Їх на подвір’ї у Лілії Попової аж дві тисячі
Громадянка Естонії Лілія Попова після десяти років проживання в США разом з чоловіком Олегом Андрійчуком приїхала на Вінниччину, його батьківщину. У селі Старий Пиків Калинівського району купили будинок і почали вирощувати домашню птицю. Найбільше мають півнів — дві тисячі (!). На обійсті багато качок, гусей, п’ятдесят індиків. Не тільки в селі, а й в районі, не знайдеться ще одного такого господаря, який доглядав би стільки птиці. Декого з односельців, щоправда, завидки беруть. Торік качок отруїли. «П’ятсот штук довелося закопати», — каже Лілія. Що це було отруєння, повідомив місцевий ветеринарний лікар — після того, як провели експертизу.
Домашня птиця — справжня стихія
— Решту качок вдалося врятувати, — продовжує пані Лілія. — У мене їх було більш як 600. Не повірите, кожній з тих качок, яка не відкинула лапки, я власноруч відкривала дзьоб і давала ліки. Олег, звичайно, допомагав. Домашня птиця — це моя стихія. Непросто доглядати за нею, коли її багато. Але я отримую таке задоволення, як ні від чого іншого.
У сусідки Лілії й Олега — тітки Катерини — на обійсті не більше двадцяти курок, є ще індики, гуси, качки. Поруч велике озеро. Чиї будинки близько до нього, то там обов’язково мають водоплавну птицю. Але ж не стільки, як у прибульців.
— Все село дивується з того, як Олег і Ліля дають раду такій фермі, — каже тітка Катерина. — У мене й десятої частини нема того, що вони мають, і то клопоту стільки, що на вечір все болить. А вони ж удвох, ніхто їм не допомагає. О п’ятій ранку вже на ногах.
— Я вам не можу пояснити, звідки у мене така любов до домашньої птиці, — каже пані Лілія. — Але жодного разу не пошкодувала, що взялася за таку справу. Чи не в Америці перейняла її? Ні! Там у нас був невеликий бізнес, але не такий, ми займалися прибиранням будинків. Кури, гуси, качки — мені це подобалося ще змалку. Пам’ятаю, в дитинстві все це бігало у нас на подвір’ї. Я теж з Вінниччини. Батьки переїхали в Естонію, коли була малою. Назад вже не повернулися. Там закінчила школу, отримала громадянство...
Гусак важить майже двадцять кілограмів
Незвичної породи гусака й гусочку пані Лілії подарував сусід Олександр Мельничук. Він часто їздить у відрядження. Звідки привіз їх, жінка не знає. Так само не знає, якої породи птиця. «Миколайович тільки пояснив, що це гуси, схрещені з лебедями, — згадує пані Лілія. — Не знаю, так воно чи ні, але на відміну від наших вони мають велику вагу. Зважували дорослих гусаків, підняти важко було. Один заважив 17, а другий — 18 кілограмів...»
Сім’я має власний інкубатор. Крім того, потомство висиджують квочки — кури, гуси, качки, індючки. У будинку в коробках щебече уже більше сотні курчат. «Поки ночі прохолодні, утримуємо їх в хаті, — пояснює Ліля. — Включаємо опалення, накриваємо коробки рядниною». У хліві обладнали місця для квочок. А півнів утримують у великій теплиці, спорудженій на городі. Зверху накрили плівкою, всередині встановили бантини...
Жінка мріє про власну птахоферму
— Не раз уявляю, якою ідеальною у мене була б птахоферма, — усміхається пані Ліля. — В якому розумінні? Я не годувала б птицю добавками. Саме цим відрізнялася б моя фабрика. Згодовувала б тільки натуральні корми. На великих фабриках дбають про одне — як дати більше м’яса. Яка його якість, це мало кого цікавить. Мені одного разу розповідали, що директор однієї такої фабрики для себе курей купує на ринку.
Ми ж не додаємо в корми жодних добавок. Правда, зерно дуже подорожчало. За тонну вже треба віддати 1900 гривень. До того ж наше птаство на волі. Щипає травичку, порпається в землі, а водоплавна птиця — днями на озері. Для гусей-качок дорога до води не закрита. Це людям з вудкою — зась, а птиці можна. Тому м’ясо з нашої птиці і з тієї, що утримується на великих птахофабриках, як кажуть, має велику відмінність.
Найбільш неприємний момент для хазяйки крилатого царства настає тоді, коли доводиться пускати птицю під ніж. Щоб уникнути цього, живність переважно спродують живою вагою. «Маємо у Вінниці постійних клієнтів, і здаємо їм птицю, — розповідає Олег. — Для себе залишаємо небагато, щоб вистачило на харчування. Позичаємо у сусідів автоклав, частину м’яса консервуємо у банки, деколи варимо м’ясо, як кажуть, з свіжої курочки чи гусочки.
Співрозмовники в один голос стверджують, що наші харчі не можна порівнювати з тими, які споживають американці. «Ми на собі це випробували, — запевняє Ліля. — Повірте, що такого м’яса, яке маю нині, за десять років перебування в Америці не їла жодного разу. Нехай би мені обіцяли золоті гори, назад в Америку нізащо б не повернулася. Гляньте, які тут гарні місця. Зелень навкруги — аж очі вбирає. Величезне плесо ставка виблискує на сонці. Повітря, як бальзам, надихатися не можна. За океаном у таких місцях живуть хіба що мільйонери...»
Не дають ні жити, ні працювати
Втім, не все добре в приїжджих. Господарі, в яких купили будинок, виявилися не такими, якими їх сприйняли Ліля й Олег. «На будинок досі не повністю оформлені документи, — пояснює Олег. — Ті, хто нам його продав, придбали будинок, оформивши його за договором дарування. Щоб нам продати, їм треба все владнати в нотаріуса, БТІ. На це потрібен час. А нам жити ніде. От і домовилися, що частину коштів сплачуємо, а решту повернемо тоді, коли будуть готові документи на будинок».
Через рік господарі звернулися з позовною заявою до суду, що в їхньому будинку живуть чужі люди. Вимагали через суд або виселити, або щоб повністю розрахувалися за будинок.
— У нас гроші були з самого початку, коли домовилися про купівлю хати, — каже Ліля. — Я взяла з собою кошти на суд, поклала перед суддею і кажу: «Ось, будь ласка, ми готові хоч зараз розрахуватися. Але дайте документи на будинок». Після цього позивачка відкликала свою заяву. Одного вечора біля будинку зупинилася іномарка. Перше, що зробили четверо дужих хлопців, які вийшли з машини, зняли номерні знаки. Ворота були зачинені. Вони перелізли через паркан і почали вимагати повернення грошей. Слідом прийшла господарка будинку.
Під погрозами, в Олега і Лілії відібрали 61 тисячу гривень. За цим фактом порушено кримінальну справу. Це підтвердили у відділі зв’язків з громадськістю обласної міліції. Приїжджі стверджують, що мають підстави не довіряти місцевим міліціонерам. Тому пані Ліля звернулася по допомогу в Консульство Естонії в Києві, а також написала заяви в МВС та Генпрокуратуру України. Із столиці уже приїздив міліцейський чиновник...
Вінницька область.
Фото автора.
