Десять років тому вітчизняну рибальську галузь позбавили економічної та практичної можливості працювати у винятковій (морський) економічній зоні України.
Причини на те зовсім не об’єктивні: Чорне та Азовське моря як були, так і залишилися на своїх місцях, риба в них розмножувалася й нагулювала споживчі параметри.
Улітку 1998 року Державна митна служба України видала наказ «Про порядок митного оформлення продукції морського промислу, що ввозиться на митну територію України». Документ став першим «дзвіночком» щодо фактичного згортання рибальського промислу. У ньому де-факто прирівняли продукцію українського походження, вироблену в нашої винятковій (морській) економзоні, до імпортної.
Відповідно, правила митного оформлення поширилися на рибу та інші морепродукти, добуті вітчизняним виробником. Від чого строки «розтаможки» доходили до десяти діб, а сукупні платежі за сертифікати й мита підвищували вартість продукту практично вдвічі.
Надії рибалок про зміни на краще прийнятий 2002 року Митний кодекс України не виправдав. Нові правила порядок залишили старий: рибну продукцію, виготовлену на українських рибальських суднах в економзоні України, продовжували вважати імпортним товаром. Отже, його потрібно було оформляти за тими ж правилам, що й імпортний товар.
«Косметика» у вигляді заміни вантажної митної декларації уніфікованою митною квитанцією МД-1 суті становища не змінила. Більше того, в 2004-му, коли влада зупинила чинність Закону України «Про Державний бюджет», МД-1 поставила рибальські господарства в ситуацію подвійного оподаткування на території своєї ж держави. А попутно ще й позбавила їх права на відшкодування сплаченого за цією квитанцією ПДВ. Пояснили все дуже просто: документом, що засвідчує право на одержання податкового кредиту, законодавець ухвалив уважати належним чином оформлену митну декларацію. А квитанцію МД-1 такою вважати не велів. А якщо «Ні!», як відомо, то й повернення немає.
Ні законодавців, ні тим паче співробітників Держмитслужби анітрохи не збентежило загальносвітове правило: митному оформленню підлягають товари та інші предмети, переміщувані через Державний кордон. За якою логікою рибу, виловлену у винятковій (морський) економічній зоні України українським екіпажем на українському рибальському судні й доставлену в рідний порт, слід вважати імпортним товаром — зрозуміти складно. Але, як бачимо, можна!
Логіка тим більше загадкова, якщо взяти до уваги, що за давно застосовуваними в українському законодавстві нормами здійснювати якісь дії з митного оформлення вантажів може тільки суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). І якщо в юридичної особи не буде облікової картки суб’єкта ЗЕД — митниця йому дасть не «добро», а скаже завертати голоблі. І навіть не розмовлятиме.
Для рибалок зробили виняток. Хоча вони не мають визначеної в законодавстві основної ознаки ЗЕД — господарських стосунків між резидентом і нерезидентом України.
Крім того, за законодавством імпортом уважають купівлю українським суб’єктом ЗЕД в іноземного суб’єкта госпдіяльності товарів із ввезенням їх на територію України. Промислові рибальські судна за кордон не ходять. Вийдуть зі свого порту, наловлять риби у вітчизняній економзоні — і до рідного порту повертаються. У Кодексі торговельного мореплавання України визначено поняття каботажного плавання — перевезення між портами України. Отже, законодавчо і цей момент роботи рибалок урегульовано — працюють вони законно.
То де тут причина, за якою рибу або продукцію, з неї ж приготовлену, неодмінно повинні контролювати митники?!
Два роки тому я озвучив усі наведені вище аргументи на з’їзді працівників рибного господарства України. І навіть адресував конкретні пропозиції голові Держкомрибгоспу, ГоловКРУ, Прем’єр-міністру України. За період, що минув після того з’їзду, змін на краще для рибальської галузі не сталося.
Останнім часом нинішня влада активно розпочала реформування практично всіх галузей життя країни. Зміни вже відбулися, в тому числі й у структурі органів держуправління.
Прагнення влади проводити реформи дає й нам надію. На те, що нові керівники галузей з уточненими й відкоригованими обов’язками і правами по-новому подивляться на ситуацію. А ситуація — можу судити як професіонал з багаторічним досвідом роботи — загрожує державі повною втратою рибодобувної галузі. Для виправлення стану справ від влади не потрібно ні багато часу, ні значних ресурсів. Потрібно тільки дослухатися до професійних порад і виявити добру волю. Ми до співробітництва готові.
Юрій ДОНЕЦЬ, голова Громадської ради при Держкомрибгоспі України, президент Асоціації судновласників рибальських господарств Севастополя.
Фото Миколи МАГДИЧА.
