Ще змалечку засвоїла Галинка від мами давно відому істину: «Дивися в далину — побачиш далеко, дивися в небо — побачиш небо, зазирнувши у маленьке дзеркало — побачиш тільки себе». А вже коли вона йшла до школи, то згодилася наука й тата Михайла: «Ми всі вчимося не для школи, а для життя».
З тим і ступила на педагогічну ниву Галина Семенчук (на знімку), учителька початкових класів П’ятигірської ЗОШ І—ІІІ ступенів. 
Закінчила Жашківську школу №1, в якій її дівоче прізвище Дергалюк зберігається у Книзі пошани. Потім Уманський педагогічний інститут імені Павла Тичини. Когось з викладачів вона не виокремлює, бо всі залишили в душі глибокий слід. Проте педагогіка і психологія початкової освіти стала її захопленням і змістом усього життя.
Однією з перших вона зайнялася дослідною роботою, побувала у багатьох експедиціях, збираючи матеріали з історії ВНЗ. А потім брала активну участь у створенні музею альма-матер. 
Її трудова діяльність розпочалася в Черкасах. Але долі не об’їдеш конем.
У 1985-му приїжджає в П’ятигори з чоловіком Віталієм, призначеним оператором газорозподільної станції. Своє диво — Галинку — він знав ще з дитячого садочка. Як колись до Галининих батьків, ідуть тепер до них по добре слово і пораду, а інколи просто посидіти за чашкою чаю у приємному товаристві.
— Галино Михайлівно! — летить назустріч дівчатко і повисає у неї на шиї, а потім, притулившись до обличчя, щось їй радісно щебече.
Господи, яка радість охоплює в цю хвилину вчительку. 
Мене завжди захоплюють її розповіді про малечу. Ніколи не чула від неї нарікань. Всі в неї найкращі, наймудріші, всі відсвічують гранями неповторності. І саме тією гранню кожна з них повернута до вчительки, якій судилося Богом розпізнавати талант дитини. 
Дітки усвідомлюють, що поведінка — це дзеркало, в якому відображено неповторне обличчя. Школярики навперебій можуть розповідати найдивовижніші історії про рослини із Червоної книги, формули вихованості і про слова, правопис яких треба запам’ятати назавжди. А коли заходить розмова про родину, рід, стають серйозними і розважливими. Сповідують маленькі дослідники велику істину: «Нашому роду не буде переводу, якщо ми гідно передамо естафету».
І збирають вони спогади, фотографії, досліджують родовід, а потім готові вже проекти захищають на загальношкільних святах мови, і навіть на районному рівні завойовують призові місця.
Ще задовго до того, як інтерактивні методи почали впроваджуватись у навчальний процес, педагог створювала атмосферу вільного обміну думками. При цьому сповідувала золоте правило, сформульоване Конфуцієм: «Коли я чую, бачу, обговорюю, роблю — я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».
Олександра СОЛОВЕЙ, учитель-методист.
П’ятигори
Тетіївського району
Київської області.