Постановою Верховної Ради України за 9 жовтня 1991 року було вирішено видавати в країні газети національних менших за фінансової підтримки за рахунок держбюджету. З січня 1992 року світ побачили шість часописів: «Голос Крыма» — кримськотатарський; «Роден край» — болгарський; «Конкордія» — румунський; «Еврейские вести» — єврейський; «Дзенік Кійовскі» — польський; «Арагац» — вірменський.
Ці видання були додатками до парламентської газети «Голос України».
У 2003 році рішенням Верховної Ради згадані шість видань були передані Державному комітету України у справах національностей та релігій із обов’язковим відповідним фінансуванням.
Указом Президента України у грудні 2010 року Держкомнац зліквідовано, а функції, зокрема, з реалізації державної політики у сферах міжнаціональних відносин, захисту прав національних менших, передано Міністерству культури.
Ось відтоді й почалися у газет національних меншин проблеми. Під різними приводами чиновники Мінкультури протягом п’яти місяців затримують фінансування. Усні, письмові звернення до керівництва згаданого міністерства результату не дають.
У такий спосіб чиновники свідомо чи несвідомо ставлять під сумнів започатковану Президентом адміністративну реформу.
Це й спонукало головних редакторів Е. Сеітбекірова, Д. Костову, Т. Андрієшу, І. Левітаса, С. Пантелюка, Є. Церунян звернутися листами по допомогу до Президента України Віктора Януковича, Голови Верховної Ради Володимира Литвина, Прем’єр-міністра Миколи Азарова, де, зокрема, зазначається:
«Звертаємося до Вас з надією, що питання, яке хвилює сьогодні нас, редакторів шести державних газет національних меншин і корінних народів, буде взято Вами під контроль і позитивно вирішено. Проблема, що назріла, ставить під загрозу програму, яка забезпечує міжнаціональний мир і злагоду в країні, програму, котра успішно діє з моменту проголошення незалежної України...
Ми, редактори цих видань, перебуваємо у ситуації заручників. У нас зобов’язання перед передплатниками, і ми видаємо газети, які розходяться по всій Україні, але у нас немає гарантій, що ми розрахуємося з друкарнями, експедиціями, орендодавцями і, звісно, з журналістськими колективами, які видають газети.
Без бюджетного фінансування ця програма — видання газет національних меншин — існувати не може.
Відсутність бюджетного фінансування ставить нас, редакторів цих видань, перед необхідністю зупинити вихід газет, що може негативно позначитися на іміджі України серед своїх громадян і резонансно відгукнутися на міжнародному рівні...».