Одна із серйозних проблем кампанії «Луганськвода» — це 56 комплексів очисних споруд, які було побудовано ще в 50-х роках. Звісно, об’єкти фізично зношені, застосовувані технології морально застаріли, проте вони продовжують існувати, оскільки іншого виходу поки що немає. Утім, вихід є, тільки він потребує більших матеріальних витрат і нової політики не лише самого власника споруд, а й безпосередньо держави.
По-перше, небезпечно. По-друге, витратно
Спочатку трохи інформації. За технічним регламентом, осади витримуються на мулових майданчиках рік-два, а потім за допомогою механізмів прибираються з цього місця й перевозяться на майданчик складування. Весь цей процес регламентується законом про відходи. Іншими словами, на кожну дію потрібен дозвільний документ: де взяти цей осад, куди перемістити, де складувати тощо. Ступінь вологості знижується до мінімуму за рахунок вертикальних дренажів у системі експлуатації мулових майданчиків і природного сушіння від температури зовнішнього повітря в літній період. Отже, на комплексах очисних споруд кампанії «Луганськвода» нагромадилося сьогодні понад 100 тисяч тонн осадів. Складувати їх нескінченно, зрозуміло, не можна. Це небезпечно не лише з екологічної точки зору, а й накладно в матеріальному плані. Під джерела водопостачання, системи, конструкції та інші об’єкти «Луганськводи» відведено понад тисячу гектарів землі, з яких більш як на 100 гектарах безпосередньо розташовуються мулові майданчики. До речі, це проблема не лише луганського водного господарства, а й загалом комунального господарства України, однак гідного досвіду в розв’язанні проблеми в країні поки що немає. «Луганськвода» хоче його напрацювати.
Завдання із трьома невідомими
Для розв’язання проблем комплексів споруд кампанія запросила науку, і робота пішла одразу за трьома напрямами. Фахівці почали розглядати використання осаду як добавку для одержання біогумусу і як добавку для виготовлення асфальту та цегли для внутрішніх робіт, а також для отримання альтернативного палива.
Якщо говорити про перший етап цієї роботи, то «Луганськвода» вже має висновок Харківського інституту ґрунту імені Соколовського на предмет наявності важких металів у суміші очисних споруд на різних територіях області, і це дало змогу визначитися з використанням осадів. Наприклад, у Старобільському районі здебільшого зосереджено господарсько-побутові відходи, які підходять для отримання ґрунтосуміші. Додавши відходи рослинного характеру, в цю масу запустили спеціального хробака-старателя, задали потрібну температуру — й одержали культуру під назвою біогумус. Інститут комунальної гігієни імені Марзеєва вже дав свій висновок, що ґрунтосуміш може використовуватися для вирощування газонної трави, декоративних кущів, дерев і квітів. Біогумус пройшов усі випробування і дав хороший результат. То що, дорога в життя йому відкрита? З’ясовується, не все так просто.
— Біогумус у нашій країні зараховано до розряду гербіцидів, — пояснює технічний директор кампанії «Луганськвода» Микола Скляров, — тому отримати висновок усіх інституцій, дозвільні документи дуже важко. Крім того, навряд чи нашу ґрунтосуміш можна назвати гербіцидом. Тваринництво в нашій області розвинуто погано, отже, органіка у ґрунт не потрапляє. Про свою роботу ми розповіли на всеукраїнському екологічному форумі, і нею зацікавилися колеги з інших областей. Наприклад, із Черкаської області. Як нам розповіли, на майданчиках очисних споруд цього регіону нагромадилося дуже багато осадів. Колеги не знають, що з ними робити. Наші ідеї щодо того, щоб використовувати ці відходи як будівельний матеріал, що не тільки гарантує якість, наприклад асфальтобетону, а й знижує його вартість, сподобались. Ми підрахували: якщо використовувати всі обсяги наших відходів і переробити їх на пісок, гравій та інший матеріал, економія коштів під час будівництва становила б від 50 до 70 відсотків. Гадаю, що наша держава має бути зацікавлена в таких технологіях.
