Зони відчуження сьогодні живуть своїм життям. Тут немає сільрад, шкіл, поліклінік, аптек, магазинів, але є люди, які повернулися до рідних хат, щоб там помирати, одружуватися й народжувати дітей. Тільки в Житомирській області в населених пунктах, які підпадають під обов’язкове відселення, нині мешкають 111 дітей. Там розвивається місцевий бізнес, туди надходять інвестиції (іноді навіть іноземні), реалізуються серйозні соціальні проекти. І все це здійснюється поза рамками чинного законодавства. За 25 років, що минули від часу Чорнобильської катастрофи, розв’язати проблему, пов’язану із «самоселами», так і не вдалося.

Проте коштів на виконання всього комплексу чорнобильського законодавства державі бракує. Отже, можна казати, що й тут наявні закони нехтують. Скажімо, тільки в Житомирській області суд задовольнив позови чорнобильців, яким заборгували компенсації, на 584 мільйони гривень. І вже є прецедент, коли такі позови підтримав Європейський суд.

Тож нині в суспільстві триває дискусія, причину якої зрозуміти легко, а ось результати передбачити важко. Якщо закон не вдається виконати, то, може, варто його змінити? У Міністерстві праці та соціальної політики України переконані, що настав час переглянути чорнобильське законодавство. Особливо в частині, яка стосується виплат постраждалим від аварії, адже нині пільги та компенсації, становлять істотну частину держбюджету. Проте під час «круглого столу», який відбувся нещодавно в Інституті стратегічних досліджень, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народний депутат першого та другого скликань Володимир Яценко зауважив, що в найважчі з економічної точки зору 90-ті роки чорнобильські виплати здійснювали регулярно. Нині кількість постраждалих зменшилася (з 3,7 до 2,2 мільйона). То в чому проблема? На думку Володимира Яценка, відповідь на це запитання слід шукати в управлінні, а точніше, у відсутності єдиного управління, яке керувало б (як це було раніше) всім комплексом чорнобильських проблем. У тому числі і медико-санітарним забезпеченням постраждалих.

Водночас, як зауважив заступник міністра праці та соціальної політики Костянтин Ващенко, 74 мільйони гривень (річна сума, передбачена законом на чорнобильські виплати) абсолютно непідйомні для бюджету. Отже, глухий кут?

Одним із виходів із ситуації виконавча влада вбачає перегляд принципу надання пільг та скасування статусу «радіоактивно забруднені» на певних територіях. На переконання ініціаторів таких змін, ці заходи сприятимуть відродженню депресивних територій, в які протягом 25 років держава вкладала чималі суми. Таку ідею підтримують і місцеві органи самоврядування. Так, навіть у Народицькому районі Житомирської області нині діє два підприємства з іноземними інвестиціями. Є чим пишатися, що й казати.

Та ось біда, продавати продукцію, вирощену або вироблену на заражених територіях, проблематично. Приміром, нещодавно зірвався контракт з польським бізнесменом, який хотів побудувати фабрику із заморожування овочів і фруктів. Та дізнавшись, що місце — в зоні забруднення, відмовився від контракту. Мовляв, хто ж тоді цю продукцію купуватиме?

Микола Олещенко, перший заступник голови Житомирської облради, який, до слова, підтримує ідею перегляду зон забруднення, визнає: якщо 1991 року в зоні відселення працювали 171 фахівець, що заміряли радіацію, то нині таких — 10.

Як не раз заявляв у ЗМІ народний депутат Іван Заєць, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, точної карти радіаційного забруднення населених пунктів України сьогодні немає, оскільки протягом останніх двох років їх дозиметрична паспортизація не здійснювалася.

Отже, на це в держави також не було коштів. Прибічники перегляду зон посилаються на результат дворічної давнини. Щодо свіжої інформації, то, за словами директора департаменту у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи МНС Світлани Линник, розраховувати, що до кінця року таку паспортизацію буде завершено, не варто. До слова, МНС також не радить поспішати з такими кардинальними змінами. У будь-якому разі це можна буде зробити тільки після ретельного обстеження території вітчизняними та зарубіжними фахівцями.

Окрім того, в Україні вже кілька років не здійснювали дезактивацію земель, забруднених радіацією. І на це також бракує коштів. Радіоактивний цезій досі потрапляє із ґрунту в рослини, молоко, м’ясо... На думку фахівців, найбільш забруднена радіонуклідами сільгосппродукція, вирощена в Рівненській області, окремих населених пунктах Житомирської та Волинської областей. За словами директора НДІ сільськогосподарської радіології Валерія Кашпарова, останні два роки держава не виділяла на очищення цих територій жодної копійки. На думку науковця, ситуації можна було б зарадити, закупивши фероцин, препарат, який повністю виводить із ґрунту та живого організму радіоактивний цезій.

Звичайно, в 25-річчя трагедії хочеться відрапортувати, що все найстрашніше вже позаду, що в чорнобильській зоні сталися значні зміни: частково внаслідок вжитих заходів, частково завдяки природним процесам. Але навіть видаючи бажане за дійсне, не слід забувати: перш ніж переглядати зони радіоактивного забруднення, слід згадати, що досі не розв’язано питання зі спорудженням нового укриття над саркофагом... Досі не перепоховано зібраний у перші роки радіоактивний ґрунт. Ці поховання щовесни підтоплюють підземні води, що пізніше потрапляють через Прип’ять до Дніпра... З 2008 року не фінансується бюджетна програма «Радіологічний захист населення й екологічне оздоровлення територій, що піддалися радіоактивному забрудненню»...

...У ці дні до Києва прикута увага всього світу, бо тут відзначають 25-ту річницю аварії на ЧАЕС. Поки що це найбільша ядерна катастрофа за всю історію використання мирного атома. Хоча історія — то для світу. А для нас — це завжди буде сьогодні.

Фотоетюди Олександра КЛИМЕНКА.