Сировинною та енергетичною основою роботи величезної кількості потужних вітчизняних промислових підприємств є вугільна галузь. Українські шахти спрямовують свою продукцію на металургійні комбінати, енергетичні та комунальні підприємства, забезпечують вугіллям населення.

Тому від ефективної роботи вугільників багато в чому залежить і розвиток української економіки. Проте багато шахт в Україні досі збиткові, а шахтарі нерідко отримують зарплату, що не відповідає їх важкій і небезпечній праці. Однією з головних проблем таких шахт є неефективне управління ними.

Тому вже багато років пропонуються різні шляхи виведення галузі з кризи. При цьому пропонуються прямо протилежні напрямки — одні наполягають на повній приватизації шахт, інші, навпаки, ратують за повне, беззастережне і пряме підпорядкування вугільних підприємств уряду. Але світовий економічний досвід давно довів, що потрібно шукати золоту середину, коли і інтереси держави не обмежуються, і бізнес має можливість вільно і прозоро вкладати свої кошти, маючи впевненість в отриманні прибутку. Саме цим шляхом і вирішив йти уряд при реформуванні вугільної галузі.

Ще 4 квітня нинішнього року Кабінетом Міністрів України було прийнято принципове рішення внести зміни до «Переліку об’єктів права державної власності, які можуть передаватися в концесію». Нагадаємо, що цей перелік був затверджений постановою уряду ще 11 грудня 1999 року (№2293). Зокрема, тепер до цього списку додано два державні вуглевидобувні підприємства. Це «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит». До речі, ініціатива передачі цих підприємств в концесію йшла зовсім не від уряду або приватних інвесторів. У лютому колективи ДП «Ровенькиантрацит» та ДП «Свердловантрацит» самостійно звернулися до Міністерства енергетики та вугільної промисловості з проханням розглянути можливість залучення довгострокових інвестицій у формі концесії.

Варто відзначити, що ще у квітні минулого року профільне відомство розгорнуло активну кампанію із залучення інвестицій в галузь. «Для кожної з 126 шахт і шахтоуправлінь, що знаходяться в управлінні міністерства, буде розроблено інвестиційну програму, визначено вартість майна і необхідну суму інвестицій. Коли буде відома інвестиційна потреба підприємства, будуть підписуватися договори з інвесторами», — заявляв тодішній міністр вугільної промисловості України Юрій Ященко. Далі було скасовано, так і не набувши чинності, постанову попереднього уряду про продаж цілісних майнових комплексів 99 держшахт на аукціонах. А вже у червні в міністерстві було затверджено перелік із 63 перспективних шахт, де планувалося реалізувати інвестиційні проекти загальною вартістю 47 млрд. 300 млн. грн. Однак після адміністративної реформи і скорочення міністерства процес створення сприятливих інвестиційних умов у галузі уповільнився. Тому внесення «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» до списку підприємств, що передаються у концесію, стало важливим позитивним кроком для галузі, бо інвестори побачили, що держава ще не забула про свої обіцянки й програми.

Давайте згадаємо, а що ж таке концесія? У контексті вугільної галузі це надання уповноваженим органом влади дозволу іншій юридичній особі на створення, будівництво, а також управління об’єктом концесії. У даному випадку йдеться про вугільні підприємства. При цьому існує перелік обов’язкових вимог до інвестора. Зокрема, він зобов’язаний вкласти свої фінансові та майнові ресурси у модернізацію підприємства, відновлення техніки, поліпшення умов безпечної праці та соціально-економічну інфраструктуру підприємства. Також інвестор зобов’язаний забезпечити працевлаштування всіх працівників та створення нових робочих місць у кількості, передбаченій договором концесії. При передачі підприємства у концесію інвестор зберігає всі соціальні гарантії для працівників, передбачені колективним договором.

У концесію передається цілісний майновий комплекс, тобто без дроблення підприємства, і разом зі всією соціальною сферою — лікарнею, дитячим садком, клубом тощо. А ще концесіонер після підписання договору приймає на себе і всі борги, і зобов’язання підприємства. Це і сплата податків, і розрахунки з кредиторами, якщо такі є.

Але є одна головна відміна концесії від приватизації та оренди. Майно, передане інвесторові у концесію, залишається у державній власності, і після закінчення терміну дії договору воно повертається уповноваженому державному органу. Причому все нове і модернізоване обладнання також передається державі. Тобто договір концесії не є підставою для переходу майна з державної у приватну власність.

Багато експертів вважають, що на даному етапі, коли реформоване енергетичне міністерство коригує і доопрацьовує програму приватизації вугільних підприємств, саме концесія стане тим рятівним мостом між державою та інвесторами, який дасть змогу ефективно працювати підприємствам. Адже шахти повинні постійно розвиватися, інакше вони дуже швидко старі лави відпрацюють, а нових не створять. А це значить, що промисловість країни не отримає вугілля, а шахтарі залишаться без роботи і зарплати.

— Головними позитивними моментами передачі майна вугледобувних підприємств у концесію є те, що інвестор зобов’язаний буде вкласти власні фінансові ресурси, що забезпечить зростання видобутку вугілля, а отже, кількість робочих місць і розміри заробітних плат працівників теж зростатимуть, — вважає член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів, економіст Віктор Лисицький.

Крім того, засадничою перевагою концесії є закріплення за державою права власності на шахти, навіть після їх переобладнання. Це дасть можливість підійди до процесу приватизації спокійно, не побоюючись, що зволікання призведе до зниження продуктивності виробництва. «Концесія настільки давно відома форма державно-приватного партнерства, що наламати дров там важко. Це не якесь ноу-хау нинішнього уряду», — зазначив Віктор Лисицький.

Показово, що й представники бізнесу позитивно поставилися до ідеї Кабміну про передачу шахт у концесію. Так, за словами голови Асоціації приватних шахт «Український вугільний союз» Віктора Вишневецького, концесія є чудовим механізмом для залучення коштів у вугільну галузь України і відродження багатьох державних шахт. Адже ні для кого не таємниця, що в цілому вугільна галузь країни є дотаційною, а повномасштабна приватизація підприємств вугільної галузі, як показала практика, — процес тривалий і складний. А тому, поки готується приватизація, шахти варто здавати в концесію. Тим більше, що концесія давно і широко застосовується в усьому світі, причому саме у тих галузях, де потрібні серйозні інвестиції або освоєння нових родовищ, підкреслив Віктор Вишневецький.

Цікаво, що, незважаючи на те, що питання з концесією двох шахт ще остаточно не вирішено, багато фахівців упевнені, що це тільки перший крок. «Обмежуватися питаннями концесії тільки «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» не варто. В Україні існують підприємства, які також потребують фінансування — це і «Луганськвугілля», і «Макіїввугілля», ДВЕК, «Красноармійськвугілля», «Львіввугілля», — заявив член Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Віктор Турманов.

Депутат зазначив, що протягом останніх декількох років постійно скорочується державна підтримка вугільної галузі. Наприклад, за даними Міністерства вугільної промисловості, у 2010 році галузь мала потребу у 19,7 млрд. грн. державних коштів, але з бюджету було виділено лише 8,9 млрд. грн. Не краща ситуація і у нинішньому році. Замість необхідних 11 млрд. грн. було виділено лише 5,8 млрд. грн.

У цій ситуації саме концесія може врятувати вітчизняні державні шахти від збитковості і забезпечити виплату платні шахтарям.