До вас, панове, не йде бізнес? А чому? або Як львівські чиновники втратили «Буковель»

Ви каталися на лижах у «Буковелі»? Ще пару років тому біля села Поляниця шуміли смереки, навіть не було нормальних доріг. Мало хто знає, що інвестор спочатку поклав око на Славськ. Тільки йому таку ціну заломили, що легше виявилося збудувати гірськолижну базу на голій горі у важкодоступному районі, ніж задовольнити чиїсь непомірні апетити.

Завдяки зажерливості львівських чиновників Франківщина отримала першокласний гірськолижний курорт. І нині вся Україна знає «Буковель».

Львівщині залишився Славськ з розбитими дорогами і хаотичною забудовою.

Останніми роками нові підприємства дедалі частіше відкривались у сусідніх областях, ніж на Львівщині. Доходило до того, що підприємці втікали з міста Лева й перереєстровувались в інших містах. Так зробила міжнародна корпорація, якій належить знаменита «Львівська пивоварня», яка торік отримала прописку в Запоріжжі. Львівське пиво тепер пахне Хортицею. Від того бюджет Львівщини щорічно втрачає 20 мільйонів гривень.

У владних та контролюючих структурах у нас засіли чиновники, які вважають, що владне крісло зобов’язує, щоб з ними ділилися прибутками.

Як буває часто на практиці, автору цих рядків розповів відомий львівський бізнесмен, який придбав підприємство з переробки сільськогосподарської продукції.

Завод у глибинці загинався. Потребував інвестицій та модернізації. Бізнесмен вніс перший транш — близько 100 тисяч доларів, і цехи запрацювали. Зібрав районне начальство і накрив «поляну». З владою треба ж наводити контакти.

Після третьої чарки до бізнесмена підходить начальник міжрайонної податкової інспекції з несподіваною пропозицією:

— Без моєї підтримки не зможеш вести бізнес у нашому районі. Треба ділитися.

— Жодних проблем. Знаєш, скільки я вклав у завод? Я тобі його дарую. Кидай, голубе, податкову й працюй, — запропонував бізнесмен.

Чиновник не захотів прийняти такий подарунок. Відмовився. Бізнесмен виявився міцним горішком. Принципово хабарів не давав. Знаходив друзів, які допомагали приструнити ненаситних чиновників.

Останній свіжий факт: за хабар у 120 тисяч доларів затримали групу чиновників разом з головою Турківської райдержадміністрації Львівської області. З’ясувалося, львівський бізнесмен хотів спорудити в гірському районі базу відпочинку. Просив виділити два гектари землі. У депресивному районі, який виживає з дотацій уряду, повинні за руки й ноги тягнути бізнесменів у свій край. Це нові робочі місця. Надходження в місцевий бюджет. Натомість сидить за чиновницьким кріслом ненаситний хапуга і вимагає мзду за свою закарлючку. Що люди страждають у гірському районі від безробіття — нікого не цікавить.

Півроку тому за хабар затримали голову Жовківської райдержадміністрації.

За 20 років незалежності виросло нове покоління чиновників, з яких 10 відсотків працюють на державу, а 90 — на себе. Така проза життя.

«Дикий капіталізм» і жадоба до збагачення зробили львівських чиновників найодіознішими в регіоні. Міркуйте самі: рекет забирав до 10 відсотків, а чиновники до 30 — у вигляді «відкатів», поборів та «кришування».

Коли в город міського голови Львова Андрія Садового кинули камінець, що апетити чиновників беруть гору над здоровим глуздом, той прокоментував досить своєрідно: собаки гавкають, а караван йде. Виникає запитання: куди йде львівський чиновницький караван? Схоже, він вже давно приплив і тоне.

На Львівщині корупція набула більш загрозливих масштабів, бо тут завжди крутилися шалені контрабандні капітали. Було звідки брати гроші на хабарі й чим ділитись. 60 відсотків економіки краю — в тіні. Виявляється, так легше зберегти свої капітали від поборів.

У західному регіоні процвітає малий і середній бізнес. Якщо в Донецьку чи Дніпропетровську плаває 5—10 «китів»-олігархів, то в нас кілька тисяч «щук».

Воювати податківцям та митникам з олігархами боязко — це не бізнесмени середньої руки. Тому побори і хабарництво набули на Львівщині більш загрозливих масштабів, ніж деінде. На Львівщині можна назвати не так багато підприємств, де не платять хабарів. Це завод «Леоні» зі 100 відсотками німецьких інвестицій. Німці запровадили прозору бухгалтерію, платять тільки офіційні зарплати. На 25 відсотків вищі, ніж в середньому в регіоні. Якщо «Леоні» хтось створює проблеми, німці доходять аж до Президента України. Хабарів принципово нікому не дають.

Після того, як головою Львівської ОДА став генерал-лейтенант міліції Михайло Цимбалюк, ледь не щотижня затримують когось на хабарництві. Суддю, голову райдержадміністрації, податківців, митників, начальників слідчих відділень міліції. Але поки що хабарників це не зупиняє.

