Найцінніша реліквія для ветерана Великої Вітчизняної війни Василя Тихоновича Мельничука (на знімку) — іконка, яку дала мама, випроводжаючи його на фронт. Вона вберегла його в боях під Кенігсбергом, порятувала у 1945-му в протистоянні з японською армією. Оберігає й понині на дев’ятому десятку літ.
Василь Мельничук народився в селі Чекно, колись вчителював у Ярославицькій школі, що у Млинівському районі. Призваний у 1944 році на фронт, потрапив у саме пекло війни — під Кенігсберг, з яким пов’язана одна з найтрагічніших сторінок Другої світової.
— Три дні німець так бив, що навіть голови з окопу не можна було підняти, — згадує Василь Тихонович, — а піднімеш, отримаєш або кулю, або осколка. Водночас і відсиджуватися під постійним обстрілом негоже, треба було протидіяти ворогу. Ось тоді й проявила героїзм наша мінометна батарея. Ціною неймовірних зусиль нам все-таки вдалося прорватися крізь вороже кільце. А потім атакувати німецьку колону, яка доставляла боєприпаси, продовольство. Від неї фактично нічого не лишилося — мінометним вогнем ми її вщент розбили, тим самим дали можливість частині радянських військ перейти в контрнаступ.
За цей бій Мельничук отримав медаль «За відвагу». За інший — під Кенігсбергом — йому вручили орден Слави ІІІ ступеня.
— Саме ці дві нагороди для мене найдорожчі, — каже ветеран. — Друга, до того ж, по-справжньому окроплена кров’ю, тому що у згаданому бою отримав тяжке поранення — п’ять осколків вп’ялися у моє тіло. Слава Богу, вижив, пройшов через медсанбат — і знову на фронт... Переконаний, мамина ікона мене вберегла від смерті... Вона і зараз завжди зі мною.
Хима Мельничук дала іконку не тільки Василеві, а й Петрові, Сергієві, Трохиму, — усім чотирьом синам, які пішли на фронт. І всі вони — хто раніше, хто пізніше — повернулися додому живими. Ось тільки матері та батька на той час уже не було на білому світі. Вочевидь, каже Василь Тихонович, вони взяли на свою долю усі біди, які передбачалися на війні синам. І цієї великої туги батьківське серце не витримало.
смт Млинів
Фото автора.
