Гасять не пожежі, а попелища

Колишній очільник області кандидат економічних наук Борис Сіленков, відійшовши від широкомасштабних державних справ, на шпальтах однієї з місцевих газет запримітив: «Практично всього за чотири роки Херсонська область втратила 16 гігантів промислового виробництва, в тому числі й стратегічні підприємства не тільки для Херсонщини, а й для всієї України: в Херсоні зупинилися ХБК, нафтопереробний завод, консервний завод, м’ясокомбінат, целюлозно-паперовий комбінат, взуттєва фабрика, завод «Дельта»... Підприємства, в буквальному розумінні слова, були вивезені до Туреччини на металобрухт. За даними Кабінету Міністрів України, на початок 2005 року Херсонщина в своєму потенціалі промислових потужностей мала тільки 48 відсотків до обсягів 90-х років минулого століття. За воротами опинилося 39 тисяч кваліфікованих кадрів. Такої втрати не зазнала жодна з областей України!».

Чи не найбільше постраждало найбільше текстильне підприємство Європи — бавовняний комбінат, тканинами якого оратори-політики полюбляли обмотувати кілька разів земну кулю. Тепер хоч би один міський квартал обмотати...

Колись комбінат, збудований 1954 року, за одну лишень добу переробляв 160 тонн бавовни і виробляв 700—750 тисяч квадратних метрів чудових тканин. Новітнє «досягнення» — 47 тонн волокна і 36 тонн пряжі. За рік! Від колись 20-тисячного колективу і тисячі не залишилося...

По суті, одного із бюджетних китів за мовчазного споглядання кастровано. Тільки за останні п’ять років з території ХБК вивезено 5202 одиниці обладнання. Це близько 40 тисяч тонн металу або, у перерахунку на гроші, майже 100 мільйонів гривень. На такі кошти можна було б виплатити всі борги у зарплаті (4,5 мільйона гривень), здійснити реконструкцію: встановити нове обладнання і давати обсяги продукції, які колись давали всі три фабрики разом узяті. Однак усе розграбовано, а мільйони пішли в кишеню приватних осіб.

За такою ж приблизно схемою, як бавовняний комбінат, як той же комбайновий завод, руйнувалися інші промислові об’єкти: «акціонування—перепродаж—пограбування».

П’ять фабрик комбінату — у руїнах. Заодно «пішли», щоб не повернутися, холодильно-компресорна станція, пансіонат «Ювілейний», дитячий табір «Орлятко», фабрика-кухня...

Кілька тижнів тому пішла з молотка і третя фабрика відомого в Європі комбінату. Всього за 23 мільйони гривень. На її місці тепер постає «Фабрика» — торговельно-розважальний комплекс. Для кого? Для тих, хто грабував комбінат?..

Не обійшли «реформи» ще одного колишнього бюджетного донора — нафтопереробний завод. Завод — одне із найстаріших (заснований у 1938 році) і третє за потужністю в країні підприємство нафтохімічної галузі.

Крекінг-завод (дітище радянської індустріалізації) завжди мав, як тоді казали, «велике народногосподарське значення для всієї України, особливо її Причорноморського регіону». Зі спорудженням другої-третьої черг підприємство переробляло щороку 8,6 мільйона тонн нафти або стільки, скільки видобувалося в Україні. Розширилася географія поставок: Лаос, Алжир, Ємен, Туніс, Непал, Ефіопія...

Діяльність «ефективних власників» призвела до роздержавлення заводу, частих кадрових «перегонок», відтак — до цілковитої зупинки на реконструкцію. Реконструкція, якій поки що кінця-краю не видно, триває шостий рік.

Ведеться вона з прицілом на переробку російської (70 відсотків) і азербайджанської нафти. Про це казав перед одним із останніх засідань асоціації «Об’єднання операторів ринку нафтопродуктів України» голова спостережної ради Херсонського НПЗ Ігор Єремєєв.

Слід зауважити, що на заводі, якому намагаються повернути «другу молодість», уже відновлено установки первинної переробки нафти і виробництва бітуму — для одержання і готової продукції, і напівфабрикатів для подальшої переробки на споріднених підприємствах України.

На нинішніх потужностях завод може переробляти щомісяця до 90 тонн нафти на експортний бензин, пічне паливо, уайт-спірит, компоненти дизпального, топковий мазут, бітуми дорожні та будівельні. Але ж — реконструкція!

Без допомоги держави, схоже, процес реанімації велетня може розтягнутися на невизначений час. У зв’язку з цим преса цитує Ігоря Єремєєва: «Ми звернулися до уряду і сказали, що готові закласти 100 відсотків акцій під цю реконструкцію, а також включити в управління заводу державних менеджерів і віддати певний пакет акцій державі, ввести державу в акціонери...»

Фінансувати реконструкцію і модернізацію заводу хоч сьогодні готова нафтогазова корпорація ChіnaPetroleum&ChemіcalCorp. (Sіnopec). Але за умови державних гарантій. Після завершення реконструкції (її вартість 800 — 850 млн. доларів) вже через чотири роки підприємство зможе щороку переробляти 4,5 млн. тонн сировини за глибини переробки 95 відсотків.

Допоможе держава — оживе завод, возрадується увесь Херсон: нафтохіміки зможуть, у чому запевняли раніше, щомісяця переказувати в бюджет близько 5 млн. гривень тільки акцизного збору. Поки що це, зрозуміло, теорія.

Плани, сподівання, надії... Екс-керівник області кандидат економічних наук, заслужений економіст України Борис Сіленков якщо і переймається оптимізмом, то дуже обережно. У нього щодо цього свої фахові викладки:

— На початку 90-х років минулого століття на Херсонщині працювало 80 відсотків підприємств із морально застарілим обладнанням. Вони передусім стали жертвами ринкової економіки. Постає риторичне запитання: «Що робити?». Правильно: створювати інвестиційно привабливий клімат, вести ефективну інноваційну політику. А залучення інновацій пов’язане насамперед із виробництвом екологічно чистої продукції і переробними галузями.

Ситуація в кризовій економіці буде керованою, якщо рішення і дії — передбачувані. Для прикладу можемо назвати доленосні, вважаю, роки — 2005—2010. Саме в цей період область змогла відновити 11 відсотків потужностей промислового виробництва до показників 90-х років ХХ століття. Це був потенціал зростання. Із «чистого майданчика» було запущено вісім заводів! Не вважайте за нескромність, але і я відіграв у цьому свою чималу роль.

— Досвід економіки якої з країн найбільше підходить для Херсонщини?

— Шведської. Але без наукового дослідження на Херсонщині неможливо відпрацювати систему управлінських рішень в умовах кризи.

Чи відпрацьована така система «гасіння пожежі»? Факти свідчать, що на Херсонщині не пожежі гасять, а здебільшого... попелища. А ще переймаються духом Потьомкіна, у голові якого роїлося багато грандіозних планів, більшість з яких, як-от дорога з Петербурга до Керчі, так і не стали реальністю. Як не стали раєм земним і апокрифічні «потьомкінські села».