Справжні війни розпалюються на Західному кордоні, який впродовж останніх років ділили між собою свої та чужі. Що приховувати? Галичина, де половина підприємств не працює, а друга половина в тіні, завжди жила і годувалася з-за кордону.

Свої возили контрабанду сумками і «бусами», а чужі, зі столичним прикриттям — фурами та ешелонами. Так тривало до останніх виборів, після яких відпрацьована роками система дала збій.

Тисячі автомашин тільки на Львівщині щодня минають три найбільші в Україні митні переходи — Шегині, Краковець та Рава-Руську. А ще на заході є Чоп, Ягодин і Вадул-Сирет — справжній золотий клондайк. Мільйони доларів лежать на розбитих українських прикордонних дорогах.

За контрабандні гроші виростали особняки біля кордону, діти навчалися в престижних вищих навчальних закладах, купувалися квартири в обласних центрах.

Контрабандні шалені гроші — це теж українська економіка. Люди мали роботу, бо хтось будувався, хтось щось купував.

Після виборів у Західну Україну примчали столичні «меліоратори» з однією метою — висушити фінансові потоки. Повивертали на кордоні усі сумки і показали, скільки треба данини збирати.

Схоже, митники замахнулися саме на фінансові потоки Галичини. Після того, як поламали на кордоні злочинні схеми, коли контрабанду гнали фурами, вся репресивна машина накинулася на галичан.

Зайвий кілограм польської гречки відбирають. Двері змушують розпилювати навпіл, бо можна перевозити лише 50 кілограмів. Влада хоче збудувати на Львівщині зразково-показову митницю. Щось подібне на показові колгоспи в часи застою, куди возили партійних бонз та гостей.

Можливо, на Львівській митниці частково зменшать контрабандні потоки. Та вони нікуди не зникають, вже йдуть в обхід на Ягодин і Чоп.

Поки що всі імітують бурхливу боротьбу з хабарництвом і корупцією. Але воюють лише з наслідками, а не причинами.

Правда в тому, що 5 відсотків корупціонерів змушують танцювати під свою дудку всю Україну. Саме така кількість, згідно з соціологічними опитуваннями, погрузла в корупції. І нема на то ради, бо владні структури такий стан, мабуть, задовольняє. Усіх, крім середньостатистичного українця, якого на кожному кроці обдирають як липку.

Найбільша заслуга нинішньої влади, що виробили достатньо закордонних паспортів і залишили відкритими кордони. Найактивніші плюнули на бардак і виїхали на заробітки. Хто назавжди, хто тимчасово. Якби найактивніші залишались би вдома, ми б мали зовсім іншу державу. Країна б тоді не мовчала і спокійно не спостерігала, як п’ять відсотків корупціонерів і хабарників знущаються з 95 відсотків українців. Жодні закони їх не зупинять. Тільки тиск знизу й несприйняття суспільством корупціонерів допоможе переломити ситуацію. В Україні в усі часи тих, хто кидав виклик суспільній моралі, навіть на поріг не пускали.

Нині корупціонери сидять в президіях і стоять на почесних місцях в церквах, бо вони «меценати». Як заробили гроші ці люди, нікого не цікавить.

Миколу Кмітя, коли той обіймав посаду голови Львівської ОДА, власкор «Голосу України» запитав: чи з вашим приходом змінився моральний клімат в регіоні?

І почув у відповідь: я зразу не здогадався про що йдеться. Моральний клімат регіону — це перша складова, з якої починає своє діло кожний бізнесмен. Перед тим, як йти в будь-яку область, він зустрічається з колегами і ставить стандартні запитання. Прокурор чесний чи нафарширований? Суди судять по закону чи по прейскуранту? Начальник міліції збирає з підопічних данину? Як поводяться кримінальні угруповання? Голова ОДА бере хабарі чи заробляє на посередництві й лобіюванні бізнесу?

Схожий перелік запитань про податкову й митницю. Після чого кожна ділова людина вибудовує свою лінію поведінки. Або закладає в проект до 10 відсотків на хабарі, або створює професійну юридичну службу. Або, взагалі, оминає боком хабарницький регіон, і йде туди, де сприятливіші умови для бізнесу.

В Ердінгу, де найменше в Німеччині безробіття (2,5 відсотка) — це невеличке містечко з 32 тисячами населення біля Мюнхена — автор цих рядків запитав у заступника бургомістра з маркетингу Гюнтера Пеха, як вони потрапили в когорту передовиків? Рецепт виявився доволі простий: «У Німеччині міста змагаються між собою, хто створить найкращі умови для бізнесу».

Останніми роками Львів серйозні бізнесмени оминали. Чи не тому середня зарплата в обласному центрі, де потужний науковий та промисловий потенціал, всього лише близько двох тисяч гривень. У чотирьох районах Львівщини зарплата більша, ніж в обласному центрі. Десятки тисяч жителів міста на заробітках у сусідніх країнах.

Дивує одне: у міській та обласній раді — половина бізнесменів. У них багато важелів, аби наступити на хвіст чиновникам-хабарникам. Але поки що жодного кроку в цьому напрямку не зробили. Свої проблеми розв’язали, а далі якось воно буде.

Ось це, панове, відповіді на поставлені запитання. То чому до Львова не йде бізнес?