Нут — для Ізраїлю, огірки — для Іраку?..

Обидві сторони надзвичайно зацікавлені у ній. Українці насамперед через те, що у такий спосіб підстрахували себе від ризиків. Передусім кредитних. Господарству не раз доводилось позичати у банкірів, і тепер воно користується майже півторамільйонною позичкою. Але з огляду на нестабільність вітчизняної фінансової системи та високі ставки не хоче набирати на себе надто багато кредитних зобов’язань. Зате ізраїльські партнери запропонували фінансову підтримку, забезпечили насінням та усім необхідним для вирощування культури без будь-яких додаткових зобов’язань для українців. Головне — аби урожай належної якості був вирощений на екологічно чистій території.

Та найбільший свій зиск господарство бачить у тому, що вже сьогодні йому відомо, хто і за якою ціною купить вирощену ним продукцію. У себе ж дома ніхто таких гарантій щодо жодної культури дати не може. Вже одинадцятий рік поспіль на трьох тисячах гектарів тут вирощують пшеницю, ячмінь, соняшник та сою. Працюють у кілька змін, використовуючи кожну погожу годину: сіють, підживлюють, захищають культури від хвороб та шкідників. Але прогнозувати, якими будуть результати цієї праці, не беруться.

Свої надії на вигідне партнерство з іноземцями мають і в Дунаєвецькому районі. До підписання угод з чітко визначеними цінами і графіками поставок ще не дійшло. Але попередньо керівники області з’ясували у представників делегації з Іраку, що в тамтешніх краях не відмовилися б від великої партії квашених огірків. От тільки до конкретної реалізації цих намірів шлях непростий.

Насамперед треба визначити, хто вирощуватиме огірки. Адже в області вже давно немає спеціалізованих господарств, що займалися б городництвом. Практично весь овочевий асортимент вирощується в господарствах населення. Тож і тепер планується, що за погодженням з сільськими громадами огірки виростять на своїх присадибних ділянках і здадуть на переробку дунаєвецькі селяни.

Люди не проти такого заробітку. Але час посівної спливає швидко, а поки що конкретних домовленостей хто, скільки і по чому здаватиме свій урожай, немає. Не розв’язана і ще одна проблема: де кваситимуть український делікатес. Адже Дунаєвецький консервний завод, який успішно консервував городину ще за радянських часів, вже не перший рік простоює. Непросто відновити виробництво, а практично підняти його з нуля — таке завдання стоїть сьогодні. До того ж видно, що самотужки це зробити не вдасться, потрібна інвестиційна підтримка. Одне слово, навіть за того, що іракці пропонують непогану ціну за соління, підраховувати прибутки ранувато.

— Але в тому, що прийшов час демонструвати наші можливості, просувати український врожай на світових ринках, можна не сумніватись, — переконаний голова облдержадміністрації Василь Ядуха, який і став одним з ініціаторів запровадження в області пілотного проекту Європейського Союзу «Підтримка сталого регіонального розвитку України».

Уже розроблено інвестиційний паспорт та 65 пропозицій, які направлені більш як у три десятки країн. Активні переговори щодо поставок продуктів харчування з області ведуться з Росією, Арабськими Еміратами та Іраком. Подоляни зваблюють потенційних інвесторів та покупців передусім родючими чорноземами, цілющими водами, а значить, можливістю отримати екологічно чистий врожай. Але навіть якщо додати і величезний потенціал дешевої селянської робочої сили, цього, швидше за все, буде замало, щоб відвоювати для українських товарів місце на світовому продовольчому ринку. Одвічні проблеми, як то належна якість сировини (і рослинної, і тваринної), високі стандарти переробки, можливість пакування та зберігання вже готового продукту, так і залишились невирішеними для вітчизняного товаровиробника. Тому можна припустити: навіть тим, кому вдасться домовитись про експортні поставки, доведеться обмежитись лише сировиною, а не готовою продукцією.

У цій ситуації активність і місцевої влади, і керівників окремих господарств у налагодженні партнерських стосунків зрозуміла: аби забезпечити прибутки і хоч якусь фінансову стабільність, вони готові хапатись за будь-які замовлення. Але чи вимальовується в цьому хаосі загальнодержавна аграрна політика? Принаймні розробити її і застосувати в окремо взятому господарстві, районі і навіть області навряд чи вдасться.

Хмельницька область.