У щорічному посланні Президента до Верховної Ради наголошується, що подальше вдосконалення виборчої системи є одним із засобів «модернізації держави, формування оновленої ефективної влади, здатної до впровадження системних і послідовних рішень». Як свідчить світовий історичний досвід, розвиток парламентаризму, становлення громадянського суспільства, а в результаті — зміцнення демократії безпосередньо залежить від ефективної, прозорої і, головне, справедливої виборчої системи.

В основі народовладдя, безперечно, лежить право громадян формувати владу — і державну, і самоврядну, іншими словами, наймати її для забезпечення як суспільних, так і особистих потреб. А це може реально здійснюватися не інакше як через демократичні вибори. «Ступінь досконалості виборчої системи, — йдеться в посланні Президента, — визначає повноту реалізації конституційних прав громадян на участь в управлінні державними справами, є мірилом демократичних процесів».

Про місце і роль партій

Саме демократичний спосіб формування влади, його відкритість може сприяти обранню до її органів професіоналів і чесних громадян, які мають усвідомлювати себе не елітою суспільства, а його слугами. У свою чергу демократично сформована влада зацікавлена в розвинутому громадянському суспільстві, у зміцненні його інститутів. Зрілість громадянського суспільства безпосередньо залежить від його політичної структурованості як підґрунтя політичної структурованості самої влади. Саме політична структурованість суспільства і влади може виявити акумулюючі тенденції і закономірності розвитку суспільства, а значить, ефективно забезпечити реальні інтереси всіх громадян.

У посланні Президента також зазначається, що серед «низки проблемних явищ у суспільно-політичному розвитку України залишається гострою проблема політичної відповідальності виборних осіб, стійкості політичної структуризації представницьких органів влади».

В умовах, коли в державі легалізовано понад 100 політичних партій, які прагнуть влади через участь у виборах, дуже важко говорити про перспективи політичного структурування суспільства і влади, адже пересічним громадянам важко орієнтуватися в безлічі ідей, гасел, обіцянок тощо. Однак перешкоджати утворенню громадських організацій і об’єднань, особливо політичних партій, було б неправильно і неправомірно, більше того, це суперечитиме конституційному праву громадян (стаття 36 Конституції України) на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Що стосується політичних партій, то за Конституцією вони сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян шляхом участі у виборах. У цьому головна цінність політичних партій, яка полягає не в кількості, а в якості їх діяльності, в ефективності вираження інтересів громадян. У зв’язку з цим треба ретельно переглянути закони «Про об’єднання громадян» та «Про політичні партії» стосовно підвищення вимог до їхньої діяльності, формування персонального складу партій (порядку легалізації тощо). Як свідчить світова практика, зрілість громадянського суспільства полягає не в кількості політичних партій, а в кількості саме громадських організацій, які мали б конституційні можливості впливати на політичні партії, контролювати владу. Саме громадські організації є тим живильним підґрунтям для оновлення та підвищення професіоналізму членів політичних партій. Будь-яку політичну партію зміцнює і робить більш авторитетною саме зв’язок із різними громадськими організаціями, які відображають живий організм суспільства.

Отже, є різні шляхи збільшення електоральної привабливості політичних партій та посилення їхньої ролі в політичному структуруванні суспільства. Одним із найефективніших наразі є вдосконалення виборчої системи в ідеологічному, в процедурно-процесуальному аспектах та контрольних механізмах.

Є три основні виборчі системи: мажоритарна, мажоритарно-пропорційна (змішана) та пропорційна, тобто за партійними списками. Кожна з них має свої недоліки, які, як показує практика, завжди істотніші, ніж переваги, зокрема, через недосконалість процедурно-процесуальних механізмів, що призводять до певних зловживань та викривлення результатів виборів.

Україна за роки незалежності випробувала всі три згадані виборчі системи. На жаль, цей досвід не завжди ретельно вивчався, не завжди робилися об’єктивні висновки та пропонувалися належні пропозиції щодо вдосконалення цих систем. І ніколи це не узгоджувалося з відповідними конституційними положеннями.

Якщо проаналізувати історію конституційно-державного будівництва України за роки незалежності, то найбільшою мірою конституційним засадам відповідала мажоритарна система виборів, коли виборці знали, за кого вони голосують, а кандидати в народні депутати виборювали право бути народними обранцями в кожному конкретному виборчому окрузі. Незважаючи на це, у Верховній Раді була і більшість, і меншість, і так зване «болото», тобто позафракційні депутати. Саме в цій конфігурації українському парламентові вдалося проголосити державну незалежність України, прийняти Декларацію про державний суверенітет України і нову Конституцію України.

Конституція, прийнята 28 червня 1996 року (дія деяких її норм була відновлена відомим рішенням Конституційного Суду), прямо не визначала систему виборів до парламенту (мажоритарну, змішану, пропорційну). Однак, проаналізувавши її зміст, зокрема статей 38 та 71, доходимо висновку, що йдеться саме про мажоритарну систему виборів. Так, стаття 38 Конституції забезпечує громадянам право «вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Постає питання, чи можливо бути вільно обраними за партійними списками? Без коментарів.

