Із 1944 року Сидір Тимофійович Гаврилюк (на знімку), мешканець села Бондарівка Радивилівського району, живе з трьома осколками в тілі. Два — у шиї, третій — біля серця.
Два перші під час операції у госпіталі не помітили лікарі — з- поміж двох десятків, що вп’ялися у тіло солдата після вибуху міни. А третього, коло серця, — військовий хірург радив не чіпати, бо великий був ризик. Отак і прижилися три залізяки, як каже Сидір Тимофійович, у його тілі. Особливо дошкуляє близькосердечний — ще й погоду підказує: на її зміну починає поколювати під серцем. Чому воно так, 89-річний житель Бондарівки не може пояснити, але каже, що «осколковий» прогноз завжди точний.
Зустрітися із Сидором Тимофійовичем випало сонячного весняного дня, що благодатно впливав на «осколкового барометра» — ветеран почував себе добре, навіть піднесено, бо в райцентрі вдалося залагодити деякі клопоти. Ще й путівку на лікування у санаторій отримав. А як мова зайшла про війну, спохмурнів. Це й зрозуміло — у 1944 році пережив чоловік справжнє воєнне пекло.
— Хто потрапляв у піхоту, довго не протягував, — каже ветеран, — два-три бої, і наш батальйон оновлювався наполовину. Особливих втрат зазнали на Прибалтійському фронті. Тоді я дивом урятувався. Під час бою стріляв по німцях із «максима». Уже відбили атаку, а тут — міна. Розірвалася за кілька метрів. Усіх, хто був поруч, — наповал. «Максима» розтрощило — тільки ручки від нього в моїх руках зосталися. Отакого, непритомного, контуженого, мене доставили в медсанбат. А там лікарі з Божою поміччю зробили справжнє чудо — після тяжкої контузії поставили мене на ноги. Тільки трьох осколків не дістали. Хтозна, може, якби дістали, то для мене гірше зробили б. А так, слава Богу, живу, здраствую. За себе і, мабуть, за тих односельців, які були на фронті і яких уже давно в живих немає. Правда, останнім часом щось часто почав озиватись мій «барометр» під серцем. Не тільки поколює, а й поболює перед негодою. Треба його трохи полагодити в санаторії.
На здоров’ї Сидора Тимофійовича позначилася і його колгоспна важка праця. Три десятки років працював ковалем — викував не одну сотню плугів, змайстрував не один десяток возів. Пристарався дещо і для себе — нині в його господарстві є весь необхідний реманент для роботи в полі.
— Є чим працювати, — каже Сидір Тимофійович, — а де ж те здоров’я до роботи на землі? А в нас два земельні паї. От би їх тоді, як був молодим. Але тоді інша велася політика. Коли викорчували ліс, поставили на корчунку хату, накрили її цинковою бляхою, купленою на зароблені тяжкою працею гроші, то «доброзичливці» були вже тут як тут. Ви, мовляв, куркулі, вас до Сибіру треба. А на кому ж тоді трималася держава, як не на тих працьовитих куркулях?.. Тож був я за своє життя і куркулем, і солдатом, і ковалем. Завжди старався робити добро людям. Може, за це Бог дарував мені й друге, після поранення, життя...
Рівненська область.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
