Один із пережитків учорашньої тотальної русифікації кожен українець змушений носити в кишені «дубликатом бесценного груза», як писав незабутній В. Маяковський. Звичайно, я — про паспорт громадянина України, до якого відомості про особу сьогодні продовжують записуватися російською мовою, як у старі «добрі» часи. Ніби якийсь чиновник в Україні не зможе прочитати запис державною мовою. І ніби хтось ще не зрозумів, що російська мова завжди була знаряддям загарбницької політики сусідньої держави.

Проте мало хто задумується, а ще менше тих, хто знає, що цей російськомовний запис — незаконний. Вивчити це питання спонукав лист дитячої письменниці Лариси Ніцой, яка звернулася до мене із проханням допомогти розібратися і вирішити колізію, яка склалася в неї особисто та в мільйонів українців стосовно паспорта громадянина України.

Цілком слушно вона зауважує: «Дублювання державної мови в державному документі мовою сусідньої держави, мовою, якою я не користуюся, принижує мою гідність як громадянина України, нав’язує мені комплекс меншовартості та думку про те, що моя мова якась не така, недолуга, що її треба дублювати. Дублювання державної мови (чужою мені мовою) в державному документі, який видається для внутрішнього користування в межах саме цієї держави, є нелогічним і абсурдним. До того ж багатонаціональна Росія (багатонаціональніша, ніж Україна) не дублює в своїх паспортах російську мову іншими мовами, наприклад, тією ж українською».

Відповідь Державної міграційної служби України на моє звернення з цього приводу приголомшила. Виявляється, ця поважна інституція користується в цьому суперчутливому для суспільства питанні документами, а саме постановами Верховної Ради і Кабміну, які були прийняті ще на початку дев’яностих років минулого століття, коли і мовна, і політична ситуація були абсолютно іншими, ніж сьогодні. Причому навіть сумнозвісний закон Ківалова-Колісниченка «Про засади державної мовної політики», прийнятий у 2012-му, який нині чинний, виявився набагато прогресивнішим, ніж згадані постанови.

Так, у статті 13 цього закону чітко сказано (цитую): «Паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи».

Хто й коли писав письмову заяву про те, що хоче внести до свого паспорта запис якоюсь мовою, крім української? Навіть не намагайтеся пригадати — ніхто цього ніколи не робив, бо Міграційна служба, яка займається цим питанням, уже протягом двох років «не помічає», що закон, який регламентує її роботу, змінився. Зрозуміло, це звинувачення стосується не лише цієї служби, а насамперед Кабінету Міністрів, який мав би привести свої документи у відповідність. Але керівництво Державної міграційної служби повинно знати те, що відомо навіть першокурснику юрфаку — закон має вищу правову силу, а положення постанов діють лише в частині, яка не суперечить власне чинному закону.

20 листопада 2012 року набув чинності також Закон «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус», яким передбачається, що відомості до паспорта вноситимуться українською, а також латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. Проте зрозуміло, що запровадження так званих біометричних паспортів потребує великих коштів, і в найближчій перспективі держава навряд чи зможе їх виділити.

Тому на цей період ми цілком могли б змінити порядок запису до звичайних бланків паспортів. І продемонструвати, що в Україні державну мову поважає перш за все сама держава, тобто відповідні її інституції. З цього приводу я вже направив депутатське звернення на адресу керівництва Кабінету Міністрів. Сподіваюся, урядовці мене почують.

Анатолій Ревенко, народний депутат України, член фракції політичної партії «УДАР Віталія Кличка».