Хто і для чого пускає ферми з молотка?

Борги, які ще від часів розпаювання накопичились у господарстві, повинні були поставити на ньому крапку. Від колишнього овочевого елітного насінницького радгоспу, який об’єднував п’ять сіл і працював на шести тисячах гектарів землі, залишилась хіба що колишня слава. Це тільки уявити, що за радянських часів він, поставляючи своє насіння навіть за кордон, мав власний валютний рахунок. Хороші прибутки закладали на довгі роки міцний фундамент і виробництва, і соціальної сфери села. Дороги, газифікація, дві вулиці з новозбудованими оселями, навіть своя залізнична колія — все це і дотепер робить Олешин надзвичайно привабливим.

Одна біда — рухнув радянський ринок, і олешинське насіння втратило покупця. Радгосп тримався до останнього, не розпайовуючи землі, і люди сподівались, що його можна буде підняти. Але не вдалось. Новостворене ВАТ «Олешинське» хоч і взяло в оренду свої колишні землі, проте виявилось надто слабким фінансово, щоб самотужки давати їм раду. Борги почали наростати, тому посипались судові позови від кредиторів, а далі за роботу взялась Державна виконавча служба. Як засвідчила постанова про результати перевірки головного управління юстиції у Хмельницькій області, протягом десяти літ з 1998 року у зведеному виконавчому впровадженні значились суми про стягнення від трьохсот сорока тисяч гривень ледь не до мільйона. Ось тут і почалась епопея з описами, арештами та продажем майна.

Спочатку це були вантажівки, на яких і покупця важко було знайти. Потім арештовувалось зерно, інша техніка, банківські рахунки... А врешті дійшло до недобудованих приміщень, будівель і тваринницького комплексу.

Гадалось, що проблем із погашенням боргів не повинно бути — є що продавати: на банківських рахунках постійно були кошти, та й урожай зернових збирали. Було, що заарештовувалось до 400 тонн збіжжя. Навіть при ціні у тисячу гривень за тонну цього вистачало, щоб раз і назавжди покінчити з боргами. Але якась майже детективна історія з описом, арештом та продажем чомусь розгортається не з цим арештованим майном, а саме з тваринницьким комплексом, котрий і дотепер залишається каменем спотикання на шляху розвитку господарства.

Кілька років тому не так просто було знайти інвестора, котрий зацікавився б корівниками, що вже почали давати тріщини і в прямому, і в переносному значенні. Хоча в «Олешинському» до останнього утримували худобу, проте це були рештки від колись потужного стада, і розмістити її довелось в інших селах. Чомусь на ті невеличкі ферми навіть із худобою ніхто не претендував. Зате до олешинських була просто хвороблива цікавість.

Чому? Відповідь проста: під ними — майже 16 гектарів землі, поруч — мальовничі ставки, ледь не впритул підходить дорога, залізниця, всі комунікації... Судячи з того, як швидко, а при цьому доволі неохайно з правової точки зору оформлялись всі документи, з порушенням багатьох вимог закону проводились торги з реалізації арештованого майна, і все тугіше затягувався вузол судово-правових колізій, напрошується припущення, що хтось ну дуже був зацікавлений в олешинських корівниках, тобто гектарах.

Перший акт опису і арешту майна був складений районним відділом державної виконавчої служби ще наприкінці 2004 року. Вже тоді якимось дивним чином печатка та підписи службових осіб опиняються не в кінці опису, як годилося б, а над пунктом, де вказані згадані корівники.

Через три роки районний відділ ДВС приступить до виконання примусових виконавчих дій і накладе арешт на урожай та продукцію ВАТ на загальну суму майже в 350 тисяч гривень. Та чому це провадження раптом опиниться в обласній виконавчій службі, постанова не буде виконана, а стягнення буде звернуте на нерухоме майно, й досі залишається найбільшою загадкою цієї довгої справи.

