Цей барабан дістався учаснику народного вокального ансамблю «Козаченьки» Біловодського районного Будинку культури Сергію Сіпакову від прапрадіда. Основа інструмента зроблена з гільзи корабельного снаряда часів японської війни 1904 року. На мідне кільце із двох сторін натягнули шкіру, закріпили її — й вийшов барабан, що служить уже більше ста років.
Барабан передається з покоління в покоління, немов обручка. Усі Сіпакові — люди музичні. Якщо збираються разом, обов’язково співають, а пісня без барабана і баяна, немов борщ без сметани. Він ніколи не зберігався, як музейна рідкість. Найпочесніше місце для нього там, де грають, співають, танцюють, радіють життю. Нещодавно учасники художнього колективу районного Будинку культури брали участь у ярмарку, що проводився у Луганську. Біловодчани своїм виконанням зібрали найбільшу кількість шанувальників.
Звучання в цього барабана незвичайне й, залежно від погодних умов, — різне: за високої вологості повітря удари звучать м’яко, а коли шкіряні боки інструмента підсохнуть на сонечку, — вони видають молодий дзвінкий голос. Начальник відділу культури Біловодського райвиконкому Геннадій Верескун вважає так:
— Скрипкам Страдиварі якість звуку багато в чому надає лак, а якість звуків, що їх видає наш барабан, передусім залежить від матеріалу, з якого він зроблений. Це чиста мідь. Візьміть замість нього дерево чи пластик — й почуєте зовсім інший голос. Мідь надає своєрідний колорит, бархатистість, народності. Наш барабан — як ікона. Коли вона намолена, коли передається з покоління в покоління, її духовна сила зростає в кілька разів. Барабан теж є таким духовним інструментом, у ньому є своя сила.
Луганськ
На знімку: директор Біловодського Будинку культури Павло Руднєв з барабаном.
Фото автора.
