Третя всеукраїнська науково-практична конференція «Журналістика. Філологія. Медіаосвіта» зібрала у Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Короленка 102 учасників (на знімку). Ще більше було слухачів-студентів.
У вузі, що відзначає сторічний ювілей, журналістика залишається однією з наймолодших спеціальностей і, відповідно, зовсім «юним» предметом наукових досліджень. Тож з особливою зацікавленістю зустрічали тут колег зі знаних центрів підготовки «акул пера і мікрофона». Провідний серед них — Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка — делегував на форум представників трьох своїх кафедр. Приїхали також науковці зі Львова, Харкова, Одеси, Запоріжжя, Донецька та інших міст України.
Чимало з них презентували не лише доповіді, а й власні книги, посібники, довідники. І водночас засвідчували безмежний обшир фахових досліджень: від історичних екскурсів у сиву давнину до спроб осягнення цивілізаційних викликів сучасності та відображення певних стереотипів у... анекдотах про журналістів. Не оминули увагою й «Голос України», зокрема, жанрово-тематичні аспекти його сатиричної сторінки «Курінь», а також творчість окремих авторів нашої газети. Аналізували навіть так званий фейк як тип новітнього контенту, тобто фактично зразки «антижурналістики», що руйнують її фундамент — факт.
У цьому контексті особливо актуальним видавалося окреслення напрямів розвитку медіаосвіти як своєрідного «лікнепу для всіх». Адже в часи, коли глобальне інформаційне поле «засіває» ледь не кожен користувач Інтернету, тільки елементарна інформаційна грамотність пересічних громадян допоможе їм відділити зерно від полови. Тобто відрізняти факти, реалії від фейкових викидів поширювачів напівправди чи відвертої брехні. Водночас науковий форум укотре підтвердив: деякі очищені науковцями від пилу історії архівні скарби вражаюче «перегукуються» із сучасністю.
Скажімо, доповідь професора кафедри журналістики Харківського національного університету ім. В. Каразіна Ігоря Михайлина присвячувалася публіцистиці Івана Нечуя-Левицького. Видатний письменник ще в ХІХ і на початку ХХ століть обстоював право українців говорити, навчати своїх дітей рідною мовою. Та наш класик, певно, перевернувся б у місці свого вічного спочинку, дізнавшись про те, що вже не в Російській імперії, а в Українській державі у ХХІ столітті українців за українську мову знову переслідують і навіть убивають...
При цьому з’ясувалося, що й понад століття тому поборники рідного слова на сторінках періодики між собою чубилися так, що їхню нищівну полеміку з успіхом використовували для своїх брудних цілей вороги всього українського — автори публікацій у значно потужнішій тоді російськомовній чорносотенній пресі. Чи не відлунням тієї полеміки стають сьогоднішні передвиборчі телевізійні дебати наших «суперпатріотів»? Надто за умов, коли подібні шоу, які вони влаштовують задля власного піару, подекуди нагадують, даруйте, собачі бої...
Звісно, не обійшлося без наукових суперечок і на конференції. Більшість із них були фаховими й аргументованими. Хоча навряд чи заслуговували підвищеної уваги й рясного цитування на пленарному засіданні, скажімо, студентські роботи, які поважній професорці видалися прикладами ненаукового підходу до аналізу профільної проблематики. Тим паче, що відбувалося це не на студентській конференції, а на зібранні вчених, покликаних задавати високі стандарти наукового пошуку. А заодно й показувати приклади його актуалізації. Адже, мабуть, таки потрібно, як то кажуть, по гарячих слідах робити «візуальні дослідження медійного образу Євромайдану».
Та, погодьтеся, не менш важливо дослідити вплив медіа, причому не лише закордонних, на процеси «деукраїнізації України», наслідки яких пожинаємо сьогодні на сході та півдні нашої держави. Не таємниця, що саме ЗМІ тривалий час залишалися одним із головних «стовпів» проросійської «п’ятої колони» у згаданих регіонах, позначених сьогодні війною і стражданнями мільйонів людей. Чому під гаслами свободи слова та недопущення цензури відбувалося відверте руйнування нашої держави? Сподіватимемося, відповіді на це та чимало інших запитань почуємо на наступних конференціях науковців-медійників.
Полтава.
Фото Анни ЧАПАЛИ, «Зоря Полтавщини».