Потім то накладатимуть нові арешти, то зніматимуть старі, а в результаті, як буде зазначено в постанові тієї ж ДВС, «державним виконавцем накладено арешт на майно вартістю 12 мільйонів гривень, а сума заборгованості становить значно меншу суму». Таке розпливчасте формулювання, коли так і не вказана сума боргу, є щонайменше дивним в офіційному документі. Але що дивуватись, коли плутанина з цифрами тягнулась роками. Вже й кредитори, котрі свого часу подавали на суд, відмовились від своїх претензій, оскільки ВАТ добровільно сплатило їм борг, а дістатись до істини так і не вдалось. Після десятків судових засідань вже й Феміда заплуталась: хто кому винен. Бо, приміром, спочатку приймаються рішення на користь ВАТ «Олешинське», але за рік-півтора вони чомусь стають абсолютно протилежними, хоча обставини справи так і не змінились.

Тут якраз час згадати про партнера, котрий ледь не від самого утворення ВАТ «Олешинське» надавав йому серйозну підтримку. Це ТОВ «Нові аграрні технології», в яке були залучені іноземні капітали. Спочатку воно взяло в оренду близько тисячі гектарів землі, далі — більше. Але співпраця не обмежилась кількістю засіяних гектарів. Партнерство з роками ставало дедалі міцнішим. «Нові аграрні технології» постійно надавали господарству серйозну фінансову та технічну підтримку, плануючи створити на його базі потужну аграрну корпорацію. При цьому не було жодних зазіхань на майно і землі української сторони. Навпаки, весь час ВАТ «Олешинське» було рівноправним партнером. Тому разом запланували відродити тваринницький комплекс. Якщо в найкращі часи Олешинський радгосп утримував понад тисячу дійних корів, то тепер «Нові аграрні технології» запропонували проект свинокомплексу на тридцять тисяч голів. До того ж до проекту вони готові додати ще й фінансову підтримку. Про якого ліпшого інвестора можна мріяти? Все так і було б, якби не ... старі корівники, які залишаються недосяжними для обох партнерів.

Сюжет історії пролягає так, що в один із моментів, коли ДВС сама і зняла арешт на них, а держава в той момент відмовилась від своєї частки у 25 відсотків, яка належала їй після розпаювання насінницького господарства, ВАТ «Олешинське» запропонувало партнерові купити цю частку. Це було абсолютно логічно. Вкладаючи у проект багатомільйонні кошти, інвестор повинен був мати хоч якісь гарантії своєї економічної безпеки.

Був іще один момент. Саме так селяни хотіли врятувати своє майно від торгів, котрі постійно дамоклевим мечем висіли над господарством. Хоча б хто і що говорив, що вони затівались заради погашення боргів, всім було зрозуміло, що вся плутанина заради одного — забрати у селян разом із корівниками ще й землю. Тож замість того, щоб віддати це добро у невідомі руки, чому було не взяти у співзасновники інвестора, котрий на ділі доводить свою вірність хліборобській справі? І парадокс навіть не в тому, що ВАТ «Олешинське» змушене було використовувати найменшу юридичну шпаринку, аби провести цю операцію, а в тому, що ніхто не спробував зробити крок назустріч товаровиробнику, допомогти у захисті законних інтересів. Навпаки, ця дія спричинила шквал нових судових справ. Про це по порядку.

Як тільки активи були передані ТОВ «Нові аграрні технології», і здавалось, що проекту нарешті дано старт, виконавча служба вперто оголошує торги, на які виставлені ті самі корівники за ті самі борги.

Чому це сталось, в Олешині донині не зрозуміють. Адже боржником було ВАТ «Олешинське», то як з молотка продавалось те, що вже належало «Новим аграрним технологіям»? Захищаючи свої інтереси, останнє звернулось до господарського суду області з проханням вжити запобіжних заходів і накласти арешт на спірне майно до з’ясування всіх обставин. І суд задовольнив це прохання: продавати майно до того часу, поки остаточно не встановлений його власник, не можна. Однак виконавча служба все це вислухала і ... провела торги.

