«Трагедія, що недавно сталася в Японії, нагадала мені про давно минулі, але навічно закарбовані в пам’яті тривожні дні Чорнобильської катастрофи», — каже мій давній друг, член міжнародного комітету захисту прав людини, відомий український журналіст Олег Петрович Гусєв (на знімку праворуч).
Тема аварії на японській АЕС підштовхнула мого співрозмовника до роздумів на його тему-коньок у журналістській професії.
«Дивлюся репортажі відважних колег-журналістів з Японії, а в пам’яті спливають далекі тривожні дні Чорнобильської катастрофи», — зазначає Олег Гусєв.
Те, квітневе, лихо захопило нас у різних куточках континенту, я перебував у тривалому закордонному відрядженні, а Олег Петрович із трагедією віч-на-віч зіштовхнувся в Чорнобилі, тоді він працював у Києві власкором великої газети. Здавалось, у житті він багато чого побачив, куди тільки не закидало його неспокійне журналістське життя. Він загартувався на «рингах» тривожної молодості, пережив стреси суспільних перебудов, одне слово, багато чого побачив на своєму шляху.
Від найпершого дня вибуху на АЕС під Києвом Олег Гусєв опиняється в зоні аварійного реактора і звідси один за одним видає тривожні репортажі. Удома в його архівах гори пожовклих журналістських блокнотів, пачки унікальних фото з місця трагедії. Олег Гусєв, поза всякими сумнівами, — рекордсмен серед журналістів пострадянського простору, котрі пишуть на цю тематику: з-під його пера вийшло вже аж 45 книжок!
А ще він чудовий фоторепортер. Довелося, і не раз, бачити його в «ділі». Увімкне, бувало, диктофон, паралельно обов’язково щось запише в блокнот, а потім витягне фотокамеру і знімає, знімає і знімає...
«Дивлюся по телевізору репортажі з АЕС «Фукусіма» і серце стискається від болю, в пам’яті оживають ті далекі тривожні будні біля реактора, що димить, четвертого блока в Чорнобилі, — продовжує Олег Гусєв. — Порівнювати, звичайно, ці дві аварії складно, їх розділяють десятиліття й технічні можливості. Щоправда, роботів і в нас використовували, але все-таки більше сподівалися на відвагу людей. В Україні все відбулося через нашу недбалість, в Японії — природний катаклізм, землетрус. Правда, в останні дні заговорили про якісь випробування секретної зброї, вибух водневої бомби, ну, не знаю, не знаю»...
У Чорнобилі Олег Гусєв знімав зруйнований реактор з відстані у 15—20 метрів! Практично перебував у зоні смертельної небезпеки, де рівень радіації був до 2500 рентгенів на годину!!!
«Як це? Хто ж вам дозволив туди пробратися?» — запитую співрозмовника.
«Усе просто, журналістська кмітливість, — каже Олег Гусєв. — Я діяв під прикриттям учених-фізиків знаменитого інституту Курчатова. — Вони показували стежку, де «менше радіації», дозволяли з «чистої» точки зробити кілька знімків і швидко вимагали покинути небезпечну зону».
Наступного дня ці чорнобильські репортажі Олега Гусєва читали мільйони людей.
«Якби був молодшим — рвонув би в Японію, передавати репортажі з місця трагедії, — сказав мені письменник. — Хоча в Японії, яка пережила атомне бомбардування Хіросіми й Нагасакі, я вже бував. До речі, про це згадую у своїй книзі «Відкритий ринг, або «Чорнобиль» і поранена ним планета — через журналістську лінзу»...
Коли заслужений журналіст України Олег Гусєв готував цей матеріал під враженням японської катастрофи, він оперативно увів у розділи своєї книги відомості про Японію, котра з 11 березня 2011 року бореться зі своїм атомним лихом, щоб книга потрапила до 20 квітня цього року й до Міжнародної конференції «Двадцять п’ять років Чорнобильської катастрофи. Забезпечення майбутнього. 20—22 квітня 2011 року, Київ, Україна».
Книга випущена письменником у столиці — першим у світі — другим виданням цього солідного твору з фотографіями під тією ж назвою «25 років віч-на-віч з «Чорнобилем».
Запитую Олега Петровича, чи продовжує він готувати і 26-ту «атомну» книгу?
Відповідь коротка: «Уже пишу». Автор склав уже два розділи, але про що сюжет — береже. «Поки що не скажу, бо ще з дитинства запам’ятав афоризм: «Скромний розум могутній уже тим, що ніколи не випинає себе на людях, тим самим надаючи їм можливість самостійно визначати його глибину».
— З великим задоволенням чекаємо на ваш твір, — сказав я.
Олег Петрович міцно потиснув мені руку.
Олексій ЛАЗУРЕНКО,журналіст.
