Дореволюційне буття

І взагалі, чи бачили академіки, як пенсіонери засівають свій клаптик землі? Ні? Поїдьте в село й переконаєтеся, що вони повернулися в дореволюційне буття... Торба через плече й кидають зерна в землю, а потім волочать, запрігшись у борону. А  якщо сил уже немає тягти борону — волочать граблями! Або хто знає про те, що в деякі шкільні бібліотеки художня література для позакласного читання не надходила за всі роки незалежності.

Важко повірити в те, що навіть колишні колгоспи-мільйонери, тобто ті, які мали річний прибуток у кілька мільйонів рублів, нині розграбовано. Але це так. Яких же заходів тоді вживали наші академіки, коли така галузь, як сільське господарство, основа основ для України, гинула?!

На початку незалежності в Україні, уже будучи пенсіонеркою, я цілий місяць провела в США. Запросили мене не в гості, а була розроблена велика програма, завдяки якій я ознайомилася з діяльністю фермерських господарств. Про це я не раз писала в пресу й видано книжку «Я не скажу про всю Америку». Розумію, що все, чого досягла ця країна, у нас неможливо використовувати, однак, багато чого прийнятне. Наприклад: у цій багатій країні вміють ощадливо споживати електроенергію. Я бачила артезіанські свердловини (вода на глибині до 300 м), які працюють від вітряків на механічних приводах і не тільки у дворах фермерів, а й у степу, де облаштовано водопої для великої рогатої худоби. (А у нас багато жителів сіл живуть на привозній воді). Вода набирається в резервуар, створений за принципом наших ванн, тобто її надлишки стікають в озерце, обгороджене колючим дротом, щоб корівка не могла напитися з нього й не захворіти, а пила б тільки з резервуара. Принаджують череду до водопою мінералами. Їх насипають періодично у вивернуті старі скати від тракторів. Вони не гниють. Важко це робити, але ощадливо. У науково-дослідному інституті, типу нашого Одеського селекційного, якщо його об’єднати з дослідною станцією, на пасовищах, як і на 30-тисячному комплексі з відгодівлі ВРХ, жодної мухи. Учені порахували, що худоба за добу втрачає від настирливих мух не менш як 7 кг приросту ваги. А як у нас?..

Я бачила там (щоправда, нині є й у нас, особливо імпортні) легкі трактори, а не гусеничні, які утрамбовують землю. Хіба наші вчені не могли до цього додуматися...

Американські вчені знали, що енергоносії з кожним роком дорожчатимуть, і утримання ВРХ на просапних землях стане невигідним. Тому ще в середині минулого століття запропонували фермерам (штат Небраска) нерентабельні, тобто землі з низькою врожайністю не обробляти, а відновлювати колишні, натуральні луги. Мабуть, уже тоді зорані землі різко відрізнялися від тих лугів, які не «бачили» плуга. Держава таким фермерам їхні збитки відшкодовує.

А ми свої неугіддя віддали під шестисоткові наділи городянам, замість відведення під випас худоби. Тепер ледве чи не половина ділянок заростає бур’янами. У найліпшому разі, споруджено «хатинки», які пустують три чверті року. А череду ніде випасати. Напевно, вигідніше завозити перемерзлу яловичину чи ніжки Буша із-за бугра.

Не можу стверджувати, що це так, але американські фермери пояснили, на які кошти у них утримується Науково-дослідний інститут. З’ясувалося, на кошти фермерів. Фермери, використовуючи науку в своєму виробництві, і переконавшись у прибутковості від їхніх розробок, таких учених фінансують. Але якщо вчений бездарний, скликається фермерська рада, де виноситься відповідне рішення і бездара залишається без оплати праці. Наші ж учені забезпечуються й не погано державою. Тому їх не хвилює, впроваджується їхня розробка чи ні.

І ще такий факт. Сільське господарство в США обов’язково одержує державну дотацію, особливо тваринництво, а якщо фермер займається скотарством у горах, та ще його худоба відгодовується на природніх кормах, такий фермер податок не платить, крім того, його господарство одержує доплату від держави.

Фермер-початківець платить мінімальний податок. Йому дається кредит під мінімальну ставку. А також сільгосптехніку він купує без ПДВ.

Над цими питаннями в Америці працюють учені разом з урядом. У США ніколи не планували втрати зернових в 30 відсотків під час жнив, як це робилося у нас, це точно. Сама переконалася. Після проходження комбайна на землі — жодного зернятка.

Розкажіть, будь ласка, коли ми перестанемо стояти з шапкою в Єгипті, Ізраїлі, Туреччині, де землю й землею не назвеш. Глина та каміння. Що робиться для нашого селянина, щоб йому було вигідніше утримувати корову, свиню, до чого селянин звик за багато поколінь. Або назад заберемо в нього землю й віддамо іноземцям, замість створення умов для життя й праці свого селянина. Нам, щоправда, обіцяють через десять років райське життя. Тільки чи виживе село, якщо закриємо школи, пошти, світло будемо відключати на кілька годин на добу?! Важко повірити в те, що ми «запануємо».