— І насамперед ураховувати світовий досвід, — доповнює його доктор технічних наук Геннадій Дрозд. — Для початку потрібно переглянути регламентуючі документи. У Росії, наприклад, вважають, що осад очисних споруд може використовуватись як інертний матеріал для планування полігонів твердих побутових відходів. Адже це готовий будівельний матеріал. Уже не потрібні ні пісок, ні земля, ні глина. У нас до такого рішення ще не дійшли.
Якщо компонент для асфальтобетону, отриманий з відходів, порівнювати із звичайним, що має вигляд мінерального порошку, то перший створює враження... звичайного бруду. Мимоволі доходиш думки, що запропонований матеріал нібито суперечить усім канонам дорожньої науки. Але практика не підтверджує таке емоційне сприйняття. Коли цю «муляку» додають до асфальту, ефект виходить дивний — асфальт міцніший за звичайний у чотири рази. Провівши випробування, це підтвердили кілька незалежних лабораторій.
Заощадити. А може, заробити?
Професор Луганського аграрного університету Геннадій Дрозд проблемами очисних споруд займається вже 20 років. Свою докторську роботу він присвятив темі техногенної безпеки, запропонувавши своє бачення проблеми утилізації осадів. З керівником кампанії «Луганськвода» Віктором Маслаком вони оцінили масштаби проблеми очисних споруд по всій Україні й жахнулися. Загалом у нашій країні зібрано до 35 мільярдів тонн відходів, у тому числі й гірничодобувного виробництва. Водоочищення в цій цифрі — приблизно від 500 мільйонів до мільярда тонн. Усе залежить від вологості: влітку відходи висихають, узимку насичуються вологою. Віктор Маслак не пошкодував грошей на проведення моніторингу на території своєї області, тому вдалося провести аналіз умісту відстійників. Як з’ясувалося, свіжий осад має приблизно 90 відсотків органіки та 10 відсотків мінеральних речовин. Після 5—10 років ситуація змінюється: органічна частина руйнується мікробами і мінеральної частини виходить більше. Одразу постало запитання: як цей процес можна з користю використовувати? Поекспериментували й дійшли висновку: свіжі відходи дають можливість отримати біогаз, а також компоненти, придатні для виробництва будівельного матеріалу та асфальтобетону. Нині Маслак і Дрозд думають над вирішенням іншої проб-леми.
За свої очисні споруди лише одному екологічному фонду «Луганськвода» щорічно платить майже півмільйона гривень. Крім того, щорічно на 80 відсотках очисних споруд улітку виникають пожежі, боротьба з якими також влітає в копієчку. 2009-й щодо цього був особливо важкий. Найоптимальніший варіант економії — впровадження нових технологій, прості схеми організації праці, які дають можливість ввести ці відходи в господарський обіг.
Зокрема, пропонуючи ідею з асфальтобетоном, розроблювачі звертають увагу на унікальний хімічний склад відходів. Як відомо, щоб поліпшити якість асфальту, до бетону додають важкі метали, а тут їх додавати не треба. Тому що у відходах вони є в готовому вигляді. Розроблювачі провели експеримент разом з Антрацитівским управлінням дорожнього будівництва — заасфальтували частину дороги з новим компонентом. Звичайний асфальт через деякий час потріскався, а «дорога з «муляки» досі стоїть як новенька. Геннадію Дрозду вже надійшло кілька пропозицій від комунальників, які, переконавшись у якості асфальту за новою технологією, хотіли б покласти такий асфальт у себе. Але масове впровадження новинки поки що неможливе через недосконалість нормативних документів і законодавчої бази. Хоча розробки вже запатентовано.
Луганськ.
На знімках: асфальт з мулу; відстійник.
Фото з архіву Геннадія Дрозда.