Володимир ПОНОМАРЕНКО: «Студенти з понад 40 країн навчаються сьогодні в ХНЕУ. Але я кажу своїм колегам — це тільки початок»

— Ризикую бути не до кінця зрозумілим деякими колегами, але змушений, зобов’язаний говорити про системні прорахунки нашої нинішньої вищої школи, тому що вважаю, що не може, не повинна держава, яка прямує сьогодні в європейське співтовариство, націлена на модернізацію економіки, на розв’язання багатьох суспільних проблем країни заплющувати очі на якість власної освіти, потурати окозамилюванню замість того, щоб готувати справжніх фахівців, які були б затребувані і у власній країні, і на міжнародному ринку праці.

У сучасній Україні, якщо вірити звітним даним, діють 435 ВНЗ. Підраховано, що 63 відсотки усіх заяв, які подали всі абітурієнти в усі ВНЗ торік — не забуваймо, що багато хто подавали заяви одразу в кілька вузів — були лише в 70 (!) вузів від їхньої загальної кількості. А 88 відсотків усіх заяв надійшли лише в 159 ВНЗ. Про що свідчать ці цифри? Та лише про те, що майже 90 відсотків усіх абітурієнтів прагнули вступити не більш як у 160 ВНЗ країни. Виникає цілком резонне запитання: то навіщо Україні понад 400 вищих навчальних закладів, коли життя підказує, що близько двох третин з них мало кого цікавлять? Адже совісно людям зізнатися, що в кожний з майже 200 ВНЗ країни торік було подано менш як 500 заяв, і то знову ж із застереженням, що в кожного абітурієнта була можливість подати заяви одразу в п’ять вузів. Отже, і того менше, не більше ста заяв на вуз?! Але далі — ще гірше. В 60 ВНЗ було подано менше 100 заяв.

Мало того, демографічна криза також не може не позначитися на освіті. Настає період, коли кількість місць для першокурсників в українських ВНЗ починає перевищувати число випускників шкіл. Ми дослідили динаміку набору в школи першокласників, починаючи з 1991-го по 2010 рік. Виходячи з отриманих даних, було встановлено, що в 2011 році буде лише 12—13 тисяч випускників порівняно з торішніми 20 тисячами. Але ще більш напружена ситуація очікується в період з 2014-го по 2022 рік, коли число випускників зупиниться на 9-тисячній позначці.

— Так, але не варто, напевно, забувати Михайла Ломоносова, який попереджав, що талантам треба допомагати, а бездарі проб’ються самі. Занадто вже багато всього бездарного й непотрібного пробилося у нас в країні за останні два десятиліття. Українська вища освіта має стати прагматичною, конкурентною, а не бути замшілою крамничкою з продажу дипломів.

Адже популярність будь-якого ВНЗ визначити дуже просто. Досить подивитися, як «голосують» абітурієнти за той чи інший навчальний заклад під час вступної кампанії, в який вуз несуть документи. І цей вибір не можна назвати випадковим. Тому що у нашому менталітеті спочатку порадитися з батьками, друзями, довідатися, з яким вузом співробітничають майбутні роботодавці, з яким дипломом краще робити кар’єру і т. д.

Торік серед декількох десятків харківських вузів найбільше було подано заяв у Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна і НТУ «Харківський політехнічний інститут». Наш порівняно невеликий за навчальними площами і освітнім потенціалом економічний університет у цьому списку опинився на третьому місці, більше семи тисяч заяв, що, звичайно, не може мене не тішити. Але ось що цікаво. На одне бюджетне місце у нас припадає 137 заяв, що значно перевищує цей показник інших вузів! Отже, бажання отримати престижну освіту не зупиняє навіть чимала плата за неї. А хто наші абітурієнти, запитаєте? Можу з гордістю сказати — у нас вчиться еліта. Середній показник сертифіката — 166,3 бала, атестата — 177,9. Майже 37 відсотків студентів мають середній бал з математики 181, української мови — 182, інтелектуального розвитку — 110.

— Але ми ж з вами вже начебто б погодилися з тим, що диплом сьогодні як такий мало кого цікавить. Ось кажуть — надлишок економістів на ринку праці. Та ні, доброго, грамотного економіста, бухгалтера сьогодні бізнес відірве з руками. Це надлишки тих самих нікому не потрібних дипломів.

Чим сьогодні цікавий, привабливий той чи інший фахівець? Своїми знаннями, а точніше — своєю компетенцією. У сучасному світі освіти недостатньо передати знання від викладача до студента, важливіше навчити його їх ефективно використовувати. Якщо студент на іспиті «відтарабанив» професорові пройдений матеріал, це означає, що у нього чи гарна пам’ять, чи він скористався шпаргалкою. Але цього сьогодні вкрай недостатньо, такі, з дозволу сказати, дипломовані фахівці мало кому потрібні.