— З приводу торгів, де продавався тваринницький комплекс, у нас виникло чимало запитань, відповіді на які не перший рік намагаємось знайти за допомогою правоохоронних органів, але, на жаль, безрезультатно, — розповів голова спостережної ради ВАТ «Олешинське» Леонід Підлісний. — Насамперед, звідки взялась вартість представлених лотів, коли ні працівники ДВС, ні оцінювачі з нерухомого майна навіть не звернулись до бюро технічної документації з вимогою надати матеріали інвентаризації будівель. Про це у нас є відповідна довідка з бюро. А посилання на те, що цими службами була виготовлена нова технічна документація, є сумнівним, бо на всі запити із проханням побачити її так і не отримали відповіді. Тож як виникла цифра оцінки майна в 504 тисячі гривень, сказати важко.

Щодо торгів, то їх правомірність у багатьох викликає сумнів. Скажімо, чому оголошення про торги з’явилось не у місцевій пресі, а у виданні, яке містило тільки телевізійну програму? Чи не допомогло це тому, що торги нагадували імітацію, а не конкурентну боротьбу за кожен лот. Коли, приміром, оголошувалась вартість корівника у 50 тисяч гривень, іншому покупцеві було достатньо додати лише... три (!) гривні, щоб стати його власником.

У результаті таких торгів стартова вартість більш як у півмільйона гривень зросла аж на ... 370 гривень.

— Оскільки не було належної технічної документації, у списку лотів було чимало помилок, — переконаний голова спостережної ради Леонід Підлісний. — Чомусь замість п’яти корівників з’являється сім, дається неправильний опис різних об’єктів. І ще — зафіксована площа приміщень не відповідає реальній. Різниця становить понад шість тисяч квадратних метрів! Це відверте грабування господарства.

За таких обставин визнання торгів було б визнанням повної поразки господарства і тих масштабних планів, за втілення яких воно вже взялось. Тож у пошуках справедливості воно змушене було звернутись до правоохоронних органів.

Не варто глибоко вникати у законодавчу базу, щоб зрозуміти, що примусовий продаж майна проводився тільки для того, щоб повернути борги. Однією зі своїх відповідей головне управління юстиції в області підтвердило, що покупець повністю перерахував кошти за придбане майно товариству, яке за дорученням ДВС проводило торги. Однак останнє перевело на депозитний рахунок підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС лише 223 тисячі гривень. До речі, кошти досі там. Потім це товариство було оголошено банкрутом, і решта 210 тисяч гривень зависли в повітрі.

Ситуація кричуща. Мало того, що один і той же борг практично проплачено двічі, то господарство ще й позбулось надзвичайно важливого для нього об’єкта. А проте в його відновлення та розвиток «Нові аграрні технології» вже вклали понад чотири мільйони гривень, закупивши частину обладнання і збудувавши нові ангари. Ще на початку року тут планували розмістити п’ять тисяч свиней.

Від своїх планів селяни не відмовляються. Частина худоби вже утримується в інших селах цього самого господарства. Люди вперше за багато років отримали роботу. Середня заробітна плата сягнула двох з половиною тисяч гривень. І це мав би бути лише початок. Але все перекреслили торги та арешти.

В надії знайти підтримку, а головне — підштовхнути справу до логічного розв’язання, аграрії звертались до багатьох владних структур. Практично скрізь їх зустрічали зі співчуттям та розумінням, мовляв, всі готові стати на сторону господарства. Аби продемонструвати цю готовність, в Хмельницькій РДА була проведена зустріч, куди запросили всіх учасників непростої справи, аби знайти компромісне рішення. За підтримку проекту нового тваринницького комплексу не раз висловлювалось і обласне управління агропромислового розвитку. Та й в ОДА запевняють: область давно чекає на успішне втілення таких великомасштабних інвестиційних планів. Однак за три останні роки зрушити ситуацію з місця так і не вдалось.

Господарники переконані, успіх справи тепер залежить тільки від по-справжньому дієвої роботи прокуратури, коли в результаті розслідувань будуть виявлені і офіційно визнані всі порушення, що загнали господарство в глухий кут. Без такого рішучого кроку про всі подальші наміри господарства та інвестора можна забути.

 

Хмельницька область.