Розчарована весна

Отже, про зростання економіки більш як на 5 відсотків, що не може не тішити. Бо це вже орбіта економічного одужання, на що вказують позитивні показники всіх галузей, надто переробних, і традиційно орієнтованих на експорт. Довгоочікуваний приріст доданої вартості зафіксовано на спорудженні нових об’єктів і в підготовці під забудову — це радує не менше за досягнення у машинобудуванні (майже на 60 відсотків проти січня—березня 2010 року). До кризи саме будівельна галузь неабияк формувала внутрішній попит на продукцію з металу, нафтохімії, скла, деревини, власне, багатьох підгалузей промисловості з машинобудуванням включно.

Нарешті показав перші скромні прибутки банківський сектор. Якби теорія збігалася з практикою, то ми мали б неабиякий інтерес інвесторів до будівельного бізнесу, до чого, власне, їх закликав новий закон про містобудівну діяльність, але такого інтересу не помічено. Процес оформлення документації під забудову і фінансування законсервованих об’єктів ніби завмер у момент, коли на ринку 16 мільйонів квадратних метрів недобудованого житла. Банкіри не проти «розв’язати» кредитні рахунки для забудовників, а Нацбанк — запровадити плаваючу ставку за кредитами як альтернативну обліковій. Це дає змогу зменшити її практично, але перед банками постає стіна судових заборон використовувати недобудови як заставу. Йдеться про операції з майновими правами, сферу, в якій теорії і практиці без хабарів дійти згоди важко. Так чи інакше, а ринок нерухомості, як на мене, ось-ось прокинеться від довготривалої сплячки, на що вказує позитивна статистика у сфері послуг і, зокрема, зростання номінальних зарплат у будівельній галузі на 30,8 відсотка проти відповідного періоду минулого року. Поза тим Прем’єр-міністр Микола Азаров, посилаючись на нестабільність світових фінансових ринків і зростання цін на нафту і нафтопродукти, не відкидає можливості другої хвилі світової кризи.

Що теорія не завжди збігається з практикою, наочно показав і новий Податковий кодекс, який більше відлякує, ніж привертає інвесторів. Приміром, заборона відносити на собівартість операції і послуги, які надаються платниками єдиного податку, фігурально кажучи, розірвала усталені зв’язки виробників цегли з виробниками піддонів для цегли. Або централізація підтримки виробників м’яса і молока на практиці загальмувала їхнє дотування. Кодекс відкоригують, бо віра у грядущий будівельний бум не підлягає корекції. Уряд теоретизує масштабно й на перспективу. Реформи — для щасливого майбутнього, а не сірих буднів. Бізнесу — сьогодні, громадянам — завтра. Соціальному захисту — п’ятирічний план! Тобто виносьте за дужки ВВП — і прикре зростання у рази негативного сальдо торговельного балансу (перевищення імпорту над експортом), і стрімке нарощування держборгу, і нестримне зростання споживчих цін... Але ця теорія суперечить практиці. Бо податкова реформа у квітні позбавляла людей робочих місць. Негативне торговельне сальдо примушувало на Великодні свята купувати білоруське вершкове масло, китайську гречку, польську картоплю, огірки та томати за цінами, які методично обскубували сімейні бюджети. А деякі компетентні заяви вражали своєю некомпетентністю. Про уніфікацію комунальних тарифів. Про боротьбу з цінами на бензин за допомогою безмитного завезення однією фірмою нафтопродуктів («Лівела» вже повертається!). І так далі, й тому подібне. Так низько, як у квітні, електоральні рейтинги партії влади ще не падали. Це засвідчили геть усі соціологічні служби.

У квітні уряд порадували відвідинами перші особи Російської Федерації — Дмитро Медведєв і Володимир Путін. Не шукайте іронії, бо, як мені здалося, насправді порадували, адже тверезий підхід офіційного Києва до пропозиції приєднатися до Митного союзу додав йому електоральних симпатій. Жодних офіційних документів не було підписано, але на публіку сказано доволі. Намір уряду переглянути формулу ціни на імпортний газ, повторюся, до такої ж міри бажаний, як нездійснений. З юридичного боку — розірвання газового контракту, укладеного на початку 2009 року, унеможливлюють його умови і специфіка розгляду справ у міжнародному суді. З комерційного — колосальна вигода російської сторони, яка зросла на порядок після ратифікації так званих «харківських домовленостей». З цих причин продуктивні переговори у квітні на рівні прем’єрів двох держав по суті не могли відбутися апріорі — і все обмежилося балачками. Через це і протести під стінами парламенту з вимогою денонсувати «харківські домовленості» сприймаються як рецидив незагоєної рани — закрили очі на Конституцію і віддали майже задарма на чверть віку в оренду свою територію! Наміри громадян майже ніколи не збігаються з планами влади, а тим паче коли в останньої сім п’ятниць на тижні. Це вже ми говоримо про готовність оцінювати активи НАК «Нафтогаз України» для пошуку найбільш вдалого формату спільного підприємства, а не «Газпром», попри законодавчу заборону прицінюватися до ГТС і попри здоровий глузд. Проілюструю свіжим прикладом. Укрзалізниця оголосила про намір наступного року в кілька разів збільшити обсяг замовлень на магістральні електровози для ХК «Луганськтепловоз», яку придбав російський «Трансмашхолдинг». Це стосується, зокрема, електровозів 2ЕЛ4 і 2ЕЛ5, які є розробкою Новочеркаського електровозобудівного заводу, котрий входить до складу «Трансмашхолдингу». Інакше кажучи, на «Луганськтепловозі» вироблятимуть тільки кузов і візок, а основну додану вартість формуватиме російське підприємство. Може, воно того варте, бо нові електровози відповідатимуть останньому слову техніки? Жодним чином. Тоді чому? Бо замовляє музику той, хто платить.

У квітні країна, а з нею разом і європейська спільнота згадували, як 25 років тому в Чорнобилі сталася безпрецедентна трагедія. За попередніми даними, Україна зібрала більш як 550 мільйонів євро на реалізацію проекту «Укриття» і будівництво надійного сховища відпрацьованого ядерного палива. Говорили знову про майбутнє і здебільшого — про гроші, але кожен мимоволі прислухався до себе, як у хвилину небезпеки. Це природно, бо ця небезпека складалася з мозаїки недалекого минулого — ядерних реакторів старого зразка, розвалу паралізованого СРСР, невідпрацьованих регламентів режимних об’єктів... А також із мозаїки вже нової доби — з дисбалансів енергоресурсів, дефіцитних кошторисів енергокомпаній, боргового сальдо-бульдо домогосподарств і країни, нескінченної черги заслужених і не дуже користувачів чорнобильських пільг... Прислухаючись до себе, я дійшов висновку, що Чорнобиль уже давно став «хлібним місцем» під напругою, свого роду годівничкою на ринку держзакупівель. У березні в першому читанні законодавці ухвалили законодавчі зміни, які прикривають від громадськості процедуру держзакупівель, ніби конфайнментом: про обов’язкове сповіщення конкурсу, аналіз цінових пропозицій або індикативні ціни вже не йдеться. Тим часом, нагадаю, загальний обсяг продукції і послуг за держзакупівлями торік сягнув 335 мільярдів гривень, що більш як удвічі перевищує показник попереднього року. Однак інформаційне тло у квітні глушило внутрішній голос, як кропива — незабудки. Запевняли про гарантії безпеки на 100 років уперед, як тут не прислухатися?