Уже чотири роки, як ми створили при ХНЕУ спеціальну групу, яка проводить моніторинг усіх без винятку екзаменаційних квитків. Ми дивимося, що в білетах — ситуаційні завдання, які перевіряють уміння студента застосувати на практиці отримані ним знання, чи банальні задачки, які абсолютно нічого не визначають у рівні підготовки майбутнього економіста чи бухгалтера. І ця вимога внесла значний ефект у систему підготовки. 90 відсотків білетів уже відповідають практичним цілям. Отже, і викладачі вже готуються до лекцій і семінарських занять не за затертими конспектами, а використовують найостанніші досягнення в тій чи іншій галузі знань.

Отож ми за кілька років переломили ситуацію, і сьогодні наші випускники, коли приходять на виробництво, можуть одразу виконувати поставлені завдання, а не заново вчитися, як це було раніше. Адже доходило до того, що професор не знав, чим займаються на практичних заняттях його асистенти, а ті, у свою чергу, гадки не мали, про що лекції відповідального за дисципліну викладача. Тепер за нашими новими правилами кожна дисципліна в ХНЕУ починається з переліку компетенцій, які студенти повинні освоїти після того, як вони цю дисципліну прослухають. Наприклад, зробити зведений баланс. Тоді зрозуміло, яке завдання стоїть й чого треба прагнути. Такий же підхід і до суспільних дисциплін. Тільки так можна підготувати й виховати освічену людину, яка потрібна і сучасній, і, головне, майбутній Україні.

— Напередодні нашого інтерв’ю у мене в руках опинилося досить цікаве дослідження. На першому місці за привабливістю вашого вузу серед абітурієнтів та їхніх батьків значиться можливість одержати два дипломи, ХНЕУ та одного з європейських університетів. Крім того, батьки позитивно відзначили обов’язковість відвідування занять, а діти надали перевагу можливості безплатно займатися художньою самодіяльністю та спортом.

— Я щирий прихильник того постулату, що дорогу здолає той, хто йде. Усе починалося з нашої активності, моніторингу. Адже з нами європейські та інші вузи угоди про спільні навчальні програми підписали не за один день. Перш ніж прийти до згоди, їх представники побували в нас кілька разів, відвідували лекції, практичні заняття, вимагали перекласти студентські дипломні проекти на зрозумілі для них мови, вивчали наші технічні, бібліотечні можливості, дивилися навіть, як у студентів організовано життя поза вузом, який побут у гуртожитку. Отож це не простий, але дуже потрібний шлях. Французи зо два роки до нас придивлялися. Але тепер наші студенти паралельно навчаються в Ліонському університеті, проходять практику на французьких підприємствах, одержують диплом одного з найпрестижніших французьких вузів, підписують найчастіше з бізнесменами Франції дуже вигідні контракти. А французькі хлопці та дівчата навчаються у нас і з задоволенням отримують після закінчення навчання наш диплом. Адже вони чудово розуміють, що ми рано чи пізно станемо повноправною частиною європейського співтовариства, і знання, отримані в нашій країні, знання менталітету країни будуть затребувані. Така сама програма у нас діє і з Віденським технічним університетом. Тривають переговори з Німеччиною, з одним з університетів у Чехії. Таким чином, у нас уже сьогодні близько ста людей на рік випускаються з дипломом нашого навчального закладу й одного із провідних європейських університетів. Надалі кількість наших студентів, що навчаються за кордоном, та зарубіжних, які навчатимуться у нас, тільки збільшуватиметься. Це і є реальна інтеграція у світовий освітній простір, і де-факто, і де-юре визнання наших дипломів.

Але найголовніше, коли ці молоді люди повертаються додому, в Україну, вони вже нарозхват. Мають професію,  певний досвід, навички роботи в зарубіжних компаніях, володіють іноземними мовами. Вони стають організаторами бізнесу в нашій країні, створюють спільні підприємства, працюють за суворими європейськими стандартами. Хто ж відмовиться від таких фахівців?

До речі, ми нині уклали угоду з Кембриджським університетом і наші студенти з квітня цього року можуть у режимі on-lіne виконувати заняття, здавати екзаменаційні роботи й одержувати згодом міжнародний сертифікат цього іменитого навчального закладу зі знання англійської мови. У нас працює кілька сертифікованих тренерів від фірми Mіcrosoft, які проводять заняття, приймають іспити й видають нашим студентам сертифікат з підписом Білла Гейтса, що підтверджує володіння сучасними ІT технологіями. І нерідко вони залишають позаду студентів спеціалізованих вузів на міжнародних олімпіадах. Але ми спокійно вже дивимося на такі перемоги. Ми звикли до того, що ми кращі.

У цьому навчальному році прийняли на навчання майже 400 іноземців. Минулого — їх було майже удвічі менше, а ще пару років тому — кілька десятків. Серед них групи студентів з Університету штату Аризона (США), Технічного університету Відня (Австрія). Отже, добре ім’я працює вже на нас навіть у найрозвиненіших країнах світу. Викладання на трьох спеціальностях лише англійською мовою. На ці факультети із задоволенням ідуть вчитися й наші хлопці та дівчата. Тому що розуміють: якщо отримають освіту англійською мовою, їм знайти високооплачувану роботу буде нескладно не тільки в нас, а й за кордоном. Посланці 42 країн навчаються сьогодні в нашому університеті. Але я кажу своїм колегам — це тільки початок.

 

Харків.