Тепер на Волині рідко побачиш на пасовищах череди корів. Та й самих молокозаводів стало набагато менше. Давно вже не працюють Луцький, Маневицький, Камінь-Каширський молокозаводи, Горохівський сирзавод, не виробляють продукцію Нововолинський, Володимир-Волинський і Ковельський комбінати молокопродуктів. Останні два велетні могли за добу переробляти по півтисячі тонн молока.

 

По молоко до сусідньої області

Поголів’я великої рогатої худоби скоротилося з 963 тисяч у 1990 році до 203 тисяч у 2010-му. Не менших втрат за цей період — з 312 до 126 тисяч голів — зазнала й молочна череда. У Шацькому районі, наприклад, сільгосппідприємства вже не мають жодної голови ВРХ, а в такому великому за територією районі, як Любомльський, великі господарства утримують лише 337 голів ВРХ, зокрема 96 корів. Загалом станом на початок нинішнього року сільгосппідприємства області мали 66 тисяч 772 голів ВРХ, з них 28 тисяч 604 корови, або відповідно майже на 12 і 2 відсотки менше, ніж було на 1 січня 2010-го. І хоча б що там казала місцева влада, яка зазвичай заспокоює волинян, мовляв, у сусідів ще гірше, ситуацію в галузі інакше як катастрофою назвати не можна. Дійшло до того, що продукцію з незбираного молока на Волинь завозять винятково з інших областей. Як кажуть: догосподарювалися!

Однією з причин такого стану, вважає директор сільськогосподарського підприємства «Рать» Луцького району Віктор Шумський, є вкрай низькі закупівельні ціни на молоко. Селянину стає невигідно тримати корів. Прикро було слухати керівника цього передового господарства, де середній надій на корову торік становив 7259 кілограмів і де вироблено 4471 тонну молока, що, реалізувавши за рік цього продукту на 352 тонни більше, підприємство отримало за нього грошей навіть менше, як у 2009-му.

Ще гірше з одноосібними господарствами. Усього по 1,8 гривні отримують їх власники за кілограм зданого молока. Ледь не вдвічі менше, як коштує в магазині літрова пляшка столової води. Не дивно, що селяни масово почали збувати корів. Торік їх поголів’я в господарствах населення скоротилося з 99,8 до 95 тисяч.

Переробники пояснюють невеликі заготівельні ціни низькою якістю закупленого у населення молока. Напевно, це справді так. Адже технологія виробництва молока у більшості селянських господарств ще дідівська. Продукт контактує з довколишнім середовищем, вбирає в себе сторонні запахи, забруднюється. Але хіба не знали про це реформатори нашого сільського господарства, роблячи наголос на одноосібні та фермерські господарства?! Тож і виходить, що селянину тепер вигідніше вилити молоко у свиняче корито, як продати заготовачам.

Проти монополістів — власним виробництвом

Але у такій ситуації опинилися і ті великотоварні господарства Волині, де використовують європейські технології виробництва молока. Одним із таких є приватне орендне сільгосппідприємство імені Т. Г. Шевченка Горохівського району, яке багато років очолює заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради Андрій Турак (на знімку).

Все вироблене молоко підприємство здає найвищим ґатунком і отримує за нього лише по три гривні за кілограм. Це за того, що середня ціна заготовленого в сільгосппідприємствах молока в Україні торік становила 3,8 гривні. Якщо врахувати, що за 2010 рік ПОСП імені Т. Г. Шевченка здало чотири тисячі тонн молока, то лише через занижену ціну воно втратило 3,2 мільйона гривень. А щоб отримувати молоко такого високого ґатунку, підприємство затратило понад 15 мільйонів гривень. То хто після цього візьметься за збиткову для себе справу?

Щоправда, в господарстві вирішили не здаватися змовникам-монополістам і збудувати свій міні-молокозавод, який щодоби перероблятиме 15 тонн молока. Його продукцією буде пастеризоване і розфасоване в пакети молоко, а також кефір, вершки. Очікують, що молоко питне жирністю 3,2 відсотка підприємство відпускатиме по ціні шість гривень за кілограм, кефір — по 7,5, сметану 20-відсоткої жирності — по 13,5 гривні. Високу якість продукції гарантуватиме не лише власна сировина, а й сучасне обладнання.

— Оскільки супермаркети неохоче беруть продукцію місцевих виробників, — зауважує директор ПОСП Андрій Турак, — то основними споживачами нашого молока будуть бюджетні установи області. Відомо, що лише в Луцьку вони потребують його на рік півтори тисячі тонн. Зацікавлені в нашій продукції міста Ковель, Володимир-Волинський, Нововолинськ, райони області. Тож із збутом проблем не повинно бути. У ціну продукції закладаємо вартість сировини — 4,5 гривні, ще 1,5 гривні — це видатки на переробку, фасування і доставку. Тобто люди отримають якісний продукт за доступною ціною. Сподіваємося, що вже у вересні завод розпочне роботу.

Ми мали змогу на власні очі побачити, на якому високому рівні організовано виробництво молока на фермі, що в селі Угринів. В доїльному цеху (на знімку) чисто, немає звичних для корівників запахів. На «Ялинці» одночасно доїться двадцять корів. Жодного контакту з повітрям молоко тут не має. Закритим трубопроводом воно надходить у розташовану за кілька метрів кімнату, де охолоджується до потрібної температури. Ще одну таку саму ферму ПОСП імені Т. Г. Шевченка має в селі Михлин.

Шкода, що таких молочно-товарних ферм в області лише декілька. Життя рано чи пізно заставить переходити на сучасні технології усіх виробників.

Аграрії банкам довіряють нечасто

Останнім часом в області намагаються дещо зробити, аби зацікавити населення в придбанні корів. Є навіть програма, яку в області жартома називають «му-му». Згідно з нею селянину, який взяв кредит на придбання корови, за рахунок бюджету відшкодовують банківські відсотки. Завдяки цьому торік було придбано 84 корови. Усього! Бо за 2010 рік населення позбулося аж 4800 корів. 

Тож чи в правильному напрямку йде влада, витрачаючи бюджетні кошти на малоефективну програму? Чи не краще вкладати гроші на модернізацію молочно-товарних ферм великих господарств, які могли б виготовляти якісне молоко. Зусилля влади слід спрямувати також на розв’язання проблем дрібних виробників з тим, щоб вони мали можливість реалізовувати більш якісне молоко і продавати його за дорожчою ціною. Хіба можна вважати нормальною ситуацію, коли в один молоковоз зливається молоко, зібране з півтисячі господарств? Про яку якість сировини тут можна вести мову, особливо коли на вулиці плюс 30?

Орієнтир має бути на флагманів галузі. Такими можна назвати сільгосппідприємства «Рать», «Городище, «Дружба» Луцького району, «Прогрес» Володимир-Волинського, імені Шевченка та імені Івана Франка Горохівського району. Ці шість господарств забезпечили торік третину валового надою молока в області. Середній надій від корови у них становить 7,2 — 5 тисяч літрів. А якби в кожному із 16 районів області таких сільгосппідприємств було по три—чотири?! А збираючи з двору по трилітровій банці молока, на яку його якість можна розраховувати. Тож майбутнє в такій технологічно складній галузі, як молочне скотарство, вважає директор ПОСП імені Т. Г. Шевченка Андрій Турак, саме за великими виробниками.

 

Волинська область.

Фото автора.