Саме так визначають проблему оптимізації навчальних закладів в області, і стосується вона насамперед сільських шкіл. Адже диспропорція між кількістю сільських та міських шкіл, а головне — числом учнів в них, доволі істотна. Якщо на обласний та районний центри припадає 183 школи із більш як 82 тисячами учнів, то у 743 сільських школах навчаються лише 55 тисяч дітей. Зрозуміло, що переважна більшість останніх — це невеличкі навчальні заклади із мінімальною кількістю школярів.
Зате витрати на їх утримання, оплату комунальних послуг, виплату заробітної плати повноцінному штату викладачів залишаються чималими. Саме це стало основною причиною закриття обтяжливих для бюджету маленьких шкіл.
За сім останніх років в області їх поменшало більш як на вісімдесят. Правда, як повідомили в обласному управлінні освіти, йшлося переважно про припинення їх діяльності. Це означає, що приміщення школи залишається на балансі сільської ради, а вчителів та дітей прилаштовують у сусідніх селах. Коли ж в селі вдасться набрати необхідну кількість дітей, то роботу школи можна відновити. Однак такого за всі ці роки так і не сталося. Та й справді важко повірити в те, що в приміщення, яке кілька років простоїть пусткою, може повернутись життя.
Минулий рік став рекордним у цій статистиці — в 23 школах так і не почались заняття. Та й це ще не все. Десять шкіл були закриті, і це значить, що навіть у віддалених планах про їх відродження вже не йдеться. Рішення про остаточне закриття школи може прийняти тільки сільська громада. Тож хоча б яким був тиск згори (а освітяни запевняють, що про таке навіть мови бути не може), самі люди, врешті-решт, мають взяти на себе відповідальність за те, чи бути школі в їхньому селі.
Загалом є норми, котрі передбачають, що в початковій школі повинно вчитись не менше десяти дітей, а в одинадцятирічці — не менше сотні. Однак і тут намагаються не просто сліпо йти за інструкцією, а все-таки прислухатись до прохань батьків та вчителів. Якщо до заповітної планки і не вистачає кілька чоловік, а громада таки вимагає, щоб у селі залишалась школа, її роботу не припиняють.
Однак демографічні тенденції все-таки диктують свої вимоги. Тому вже наступний навчальний рік знову принесе зміни в шкільну статистику. В області планується реорганізувати майже 60 шкіл. Як правило, це означає, що через відсутність дітей одинадцятирічки стають школами І—ІІ ступенів, а останні — початковими. Де й такі заходи не допоможуть, все-таки доведеться зупинити роботу більш як 30 шкіл, і хоч як це прикро звучить — понад 20, швидше за все, буде закрито. Компенсувати ці втрати повинні освітні округи. Нинішнього року прийнята обласна програма розвитку освіти на наступні п’ять років, яка повинна допомогти зробити навчання комфортнішим та зручнішим, а освіту — якіснішою. Для цього лише в нинішньому році передбачено витратити шістнадцять мільйонів гривень із обласного бюджету. Гроші підуть на придбання шкільного обладнання, парт, комп’ютерної техніки.
При цьому основні акценти будуть зроблені саме на освітні округи. В області їх вже діє майже півсотні. Створення такого округу в одному селі зовсім не означає закриття шкіл у кількох сусідніх. Навпаки, вони зберігатимуться, але учні старших класів можуть кілька разів на тиждень займатись допрофільною та профільною підготовкою в таких округах.
У цій ситуації особливо гострою стає проблема підвезення школярів. І там, де створені округи, її нарешті вдалось розв’язати. Однак загалом програма «Шкільний автобус» виявилась доволі складною для виконання. Прийнята обласною радою понад сім років тому, вже минулого вона мала б завершитись. Так не сталось, і програма була продовжена ще на два роки. Але важко сподіватись, що за цей час справа таки буде доведена до логічного завершення. Адже нині області потрібно ще 80 нових автобусів. При цьому обласний бюджет зміг виділити на їх придбання лише трохи більше п’яти мільйонів гривень, а цього, зрозуміло, замало, щоб раз і назавжди забути про проблему підвезення дітей та вчителів до шкіл. Звичайно, намагатимуться підсобити районні бюджети і спонсори. Та, як правило, купити більше одного-двох автобусів на район протягом року мало кому вдається.
Оскільки через фінансовий дефіцит виконання програми сильно затягнулось у часі, почали виникати додаткові труднощі. Адже транспорт, придбаний з десяток літ тому, поступово починає виходити з ладу. Тому тепер потрібно не тільки поповнювати автопарк новими машинами, а й заміняти старі, а це додаткове фінансове навантаження.
Хоч як прикро, а саме намагання побороти фінансові труднощі, стає чи не головним для сільської школи. Тому бідному доводиться думати, як вижити, а завдання підняти це життя і навчання на новий якісний рівень відкладається на завтрашній день.
Хмельницький.
