Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» та «Про вищу освіту» і викликає занепокоєння в науковому середовищі. З цього приводу до Президента був направлений лист президентів національних академій наук України та звернення комітету щодо призупинення дії указу в частині ліквідації ВАК України до прийняття у другому читанні законопроекту «Про атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», який у березні 2010 року був прийнятий Верховною Радою України у першому читанні. На звернення комітету з цього приводу Прем’єр-міністром України дано відповідні доручення міністрам О. Лавриновичу та Д. Табачнику.

Необхідно врахувати, що сьогодні існують значні протиріччя між високим рівнем визнання в суспільстві наукового ступеня та низьким соціальним статусом наукового працівника. Бажання мати науковий ступінь превалює над бажанням пов’язувати своє життя з непрестижною науковою діяльністю, а в деяких випадках стає самоціллю. Не секрет, що підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації, особливо в гуманітарних науках, стає комерціалізованою і, насамперед, у сфері вищої освіти. Збільшується набір до аспірантури та докторантури на комерційній основі, на платній основі друкуються статті в наукових фахових журналах. Деякі спеціалізовані ради розглядають на платній основі дисертації претендентів з інших наукових закладів та наукових організацій.

Отже, підготовка кадрів вищої кваліфікації стає платною, що посилює елементи корумпованості, знижує вимоги до дисертантів та дисертаційних робіт. Саме тому поширюються у суспільстві ідеї необхідності переходу від наукового ступеня кандидата наук до доктора філософії, з віднесенням останнього до сфери освітнього рівня, що автоматично знизить рівень та якість наукових досліджень. Цей процес починає набирати обертів.

Проти таких новацій категорично виступає академічна та наукова громадськість.

Збереження і розвиток науково-технічного потенціалу є провідним чинником сучасної економічної політики передових держав світу. Європейське співтовариство визнало необхідним довести витрати на наукові дослідження і розробки до 3% ВВП, визначивши орієнтири країн при формуванні своєї науково-технічної та бюджетної політики. Японія, США, Фінляндія перевищили цей показник і виходять на рівень 4% ВВП.

Усі заклики в Україні щодо переходу на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку, по суті, залишаються нічого не значущими деклараціями, які не ґрунтуються на фундаментальних властивостях створеної в Україні соціально-політичної системи.

За таких обставин, в умовах хронічного недофінансування, яке не дозволяє навіть ставити питання про більш-менш прогресивне самовідтворення науки, їй залишається можливість лише до виживання. Таке становище призвело до цікавих ефектів, що почали розвиватися вже в самому науковому середовищі. Їх характерними ознаками стала певна мімікрія, своєрідне наукове пристосуванство. Не маючи об’єктивних можливостей до проведення повноцінних наукових досліджень, учені змушені задовольнятися так званою «науковою вторинністю», тобто адаптацією результатів західних учених, їх незначною модифікацією, а інколи і відвертою науковою «халтурою».

Престиж української науки у світі, а також престижність праці українського вченого постійно падають.

Таким чином, треба констатувати, що орієнтована на олігархів соціально-економічна і соціально-політична модель сучасної України є такою, в якій вітчизняна наука залишається незатребуваною і приреченою до деградації. За умов геополітичної невизначеності нашої держави ця обставина може спричинити надзвичайно тяжкі наслідки для її існування в середовищі наджорсткої всесвітньої конкуренції. За оцінками експертів, упродовж останнього року відсутність розробок та здійснення сучасної науково-технологічної та інноваційної політики призвело до остаточного занепаду високотехнологічних підприємств і водночас до домінування низькотехнологічних сировинних.

Головна перешкода на шляху переходу до інноваційного розвитку — корумповане чиновництво, що звикло наживатися у швидкий та грабіжницький спосіб, і панування олігархів, які не є суб’єктом і замовником інноваційного розвитку.

Володимир ПОЛОХАЛО, голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. (Скорочений варіант статті був опублікований в інтернет-виданні «Українська правда» 26 квітня 2011 р.)