Минув рік, відколи Верховна Рада ратифікувала підписані Президентом Віктором Януковичем «харківські угоди» з Росією. Експерти полярно оцінюють наслідки. Говорять і про рятунок економіки, і про гендлювання національними інтересами.

— Більшість застережень справдилися, — каже науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко. — Сьогодні Україна сплачує за газ приблизно так само, як сусіди — держави Балтії, Угорщина, Туреччина. При цьому вони не мають політичних зобов’язань перед Росією. Головний аргумент нашого уряду — знижка у 100 доларів за тисячу кубометрів газу є вигідною — не підтвердився. За «харківськими угодами», з 2019-го до 2042 року Росія платитиме за перебування свого флоту в Криму 100 млн. дол. щорічно. Цього мало. По суті, Росія відшкодує знижки на газ, надані нам.

Директор українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов оцінює «харківські угоди» позитивно. На його думку, це великий прорив в українсько-російських відносинах, якого в Москві торік навіть не чекали. «Завдяки зниженим цінам вижило багато підприємств металургійної та хімічної промисловості, ми й далі можемо постачати продукцію за кордон», — переконує спеціаліст.

— Знижка — це піар-технологія, — заперечує експерт з енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко. — Після «харківських угод» Росія захотіла «бліцкригу» — об’єднати НАК «Нафтогаз» і «Газпром». Та наші олігархічні групи зрозуміли: якщо прийде російський монополіст, це загрожуватиме їхній власності. Нині ми маємо не знижку, а іншу форму оплати: гроші йдуть до «Газпрому» і російський флот базується тут.

На думку заступника директора Інституту світової політики Сергія Солодкого, українське керівництво ставило перед собою три цілі, підписуючи резонансні угоди.

— Хотіли скоригувати помилку Тимошенко, котра підписала невигідний газовий контракт у 2009-му. При цьому контракт не переглянули, тож зараз уряд ламає голови, як бути з цінами далі. Прагнули показати дружнє ставлення до російської сторони. Натомість виявили себе слабкими перемовниками, від яких можна вимагати подальших поступок. Тож тепер росіяни втягують нас до Митного союзу. Також хотіли поставити крапку в питанні флоту. Публічних конфліктів за останній рік не було, але закулісна напруга лишилася. Можна сподіватися, що «харківські угоди» стануть вакциною для подальших дій українського уряду. Принаймні поки що ми не вступаємо до Митного союзу.