«Харчі в цінових шорах можна втримати, — переконує влада. — Просто ціновою політикою навіть сільської кооперації повинні перейматися всі — від сільського голови до керівника району та міста». «Намагаємось, — крізь зуби кажуть аграрії та переробники. — Але як можна випускати дешеву продукцію, коли все навколо невпинно дорожчає». Зрештою, цінники на продуктах промовисто вигукують: «Ні!»
Простежити, який продукт подорожчав останнім, стає дедалі важче. Хтось помітив, що пшоняна крупа буквально за півтора—два місяці зросла в ціні з шести до одинадцяти гривень за кілограм. Комусь впали в око вівсяні пластівці, котрі ще не так давно коштували до десяти гривень за пачку, а тепер — чотирнадцять. Одним з останніх сюрпризів стало підвищення вартості соціального хліба, котрий випікає хмельницький хлібокомбінат, з 2,5 гривні за буханець до 2,95 гривні. На тридцять копійок — до 2,75 гривні подорожчав і батон.
Пекарям довго доводилось втримувати одну з найнижчих цін не тільки в області, а й в державі. Якщо до початку квітня середня ціна кілограма соціального хліба по країні становила 4,57 гривні, то на Хмельниччині вона була на 59 копійок нижчою. Однак з початком квітня пекарі змушені були зменшити цей розрив. Підштовхнуло до цього те, що закінчились запаси власного дешевого борошна минулого та позаминулого років, а теперішня його ціна уже не вписується в рамки колишньої рентабельності. До того ж не можна закрити очі на подорожчання електроенергії. Закладаючи в буханець дедалі дорожчі складові, не можна сподіватись на те, що ціну на нього вдасться «відрегулювати».
Правда, заступник голови ОДА Володимир Галищук запевнив, що приводу для хвилювання немає, бо протягом квітня хлібопекарні області можуть отримати із Аграрного фонду понад три тисячі тонн дешевого, не дорожче від двох з половиною гривень за кілограм, борошна, а на травень запланована ще одна поставка у дві тисячі тонн. Мало того, до Великодніх свят обласна влада хоче випросити у АФ ще по 20 — 30 тонн такого ж борошна на кожен район, щоб кожна родина могла спекти дешеву паску. Але чи зможе змінити це загальну ситуацію, коли ціни на цей продукт в магазинах і на ринках доходять до п’яти гривень. А як зізнався сам керівник, в окремих сільських крамницях йому доводилось бачити цифру і у шість гривень.
Інакше як «спекулятивними» такі ціни влада не називає і закликає всіх на місцях боротись із ними, мовляв, не можна так злочинно наживатись на бідних людях. А першим, хто має вплинути на сільських «магнатів», має стати сільський голова. От тільки механізмів, як це має зробити, ніхто не знає. Та й розмірковування про те, що приватний підприємець, який своїм коштом доставив до села нехитрий товар, утримує продавця та магазин з дуже скромним оборотом, міг заробити величезні капітали на цінових «накрутках», видаються доволі сумнівними.