Окрім того, за статтею 71 Конституції вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Чи сумісна ця форма з виборами за партійними списками, коли обирають не людей, а політичні партії, із персоніфікованими виборами за мажоритарною системою? Навряд чи.

Народний чи партійний депутат?

Пропорційна система виборів за партійними списками стала результатом Конституційної реформи 2004 року. До речі, про неї йдеться лише в пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень, тобто ця система задумувалася як перехідна, оскільки основні засади виборів щодо права громадян вільно обирати і бути обраними не змінилися.

Пропорційна система в тому вигляді, в якому була запроваджена змінами до Конституції в 2004 році, значно обмежила конституційні виборчі права громадян. На це звертається увага і в посланні Президента до Верховної Ради, зокрема, йдеться про те, що «серед головних негативних наслідків пропорційної системи виборів — певне обмеження пасивного виборчого права позапартійних громадян, «надпредставленість» партійних переможців і неадекватність регіонального представництва у вищому представницькому органі, розрив зв’язків між виборцями та обраними депутатами, зниження рівня підзвітності останніх, згортання внутрішньопартійної демократії та поширення політичної корупції у виборчому процесі, загальне зниження якості депутатського корпусу, політичний вождізм, залежність парламентських фракцій від провідних фінансово-економічних груп. Уведення пропорційної виборчої системи призвело до поляризації суспільства за соціальною та регіональними ознаками».

Та й це ще не все. За Конституцією «носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ» (стаття 5). За пропорційною системою виборів політичні партії перетворилися на основних суб’єктів виборчого процесу, узурпували виборчу систему, по суті, стали джерелом формування влади, позбавивши громадян права впливати на формування влади.

Зрештою, Верховна Рада через закриті партійні списки стає закритим товариством з обмеженою відповідальністю, на чолі якого стоять партійні лідери, які, відповідно, залежать від певних олігархічних кланів.

Виходить, що депутати, які ввійшли до Верховної Ради України за партійними списками, втрачають статус народного депутата. Вони стають партійними депутатами, просто членами парламенту, оскільки народом безпосередньо не обираються. Постає питання: в якій державі, крім України, є народні депутати?

Натомість місце і роль політичних партій у політичній системі та в виборчому процесі чітко визначено в Основному Законі. Відповідно до статті 36 чинної Конституції «політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах». Але це зовсім не означає узурпацію виборчої системи й обмеження виборчих прав мільйонів громадян, і не тільки позапартійних.

Реформа виборчого законодавства має базуватися на Конституції

Висновок із цього випливає лише один — потрібне кардинальне реформування виборчої системи та виборчого законодавства. Саме це і запропонував Президент у своєму посланні, визначивши конкретні шляхи модернізації виборчої системи та впорядкування виборчого законодавства, з чим не можна не погодитися.

Зокрема, заслуговує на підтримку запровадження ди-

ференційованого прохідного бар’єра на виборах до Верховної Ради для партій і блоків або ж заборона формування партійних блоків, а також запровадження на виборах до Верховної Ради України змішаної виборчої системи. Передбачається подальший розвиток на виборах органів місцевого самоврядування мажоритарної системи. Президент пропонує за умови збереження пропорційної системи встановити диференційований прохідний бар’єр для партій — 4 відсотки, а для блоків — 5 (із поступовим зростанням на відсоток для кожної нової партії, що входитиме до блоку). Це, як справедливо зазначає глава держави, запобігатиме потраплянню до парламенту маргінальних політичних сил, що стимулюватиме партійне будівництво та політичне структурування суспільства.

Водночас обов’язковою вимогою до партійних списків має бути їх відкритість, і ця вимога має зберігатися й у разі повернення до змішаної виборчої системи.

Пропозиції Президента не можна не оцінювати інакше, як концептуальний фундамент вдосконалення виборчої системи та виборчого законодавства. Слово за фахівцями та законодавцями.

У цьому зв’язку треба зазначити, що вдосконалення всієї виборчої системи має бути у площині назрілого реформування конституційного поля, також запропонованого Президентом у посланні до Верховної Ради.

Як уже зазначалося, чинна Конституція в поновленій Конституційним Судом редакції однозначно не закріплює певну виборчу систему, однак за змістом конституційних виборчих прав громадян ця система найбільшою мірою наближена до мажоритарної.

А пропорційна система була запроваджена лише скасованими Конституційним Судом змінами до Конституції 2004 року, відтак вона є неконституційною. За конституційною логікою, і змішана система виборів у частині її пропорційності також не повною мірою відповідає конституційним виборчим правам громадян. А тому в процесі конституційної реформи у цій надзвичайно важливій проблемі слід розставити всі крапки над «і». Виборчі системи не можуть змінюватися щороку, а, зважаючи на вирішальну роль народу в формуванні влади, певна система, яка повністю відповідала б нічим не обмеженому волевиявленню громадян, має бути закріплена в Конституції України.

Такий підхід не тільки забезпечував би політичну стабільність у суспільстві, а й стабільність влади, зокрема, сприяв би його політичній структуризації та партійному будівництву, оскільки у стабільній системі не було б місця будь-яким маргінальним силам, що паразитують на здоровому тілі громадянського суспільства.

Віталій ЖУРАВСЬКИЙ,доктор юридичних наук, професор, радник Президента України.