Позавчора в Києві пройшла міжнародна конференція країн—донорів Чорнобильського фонду. 
Її учасники пообіцяли виділити Україні на добудову об’єкта «Укриття» понад півмільярда євро. Утім, багато фахівців зазначають, що кошти найчастіше витрачаються нераціонально, а деякі першочергові заходи взагалі не фінансуються. Зокрема, давно зупинено дослідження процесів, що відбуваються всередині саркофага. Вони також побоюються, що замість перетворення ЧАЕС на безпечну систему, коли з неї має бути вилучено й захоронено паливо, можуть обмежитися лише будівництвом чергового купола. До того ж завершення будівництва «Укриття» перенесли чомусь із 2013-го на 2015 рік — нібито через великий обсяг робіт: узгодження тендерів, ліцензування тощо.
Стурбовані станом справ і фахівці, що пройшли Чорнобиль, які днями представили громадськості книжку своїх спогадів «Живі, поки нас пам’ятають». У неї ввійшли 12 розповідей безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС про життя й роботу в позамежних умовах, а також про перспективи життєдіяльності зони та її вплив на нинішнє і прийдешнє покоління. Ці люди в різний час і різною мірою зіткнулися з Чорнобильською катастрофою та об’єктом «Укриття», але всі вони одностайні в думці: головний урок трагедії не винесено досі.
— А він полягає в тому, щоб почати щось робити на попередження. Але поки що питань по об’єкту «Укриття» не менше, ніж 25 років тому. Коли буде побудовано новий безпечний конфаймент? Які системи контролю й безпеки він міститиме? Скільки коштуватиме його експлуатація? Як будемо розбирати нестабільні конструкції і чи треба це робити? Як вилучатимемо паливовмісні маси і ядерне паливо? Як і де все це зберігати? Ні на одне із цих запитань, — каже колишній директор об’єкта «Укриття» Валентин Купний, — немає відповіді. Бо невідомо, що взагалі відбувається в цій закритій зоні: які там хімічні реакції, в якому стані паливо і скільки його взагалі.
— Свого часу консорціум «Техноцентр» розробив технологію діставання всіх матеріалів, — нагадує Володимир Токаревський, доктор фізико-математичних наук, професор, заступник генерального директора з науки і нових технологій Української державної корпорації «Родон», — ми навіть виграли тендер. Але тут стало очевидно, що певні сили проштовхують ідею нового саркофага «Арка». У підсумку було ухвалено рішення його будувати. На цьому наполіг Європейський банк реконструкції та розвитку. І всі взяли під козирок. Так відклали питання про паливо. Але «Арка» — це локалізуюче обладнання і не більше. Проте наші керівники чомусь уважають, що побудують — і справа буде зроблена. А насправді ми залишаємо проблему відкритою своїм дітям та онукам.
Фахівці також зазначають, що експлуатація нового укриття буде виливатися щорічно в дуже значну суму. І це треба буде оплачувати з бюджету. Чи вистачить податків на такий дорогий проект?
Проте, як зазначають фахівці, нині боротися з «Аркою» безглуздо — рішення вже прийнято. Важливо, щоб її можна було використовувати якщо не для вилучення паливовмісних мас, то хоча б для їхнього переведення в контрольований стан. Проблема сама по собі не зникне. І думка, що хімічні елементи розпадуться, помилкова. «Стронцій, звичайно, розпадеться, але що робити, наприклад, із плутонієм? — запитує Володимир Токаревський.
До розв’язання проблем повинна підштовхнути й ситуація в Японії, яка ще раз нагадала людству, що з атомом треба бути дуже обережними. Водночас ще один ліквідатор аварії, котрий був дозиметристом, а потім оператором, Олександр Купный, укладач книжки «Живі, поки нас пам’ятають», вважає, що інтерес до чорнобильської теми в Україні, на жаль, виникає тільки напередодні чергової річниці.