Конституція України визнає і гарантує кожній людині право бути вільною і рівною у своїй гідності та правах, звертатися до суду по захист   честі й доброго імені, які є найважливішими цінностями в суспільстві.

Виходячи з принципу верховенства права, судова справа, яка розглядається проти колишнього військовослужбовця Мельниченка, є конституційним засобом (частина 5 статті 55) встановлення його юридичної відповідальності щодо протиправних посягань навмисного розповсюдження неправдивих відомостей, звинувачень, особистих образ та закликів до визнання причетним громадянина Литвина В. М. у скоєнні злочину проти журналіста Г. Гонгадзе.

Не маючи здобутих законним шляхом доказів, Мельниченко протягом останніх 10 років цілеспрямовано розповсюджує інформацію про начебто фактичну провину Литвина В. М. у підбуренні злочинних дій з боку виконавців у вбивстві Г. Гонгадзе. Систематичний і необмежений, протиправний спосіб впливу через ЗМІ на громадянина Литвина В. М. свідчить про явно провокативний характер з боку колишніх високопосадовців, які брали участь в оприлюдненні так званих «плівок Мельниченка». Всього за період безпрецедентного цькування і шантажу Литвина В. М. з боку Мельниченка були оголошені через публічні інтерв’ю, прес-конференції, заяви, звернення відомості, які стали підґрунтям для понад 310 неправдивих опублікованих матеріалів.

Таким чином, гр. Мельниченко привласнив собі державну функцію кримінального звинувачення, брутально посягаючи на честь, гідність і особисту недоторканність Литвина В. М. у зв’язку з його професійною діяльністю як Голови Верховної Ради України, формуючи серед населення образ злочинця, що є прямою загрозою для його державної та політичної діяльності, науково-творчої роботи як академіка Національної академії наук України, педагога столичного університету, завдаючи моральної шкоди особистості Литвина В. М., його здоров’ю і психологічному стану при виконанні державних функцій.

У міжнародному співтоваристві паплюження, наклеп, як бездоказові звинувачення глави парламенту в скоєнні злочину, можуть створити негативне ставлення до Української Держави, обов’язок якої усувати і припиняти в установленому законом порядку будь-які посягання, котрі здатні нанести шкоду й моральні страждання особистості.

Особлива роль у цьому відношенні належить суду, який надає можливість кожному громадянину обстоювати свої права будь-якими незабороненими законом способами, оскільки інше означало б невиконання конституційних гарантій щодо захисту честі та гідності, а також права на особисту недоторканність кожного громадянина.

Пред’являючи до суду позов до гр. Мельниченка, наш довіритель вбачає у застосуванні судом вимог ЦПК України щодо рівності всіх перед законом і судом, а також покладанні на відповідача, гр. Мельниченка, обов’язків особисто в суді довести правдивість відомостей, доказів і обставин, які ним з явним умислом розповсюджуються у ЗМІ. Натомість тільки суду надано право встановити й оцінити не тільки достовірність, а й характер відомостей, які розповсюджуються гр. Мельниченком і підлягають спростуванню стосовно Литвина В. М. Деснянський районний суд м. Києва 17.01.2006 року вже покладав юридичну відповідальність на гр. Мельниченка за розповсюдження наклепницьких відомостей проти Литвина В. М., але відповідач рішення суду не виконав.

Таким чином, судовий процес, ініційований позивачем проти колишнього військовослужбовця Мельниченка, відповідає не тільки законним інтересам Литвина В. М., а й інтересам держави та суспільства, в якому конституційні гарантії щодо захисту прав і свобод людини та громадянина є не формальною абстракцією, а повинні реально захищатися державою, що відповідає принципам та нормам міжнародного права.

Представник довірителя в суді Прокопець О. П.